Ольга сиділа за перегородкою у великому сільському будинку свекрухи і боялася поворухнутися.
– Ти добре все обдумав, синку? Такі рішення не ухвалюються спонтанно, – голос Галини Миколаївни звучав стурбовано. – Щоб не пошкодувати потім.
– Мамо, ну досить, га? Я вже давно не хлопчик. І з тобою зараз поділився своєю таємницею не для того, щоби вислуховувати моралі.
– А навіщо, цікаво? Схвалення від мене чекаєш, синку? Даремно. Для мене синиця в руках завжди надійніша за журавля в небі. Та й твоя Оля мені подобається. Добра, розумна, тебе кохає. А що там за птах – ще розібратися треба.
Ольга почула розмову свекрухи і власного чоловіка зовсім випадково. І зараз вражена тим, що відбувається, боялася навіть дихати. Сиділи тихенько.
Приїжджаючи в гості до свекрухи, вона дуже любила довго посидіти в її сільській лазні, що пахнула віниками і вологим смолистим деревом.
Вона вважала, що це найкраще місце для того, щоб розслабитися тілом і душею після важкого трудового тижня.
Тіло дійсно було наче помолоділим і очищеним. А душа відчувала умиротворення й спокій.
Сергій, на відміну від дружини, лазню не любив. Швидко сполоснувшись, одразу йшов. Казав, що там йому спекотно і дихати нема чим.
– Взагалі не розумію, як ти тут допоможеш по півтори години сидіти! – дивувався він, залишаючи дружину одну.
Галина Миколаївна, знаючи любов невістки до лазні, завжди до їхнього приїзду діставала новий віник, готувала трав’яний відвар, який Ольга використовувала для полоскання волосся.
Сьогодні Олі було не по собі. Почувалася вона недобре вже зранку. Але вирішила, що в лазні їй стане краще. Тому й не почала відмовлятися від улюбленої процедури.
– Іди одна. А я поки що матері допоможу на городі. Треба моркву зібрати, яку зранку викопали, і в сарай віднести. Я потім швидко помиюсь – мені і п’яти хвилин вистачить, – сказав дружині Сергій.
Але, не пробувши в лазні й п’ятнадцяти хвилин, жінка зрозуміла, що в неї крутиться голова і серце шалено тріпоче.
Накинувши халат, Ольга поспішила повернутися у будинок. Знаючи, що там зараз нікого нема, вона вирішила трохи полежати, сподіваючись впоратися зі своїм дивним станом.
Вона навіть встигла задрімати, але тут почула, як у будинок зайшли свекруха з Сергієм. Вони поставили чайник, вирішили перепочити за чашкою чаю.
Оля вже встала, поправляючи халат. Вона збиралася сказати їм, що прийшла.
Але розмова між матір’ю й сином не дала їй цього зробити. Розмова була дуже емоційною і такою дивною, що Оля мимоволі прислухалася і принишкла.
Сидячи на ліжку за перегородкою, яка відокремлювала її від великої кімнати, в якій зараз були Галина Миколаївна та її син, жінка зрозуміла, що чоловік розповів матері свою таємницю. Те, що не призначалося для вух його дружини.
– Мамо, я ж тобі пояснюю – це шанс. З Юлією Олександрівною я зможу отримати одразу все!
Ольга згадала зараз, що так звали начальницю на новій роботі чоловіка. Нещодавно він змінив свою стару, яка дуже його дратувала роботу на нову. Тут йому пообіцяли хорошу зарплату, чудові умови, зручний графік в швидке підвищення до головного менеджера.
– А ти розумієш, якою ціною тобі все це дістанеться? Ти справді готовий до цього, Сергію? Не пошкодуєш потім?
– Мамо, я втомився від вічного безгрошів’я. Цей кредит на квартиру, величезний кредит за машину. Вічні борги, неможливість поїхати у відпустку. Неможливість купити ті речі, які хочеться. Ольга, завжди всім незадоволена!
“О, Боже! Коли це я була незадоволена? Що він придумав? Та я щосили намагаюся не показувати йому, що ми відчуваємо труднощі від того, що нам не вистачає грошей”, – здивувалася Ольга подумки.
