Павло з Надією одружилися, коли він закінчив училище. У них народився син Назар. Батьки були щасливі, хлопчик ріс веселим, здоровим.
Павло багато часу проводив на роботі, а Надія дбала про сина, гралася, гуляла з ним.
На подвір’ї вона познайомилася з Катею, яка нещодавно народила доньку Аліну.
А маленький Назарчик, у свої півтора роки вже поважно ходив навколо неї, намагаючись зазирнути в колиску.
Але в нього не виходило, тоді мама брала його на руки, і він заглядав у колиску, уважно і весело поглядаючи на дівчинку. А Катя сміялася.
-Дивись, що значить чоловік росте, вже заглядається на дівчат, треба йому подивитися на Алінку. А задоволений який!
Вони сміялися, а Назарчик не розумів, чому мами сміються і йшов у пісочницю, грався там з іншими дітлахами.
Коли Назару було майже три роки, у них у сім’ї з’явилася та сама Аліна, на яку він заглядався, коли вона ще була немовлям.
Катя з чоловіком поверталися з лікарні, чоловік майже три тижні був слабий. Їхали на таксі, таксист не впорався з машиною і… Не стало їх усіх трьох…
За донькою Катя попросила подивитись тоді Надію… Може це була інтуїція? Хто тепер знає…
Але як би там не було, після довгої процедури оформлення документів Аліну удочерили Надія з Павлом.
Розбіжностей у них у цьому питанні не було. Павло навіть не сумнівався, що дівчинка має жити у їхній родині.
Найзадоволенішим був Назарчик. Батьків Катя не мала, а бабуся з боку її чоловіка відмовилася від онуки.
Так Назар з Аліною стали братом і сестрою. Він був старший за неї на півтора роки.
Час минав, діти підростали. Павла перевели по роботі, вони назавжди поїхали з того містечка, де жили.
Вони раділи, тому що їм не хотілося, щоб хтось згодом відкрив таємницю їхнім дітям, у тому, що вони не рідні один одному.
Згодом Назар опікувався своєю молодшою сестричкою у дворі, у школі.
Жили вони дружно, ніколи не сварилися, вміли поступатися один одному.
Назар відрізнявся своїм серйозним характером від однолітків, чорноокий, чорнявий, копія мами.
Його батьки були обоє смагляві, чорноокі й темноволосі.
А ось Аліна світловолоса з блакитними очима, гарна і ніжна дівчина, всі дивувалися такій різниці в сім’ї. Але батьки пояснювали, що Аліна схожа на бабусю.
Перед закінченням школи Назар раптом виразно зрозумів, що він любить свою сестру Аліну не як сестру, а відчуває до неї зовсім інші почуття.
Він навіть злякався своїх думок.
-Ну як це так, адже Аліна моя рідна сестра, а я її люблю більше за своє життя?! Головне, мені не хочеться дивитися на інших дівчат, які проходу не дають. Навіть дратують вони мене. Що зі мною коїться, не розумію?
Він думав, що після школи вступить в інститут. Він з дитинства мріяв бути, як батько, інженером і мріяв поїхати в інше місто, чи за кордон, щоб будувати щось важливе, або навіть грандіозне.
Звичайно він сумуватиме за своїми батьками і особливо за сестричкою, але згодом це пройде. Потім і Аліна кудись піде вчитися.
Так і було. Назар навчався в інституті, Аліна вступила в медичний.
Ніхто не знав, що діється в душі Аліни. Вона таємно була закохана у свого брата Назара, всіх парубків мимоволі порівнювала з ним, і не хотіла зустрічатися ні з ким.
Канікули майже збігалися у брата й сестри, вони разом проводили весь час. Ходили в кіно, іноді на танці, але більше були вдома, чи просто гуляли.
Мама раділа, що вони сумують один за одним. Потім вони знову роз’їжджалися в різні боки, але завжди були на зв’язку.
Назара після закінчення інституту поїхав до далеко від дому.
Аліна таки на останньому курсі інституту вийшла заміж за однокурсника, поїхала з чоловіком до нього на батьківщину.
