– Надя, я вдома, зустрічай!
– О-Олег?! А ти чому так рано? Ти ж повинен тільки через три дні повернутися…
Жінка, років тридцяти, вийшла в коридор, поспіхом застибаючи шовковий халатик і розгублено дивлячись на чоловіка, що стояв на порозі.
– Сюрприз хотів зробити, Надю. Бачу вийшов! Ти не рада? – Високий, широкоплечий чоловік посміхався на весь рот, задоволений зробленим враженням.
– Дуже-дуже рада! Ти йди одразу на кухню, я поїсти розігрію.
Задоволений собою, Олег кивнув дружині і рушив у бік кухні. А там на нього чекав багатий стіл: полуниця, шоколад, вечеря тільки з духовки… Як спеціально для нього.
– Ну, Надя, ну ти даєш! Наготувала… Як дізналася, що я приїду? Яка ти в мене кмітлива!
Поклавши собі на тарілку більше, та з гіркою, Олег почав уплітати вечерю. Дружина все не з’являлася, але він вирішив її не кликати: видно гарне плаття для коханого чоловіка одягає. Старається…
– Олег, я… Ми…, – на кухню зайшла дружина і хотіла було щось сказати, але зупинилася.
– Ну, Надю, і смакоту ти приготувала! А салат, а млинці – просто пальчики оближеш… Андрій?!
Розвернувшись, Олег побачив дружину Надю, що тримає під руку його рідного брата, Андрія. Жінка трохи винувато дивилася в підлогу, а Андрій, одягнений у шорти та майку, втомлено потирав перенісся, ніби його щойно розбудили.
– Так, Олег, я. Привіт, брате…
– Доброго дня. Ну, а тепер постарайтеся пояснити мені, що тут у вас відбувається? Хоча це вже зайве…
– Олег, я… Я давно хотіла тобі сказати. Я люблю твого брата, Андрія, і хочу бути тільки з ним. Вибач. – скоромовкою сказала Надія, дивлячись на вже явно колишнього чоловіка спідлоба.
Почувши це, Олег випустив з рук тарілку. Посуд із залишками їжі з дзвоном покотився по підлозі.
– І ви, наскільки я розумію… Щойно…
– Так. Прямо зараз ми з ним були разом.
– Чудово, просто чудово, Надя! Та й ти, Андрій, теж молоток! Дорогі мої, кохані люди! Аааа, я тепер зрозумів, чому ти таку смачну вечерю приготувала… І головне кому.
Надя не наважувалася подивитися на чоловіка. Їй здавалося, що тільки вона підніме очі, вся її хоробрість кудись зникне.
– А Іра? Що з донькою робити будемо? Вона знає?
– Ні, вона… Вона не знає.
– А зараз вона де?
– У сусідки, мультики дивиться.
– І часто ти її так, до сусідки відправляєш?
– Ось вже півроку як…
Запитання у Олега закінчилися. Як і емоції. Він дуже втомився з дороги і влаштовувати сварку не бачив жодного сенсу. Від природи не вмів він довго ображатися на людей, маючи спокійну і рівну вдачу. Але якщо вже хтось доводив, то рятуйся хтось може, як то кажуть. Хоча це було більше винятком, аніж правилом. А ця ситуація з двома рідними йому людьми здивувала Олега. Він навіть трохи розгубився, але лише на мить.
– Щоб за десять хвилин тебе тут не було. Час пішов. – Сказав Олег, відпиваючи чай. На брата чоловік навіть не глянув.
«І чим це він сподобався Наді? Зовні такий самий, навіть родимки однакові… До роботи не привчений, розумом не блище… Та вона з ним тільки втратить. Втім, її вибір! – думав чоловік, продовжуючи пити чай.
– Не піду нікуди, доки не отримаю згоди, — раптом підвівся Андрій.
– І якої згоди ти від мене хочеш?
– На розлучення… Відпусти Надю, вона тебе не любить.
– Та я бачу, бачу, кого моя дружина любить… — посміхнувся Олег. – Розлучення хочете? Буде розлучення, та тільки через суд! Подивитися хочу, як ви всі гроші на адвокатів витратите.
– Олег… — жінка поклала руку на зап’ястя чоловіка. – Олег, я прошу тебе, давай мирно розійдемося. Ти ж не такий, ти ж добрий, я знаю…
Чоловік похитав головою.
– Гаразд, так й бути. Але не брат ти мені більше, Андрію Валентиновичу.
– Ми… Ми ще хотіли дещо попросити.
– Ну? Що ще?
