– Надю, як у тебе справи? Ти вчора щось не дзвонила, – запитала мама, подзвонивши до доньки.
– Погано, мамо, – тихо відповіла донька.
– Погано? Ти як себе почуваєш? А діти, а Денис як?
– Та нормально я почуваюся. Просто у моєму житті все погано. І нічого хорошого не буде…
У Віри неприємний холодок пробіг по спині. Вічно у Наді щось відбувається!
– Чому ти так вирішила? – здивувалася жінка.
– Та тому, що у Дениса знову машина зламалася. Нещодавно її тільки відремонтували, вклали купу грошей, і знову. У відпустку збиралися їхати, а тепер не знаю, що робити. Таня виросла, їй все мале, у Славки одні черевики зносилися, а другі він знову в школі втратив. І так весь час!
Віра подумки перехрестилася – все добре значить.
– Ну, все, мамо, ти не думай нічого, це я так. А в тебе все гаразд? Добре, у мене роботи багато, я потім передзвоню.
– Добре, Надя.
Адже Віра теж, колись давно-давно, наче в іншому житті, дзвонила мамі з телефону-автомата з вулиці. На третьому курсі вона одружилася з однокурсником. На що житимете – батьки запитали. У мене чоловік є – Віра їм гордо відповіла. У Павла завжди були гроші. Їй здавалося в них кохання неймовірне, назавжди. Надя народилася, Віра взяла академічку. Павло продовжував вчитися, а інший час десь підробляв. Згодом кохання трохи охололо, але може так і має бути. І Віра дзвонила мамі з телефону-автомата поряд з будинком.
– У мене все гаразд, мамо. А як у вас справи? Як тато? Я до вас скоро приїду, побачиш, яка Надя вже велика. А Павло і вчиться, і працює, ти ж знаєш. Він не зможе цього разу приїхати. Він нам на життя заробляє.
Павло академічку взяв по блату, наче через недугу. Сказав Вірі – на заробітки їде, він на квартиру їм заробить, і повернеться. Віра слухала і кивала, хотілося їй вірити йому, але вже не дуже вірилося. І вона дзвонила батькам із телефону автомата.
– У мене все гаразд, мамо. Павло на заробітки поїхав. У гості до нас? Звичайно приїжджайте, ми на вас дуже чекаємо. Ні, Павло поки що не приїде. Ну, він же не гуляти поїхав, там жити важко, Павло для нас старається.
Батьки у гості до неї зібралися. А у Віри в холодильнику пусто. Надійці молочку вона купує, м’ясо, фрукти-овочі. А сама батон та сиру шматочок із чаєм. І картоплі із солоним огірком. Павло їй грошей надіслати обіцяв. Видно, поки не зміг. Але Віра завжди знайде вихід. Пляшки з-під молока та кефіру до рюкзака склала і банки майонезні. Та поки Надійка спить, понесла до пункту здачі, благо поруч. Наді печиво купила і нову іграшку. Ковбаси, сиру купила. Тортик.
Батьки приїхали, гостинці привезли. Ахали, як Надя виросла. Пораділи, що у Віри все добре. Видно, що Павло гроші справно надсилає. Дівчатка і ситі, і одягнені. А поїхали батьки, Віра всю ніч плакала, як дівчинка. Прикро стало – не потрібні вони Павлу, тепер вже ясно, що обманювати себе.
Відновилася Віра в університеті, на вечірній перевелася. На роботу влаштувалася. Надю в ясла віддала. Від Павла друг приїжджав. Павло грошей передав і розлучення попросив. Надю до саду Віра відведе та біжить на роботу. Піднялася, вивчилася, дочку Надю виростила. Робота хороша, колектив, подруги. У відпустку разом їздять. Життя на радість. Подруги все сватали її, все казали – чоловіка б тобі. Але Віра так більше заміж і не вийшла. У неї свій маленький світ, не треба його порушувати.
У вихідні Віра квіти купила, та ще й розсаду чорнобривів. Поїхала до батьків, на могилках прибратися, розсаду висадити. Протерла пам’ятники, квіти в баночку поставила. Дивляться мама та тато на неї з фотографій, наче питають – як живеш, донька.
– Мама, тату, все добре. Надя з Денисом дружні, скрізь разом. А онуки мої, правнуки ваші, найкращі у нас. Таня красуня, розумниця, музикою займається, вчиться добре. Таня на тебе, мамо, схожа. А Славко спортивний, весь у тебе, тату. Футболом займається. Гарний хлопець, душа чиста, підійде, обійме, і тихенько – люблю тебе, бабусю. Тож у мене, мамо, все добре. Ви ж звідти тепер все бачите.
На душі стало добре, тому що у Віри все гаразд.