Але чомусь вона не відчувала себе щасливою, просто багато однокурсниць повиходили заміж, і вона не відстала від них.
Тим більше, Андрій давно її любив, вона це знала.
Народила доньку. Люблячою дружиною вона так і не стала. З кожним роком у неї все більше наставало прозріння, що вона зробила велику помилку у виборі чоловіка.
Все її в ньому дратувало, і після шести років спільного життя, вирішила поїхати від нього, і чесно зізналася чоловікові:
-Андрію, я так і не змогла полюбити тебе. Не хочу більше мучити і тебе, і себе. Чим довше ми з тобою живемо, тим більше я переконуюсь у своєму рішенні. Я заберу доньку та поїду від тебе. Давай розлучимося.
Для Андрія це було повною несподіванкою, він звичайно знав, що Аліна не любить його, мабуть, думав, що з часом прийде до неї це почуття, але на жаль. Він розумний чоловік і розуміє, якщо жінка вирішила, то вже її нічим не втримаєш. Розійшлися. Аліна з донькою поїхала до батьків…
Коли Назар дізнався, що сестра вийшла заміж, він дуже засмутився.
Він вважав, що немає такого чоловіка, який би зробив її щасливою. Він уже розумів, що любить свою сестру, і боявся цього, боявся побачити її, навіть на весілля не поїхав, хоча була така можливість.
Він весь віддавався своїй роботі. Одружуватися не поспішав, залишався завидним холостяком. Жінки та дівчата, що тільки не робили, на які хитрощі не йшли, а він зустрічатися – зустрічався, але одружуватися не хотів і ніколи не обіцяв.
Колеги цікавилися:
-Назаре, скажи, а як тобі вдається залишатися завидним холостяком? З одного боку, добре. Вільний, куди хочеш, ідеш. А ми з дружинами та дітьми. З іншого боку добре, коли приходиш додому, а тебе зустрічає кохана дружина та дітлахи.
-От, саме так – кохана дружина. А до мене це почуття ще не прийшло. А просто так я не хочу одружуватися, навіщо без кохання народжувати дітей? – відповідав він.
Назар знав, що Аліна розлучилася і живе з батьками. У нього намічалася відпустка.
Але тут подзвонила мати і сказала, що раптово не стало батько. Назар поїхав на поминки. Зустрілися з сестрою, обнялися…
Для нього батько був прикладом у всьому, але рано закінчилося його життя. Назар усі турботи взяв на себе, не відходив від матері та сестри.
Мати дуже переживала, навіть три дні після поминок не вставала, Аліна доглядала її. Через тиждень після поминок Назар їхав назад.
Напередодні вони з Аліною сиділи на балконі, донька Ганнуся вже спала. Трималися за руки, дивилися один на одного, і обоє розуміли, що люблять один одного не як брат і сестра. Але не зізнавалися у цьому один одному…
Аліна думала:
-Як же я люблю свого брата, хоч би він не відчув цього. Якось незручно, це мій рідний брат, а я до нього відчуваю такі почуття, як до чужого, але коханого чоловіка.
А Назар теж переживав:
-Як я люблю Аліну, як мені жити без неї, вона мені постійно сниться. Це просто якась мана. Хоч би вона не зрозуміла, що вона для мене означає.
А вголос брат говорив:
-Аліна, доглядай тут за матір’ю, шкода, що мені треба їхати. Тепер ти тут головна. Сподіваюся, все у вас буде добре, я завжди на зв’язку. Якщо що, одразу дзвони. Я дуже сумую без вас.
-Добре, Назаре. Придивлюся, все буде нормально, ти ж знаєш, я лікарка, тож не хвилюйся, придивлюсь за мамою. Скажи мені брате, а чому ти не одружений досі. Тобі вже тридцять три, а сім’ї немає й досі?
Назар не знав, що й сказати, вона застала його зненацька, вирішив пожартувати:
-Не зустрів таку жінку, як ти. Ти ж виходила заміж, що, не сподобалося? Чому ти теж одна? – питав Назар.
-Так, була одружена, але я не любила Андрія. Я майже одразу зрозуміла, що не зможу покохати його, це все дівочі мрії, та й дівчата казали – “злюбиться-стерпиться”, але я не змогла, чесно йому сказала про це.
