– Набридло, – відкинув ложку Віталій, гидливо дивлячись на дружину. – Дивитись на тебе не можу!
– Віталік, – розгублено промовила жінка, піднімаючи ложку з підлоги. – Що трапилося? – Не смачно? Я ж куштувала.
– Та до чого тут це? – тарілка із супом мало не вирушила слідом за ложкою. – Ти коли на себе востаннє дивилася в дзеркало? Так піди і подивися! А потім питай, що сталося.
– А що не так? – пробурмотіла Олена, кутаючись у халат. – Так, я ще не повернула собі колишню форму, але й часу зовсім мало минуло! Олежику всього три місяці! Я стараюся, правда…
– Та ні… ти не стараєшся! – Схопився чоловік з-за столу. – Тільки й робиш, що нічого не робиш! Їсти менше не пробувала? За собою слідкувати? Мені навіть друзів соромно запросити у гості, така тут сидить!
– Це не назавжди! – захищала себе жінка. Вона вже не раз помічала, що чоловік до неї охолодів, але думала, що це через дитину. І аж ніяк не очікувала таких претензій. – Синочок підросте, і я повернуся в норму. Просто зараз він вимагає надто багато уваги.
– Ну так, звичайно, – скривився чоловік. – Ти вже не змінишся. Мені неприємно в одній кімнаті з тобою перебувати, а щоб спати в одному ліжку навіть думати не хочеться … Знаєш, ми розлучаємося. Я тут познайомився з однією чудовою дівчиною. Красива, розумна, завжди доглянута. Не те що ти!
– Ти думаєш, вона буде такою милою? – зло вигукнула Олена. Вона ледве стримувалась від того, щоб не заридати. – Ні! Народить і теж такою стане!
– А хто сказав, що вона народжуватиме? – здивовано дивився на дружину Віталій. – Сина я у тебе заберу, ти виховати його не зможеш. Ні роботи, ні квартири, ні рідних. А Аллочка виховає його як рідного.
– Не віддам! – прямо-таки заверещала Олена. – Сам іди, якщо так хочеш, а сина не чіпай!
– Начебто тебе хтось запитає, – посміхнувся чоловік, і, весело насвистуючи, пішов у гості до свого нового кохання.
*******************************
– Алло, ти сьогодні, неймовірно гарна, – поцілував дівчину в щоку Віталій, простягаючи букет квітів.
– А що, учора я погано виглядала? – кокетливо заляпала очима дівчина.
– Ти завжди чудова! – пишномовно заявив чоловік, і задоволено посміхнувся, коли Алла зніяковіло почервоніла.
– Проходь швидше, – відсторонилася дівчина, пропускаючи Віталія у квартиру. – Голодний, мабуть. Ну нічого, я швидко поїсти приготую.
Чоловік по-господарськи сів на диван, увімкнув телевізор, погладив білу кішечку, що заскочила йому на коліна. За півгодини господарка квартири покликала його на кухню.
– Не знаю, сподобається тобі чи ні, – метушилася дівчина. – Але я старалася.
– Заспокойся і сідай зі мною поряд. Запах просто чудовий, і смак, я впевнений, буде не гіршим.
Віталій їв і нахвалював, хоча, якщо чесно, йому не особливо й подобалося. Розбалувала його Олена, адже кухар, як-не-як. Ну нічого, і Алла навчиться, куди подінеться.
– А я з дружиною розлучаюся, – відсунувши порожню тарілку, заявив чоловік. – Сьогодні заяву подав.
– Так? – Дівчина спробувала приховати свою радість, але виходило погано.
– Так. Отже, тепер я можу поставити тобі одне дуже важливе питання. Ти вийдеш за мене заміж?
– Звісно так! – радісно вигукнула Алла і кинулася на шию чоловікові, міцно обіймаючи його. – Тим більше, я маю для тебе одну новину. Дуже важлива!
– Я заінтригований.
– У нас буде малюк! – Алла була впевнена, що чоловік зрадіє, але він чомусь насупився.
– Який термін?
– Вісім тижнів, – розгублено відповіла дівчина.
– Відмінно, значить ще не пізно, – полегшено видихнув Віталій. – Завтра ж запишися до клініки.
– Але… я не хочу… Це ж наша дитина!
– Буде тобі дитина, не хвилюйся, – “заспокоїв” дівчину Віталій. – Олежика я в Олени заберу, так що тобі буде з ким понянчитися.
– Мені не потрібна чужа дитина! – Алла похолола. Здається, її сімейні плани дуже відрізнялися від планів чоловіка. – Я свого хочу! Твого та мого!
– Мені одного вистачило, – відмахнувся від дівчини Віталій. – Не вистачало, щоб і тебе так рознесло, як Олену. Тобі не шкода своєї чудової фігурки?
– Геть звідси, – з крижаним спокоєм вимовила Алла.
– В сенсі?
– В прямому. Іди до своєї дружини, якщо вона тебе не пошле. Але я на її місці послала б.
– Алла, я ж про тебе дбаю, – чоловік не розумів, звідки така реакція. – Ми чудово будемо разом жити…
– Геть!!!
******************
Віталій, дуже злий і роздратований, повернувся до своєї квартири. Він був готовий дати дружині ще один шанс змінитися. І хотів повідомити її про це мало не з порога.
Але у квартирі панувала тиша. Не працював телевізор, не шуміла вода, не було чути навіть розмов.
– Сплять, чи що?
Віталій попрямував до спальні, і там на нього чекав перший сюрприз. Дитячого ліжечка не було. У принципі, як і інших дитячих речей. Шафи також були порожні.
На столі сиротливо лежав аркуш паперу.
“На розлучення я згодна, але про сина і думати забудь. Не така вже я безпорадна, як ти про мене думав. У мене є хороші друзі, які мені допоможуть. І квартира в мене теж є маленька, але своя. Місяць тому у спадок дісталася.
Я терпіла твої образи, наївно думала, що все налагодиться. Але ти насмілився загрожувати мені найдорожчим, що є в моєму житті – сином. Тож прощавай. ”