– Залиш мені квартиру після розлучення, Олег! – Надія засяяла чарівною посмішкою, продовжуючи погладжувати чоловіка по зап’ястю. – Ірочка так прив’язалася до цього місця, у школі у неї друзів багато… А якщо квартиру ділитимемо, на нову у нас грошей немає, доведеться додому, до села повертатися…
Олег поклав підборіддя на стиснуті в ліктях руки і замислився. Бачачи, що чоловіка хвилюють сумніви, Надя заспівала ще гарніше:
– Олег, сонце моє… Ну, зроби доньці подарунок. Ти ось який молодець, ще купу грошей заробиш з таким доходом! Будь ласка, Олежик, адже дочка одна в тебе! Для неї старайся…
– Заспокойся, Надю, – сказав чоловік. — Маю ідею кращу.
– І яка ж? — радісно заплескала очима Надя. – Думаєш машину теж нам залишити? Ось Ірочка б зраділа такому…
– Іра зі мною житиме.
– Що?! – Не повірила своїм вухам Надя. – Ти чаю перепив? Ти ж взагалі з дітьми поводитися не вмієш! Днями-ночами у відрядженнях пропадаєш… Та вона навіть не пам’ятає, як тебе звуть.
– А ось зараз перевіримо, – сказав чоловік і попрямував до дверей.
За кілька хвилин Олег повернувся, тримаючи дочку за руку. Це була дівчинка десяти років, яка лише перейшла до четвертого класу. Вона міцно стискала руку чоловіка і радісно посміхалася.
– Ну, і навіщо ти її привів? Щоб вона теж у сварці взяла участь?! — невдоволено запитала Надя.
Але чоловік нічого не відповів. Він сів за те саме місце на кухні, посадив доньку на коліна і почав розмову:
– Ірочко, доню, можна я задам тобі кілька запитань, рідна?
– Звичайно! — засяяла дівчинка, задоволена увагою батька.
– Тільки обіцяй, що відповідатимеш чесно! Тому що розмовляти я з тобою зараз буду, як із дорослою дівчинкою.
– Прямо як із дядьками, з якими ти в офісі розмовляєш?
– Саме так.
Дівчинка кивнула. Вона була рада, що батько буде розмовляти з нею серйозно і навіть рота відкрила від очікування.
– Скажи, мама тебе ображає? Вона хоч раз сварилася на тебе за останній тиждень?
Почувши це, дівчинка зніяковіла і відвела очі. Поки дитина дивилася вбік, пальцями вона несвідомо смикала тканину сукні.
– Та що ти собі дозволяєш? – вигукнула Надія. – Дай дитині спокій!
– Помовчи, Надія. Я з дочкою розмовляю, – грубо відповів Олег і погладив доньку по голові. – Не переживай, Іро. Пам’ятаєш, ти обіцяла відповідати чесно?
Дівчинка кивнула. В її очах з’явилися сльози. Вона обхопила батька за шию і зашепотіла йому щось на вушко:
– Так, вона постійно свариться на мене! Спочатку за трійку, потім за пролите молоко… Третій раз за те, що я не послухала дядька Андрія. Вона цілувалася з ним, поки ти був у відрядженні.
– Ну, не плач, дитино, не плач! – погладив дитину по голові Олег. – Я ж поряд, я з тобою. Тепер мама тебе точно не ображатиме.
– Вигадала вона все! – Заперечила слова дочки Надя. — Я її не чіпала…
– Значить, квартиру та машину на благо доньки отримати хочеш? — спитав чоловік, хитро посміхаючись. – Ірочко, даси відповідь ще на одне запитання?
– Добре…
– Доню, якби тобі дали вибір, з ким жити: зі мною чи мамою, ти з ким залишилася б?
Дівчинка замовкла. Її очі поперемінно дивилися то на батька, то на Надю. Надія докладала всіх зусиль, щоб переманити дівчинку на свій бік: навіть руки простягла.
– А ти обіцяєш, що надовго не поїдеш?
– Обіцяю! – без роздумів відповів чоловік.
– Тоді я хочу жити з тобою, татусю.
– Ах ти ж! — вигукнула Надя.
– Ну от Надія, і поговорили. Більше ти її не побачиш, — спокійно сказав чоловік і разом із дитиною подався до дитячої.
За кілька хвилин Олег допоміг дівчинці зібрати речі. Добре, що його сумка з одягом, з яким він їздив у відрядження, була вже зібрана. Олег із дівчинкою поїхали до готелю на іншому кінці міста, який він часто бронював по роботі.
…За кілька місяців відбувся суд. З урахуванням відсутності у Надії та її нового чоловіка постійного доходу, житла та можливостей виховувати дитину, суддя ухвалив залишити малечу Іру з батьком. Тим більше що дівчинка була згодна жити з татом. І лише з ним.
Олег поділив квартиру, як і планував, а свою половину продав. З матір’ю дівчинці було дозволено бачитися у вихідні, але жити вона стала з батьком у їхній новій квартирі. Олег кардинально змінив розклад, щоб приділяти час доньці. Тепер тримісячних відряджень у його графіці не було… А Ірочка почала частіше посміхатися і це було дорожче грошей і будь-якої роботи.