Тому розійшлися ми тихо й спокійно. Я десь підсвідомо порівнюю всіх чоловіків з тобою, і не можу знайти схожого, – сумно казала вона братові.
Вони сиділи, обнявшись на балконі, а серця їх стукали в унісон. Вони знали, що кохають один одного, але не могли зізнатися в цьому. Вони ж рідні брат та сестра!
Назар їхав на вокзал наступного дня:
-Ну, любі мої дівчатка, давайте попрощаємося, чекайте на мене, я ще приїду.
Мамо, ти тримайся і слухайся в всьому Аліну, тепер вона у вас головна. А ти Ганнусю, слухайся маму й бабусю, вчися добре, хоч ти молодчинка і так, відмінниця.
Потім мені подзвониш і скажеш, що тобі привезти в подарунок наступного разу, домовилися?
Він обіймав і цілував Ганнусю, як свою рідну дочку, саме такі почуття він відчував до цієї дівчинки. Все-таки батьківські почуття у ньому є.
Минуло ще два роки. Мати після того, як не стало батька так і не оговталася, відчувала себе погано. Аліна все робила, щоб вона одужала.
Але вранці вона відчувала слабкість, звільнилася з роботи, бо не могла бути цілий день у колективі.
Вдень їй хотілося прилягти відпочити, втома брала своє.
Аліна вирішила покласти матір на обстеження…
…Надія згасла, як свічка. На очах дочки пізньої осені вона пішла. Аліна повідомила Назару, він приїхав на поминки.
Знову все взяв на себе. Після поминок, брат із сестрою знову сиділи удвох, розбирали документи. У пакеті, де лежали документи на квартиру, Назар натрапив на свідоцтво про народження Аліни та документи на її удочеріння батьками.
Спочатку він нічого не зрозумів, але потім уважніше прочитав. Він підвів очі на Аліну, і так глянув на неї, що їй стало ніяково.
-Нічого не розумію… – пробурмотів він.
-Що? Назаре, чому ти так на мене дивишся? – стурбовано спитала Аліна.
Назар глянув ще раз на документи і ахнув.
-Це неймовірно, – тільки й сказав він. – Ось дивись! Ніякі ми з тобою не рідні брат і сестра. Виявляється, у тебе були інші батьки, їх не стало. Я це відчував. Тому що я тебе все життя люблю не як сестру, а як кохану жінку. Вибач мені, Аліна, але це чесно, це так насправді. Тому я досі не одружений. Люблю тільки тебе, – палко казав він.
-Але чому мама ніколи про це не розповідала? Вона намагалася в останній день щось сказати і показувала рукою на комод, але я не зрозуміла, – плакала Аліна.
Але заспокоївшись, коли Назар обійняв її, вона сказала:
-Назарчику, а я теж давно тебе люблю. Я просто боялася цього почуття, боялася, щоби ти про це не дізнався. Боялася, щоб мама, не дай Боже, не здогадалася. Я й заміж виходила, щоб забути про тебе. Але коли я приїхала до них після розлучення, вона сказала:
-Нічого, доню, будеш ти ще щаслива. А щастя твоє завжди з тобою поряд. Я тоді нічого не зрозуміла, подумала, що про Ганнусю вона говорила. І тепер я розумію, це було про нас. Тільки не можу зрозуміти, чому вона не наважувалась розповісти про це раніше?
Назар, не приховуючи своєї любові та радості, продовжував:
-Звичайно зараз не час для радості, таки поховали маму, але я думаю, вона не образиться. Вона завжди буде на нас дивитись зверху і радіти. Зараз не час пропонувати тобі вийти заміж за мене, але тут я тебе з Ганнусею не залишу. Ви поїдете зі мною. Мине деякий час, і одружимося. Ти згодна зі мною?
Аліна кивала головою, а з очей текли сльози, він витирав їх і притискав до себе.
-Все у нас буде добре. Ми з тобою молоді. Мені тридцять шість, це ще не вік, а ти ще зовсім дівчинка…
Через пів року вони одружилися…