– Синку, але всі так по молодості живуть. Все буде, просто треба почекати, – сперечалася Галина Миколаївна із сином.
– Я не хочу чекати, мамо! Я хочу все одразу і зараз! Так, так, поки я молодий і сильний. Поки що це все мені справді потрібно. Що користі старому мужику їздити на дорогому авто і мати купу грошей на картці, якщо він не може цим усім скористатися за призначенням? Зі справжнім шиком. Якщо він уже на повну силу не живе, то навіщо йому багатства?
Ольга знову відчула запаморочення і нудоту.
“О, ні! Тільки не зараз!” – благала вона.
Ще не все почули. А їй треба зрозуміти, що задумав чоловік. Адже зараз вирішувалася доля їхньої родини. Так вона розуміла.
Зробивши кілька глибоких вдихів та видихів, жінка продовжила слухати.
– Вона така вродлива, що я навіть спочатку не повірив, що все це правда! Що я насправді їй потрібний, – емоційно продовжив Сергій.
– Тихіше ти! Не дай Боже Ольга почує. Їй давно вже час із лазні прийти, – застерегла сина Галина Миколаївна.
– Та ні, рано ще. Любить вона там посидіти. Мамо, вона інша, розумієш, не така, як Юля. А мені потрібна саме зухвала й смілива, забезпечена зрештою! І Юля мені в цьому плані підходить як найкраще!
– Виходить, ти вже все вирішив? Мене просто до відома ставиш, так? – невесело сказала мати. – А я сподівалася, що все у вас з Олею добре, дитину народите, онуком мене потішите.
– Мамо, ну ось знову ти за своє! Ну, що ти так шаблонно мислиш? Дружина, діти, пелюшки, горщики. Розумієш, моя начальниця мені ТАКЕ пропонує, що відмовитись – значить бути зовсім вже нерозумним.
– Я про життя, про справжнє тобі говорю, а ти все про якісь мрії.
– Ну про які мрії? Якщо я піду до Юлі, вона допоможе мені одразу закрити всі борги. Я житиму в її великому гарному будинку, їздитиму на дорогому автомобілі, відпочиватиму в будь-якій точці світу! – із захопленням розповідав Сергій. – Вона закохалася в мене з першого погляду, мамо! Сказала, що її вразили моя природна краса і мужність. А всі ці солодкі й прилизані красені, які крутяться біля неї, тільки дратують. У Юлі чоловік такий був, то вона його виставила. А мені сказала, що я справжній, природний, від землі, від природи, саме це її в мені й привабило.
– Так, синку, ти гарний у нас. І тілом, і обличчям. З цим не посперечаєшся. У діда пішов у мого батька. Той теж славився своєю зовнішністю, всі жінки сохли за ним аж до його старості.
– Ну от! Гени в мене що треба. Так мамо?
– Так то воно так. А тільки виходить, що ти, синку, продаєш свою молодість та красу й гроші? Зраджуєш рідну людину, свою дружину, і продаєшся за багатства?
– Так! Нехай це буде так, якщо тобі хочеться так думати, – образився син. – Що нас із нею пов’язує? Ольга навіть дитину мені не народила за ці два роки! Ми майже чужі з нею! Ось кредит закрию з допомогою Юлії Олександрівни, поділимо квартиру і нехай радіє такому розкладу. Ще й вдячна мені буде!
– Як же ж він може так говорити? – Ольга закрила рукою рота від подиву й образи. – Адже це він просив мене поки забути про дітей. «Занадто багато проблем зараз, та й з грошима туго», – говорив мені постійно.”
Вона так була приголомшена тим, що почула, що навіть не знала, як їй тепер вчинити. Вийти одразу, щоб сказати в обличчя безсовісному зраднику, що він не правий, чи слухати далі?
– Ну, а ця багата Юля, хіба вона народить тобі? Та вона пограється з тобою як з іграшкою і прожене, знайде собі нову забаву. Невже ти цього не розумієш? Багаті – вони такі, – Галина Миколаївна засмутилася, це було чути з її голосу.
– Ні, ми любимо один одного. Любимо, мамо! А ще – дуже добре, що у нас із Ольгою так ніхто й не народився. Тому що Юлі я саме такий і потрібен – молодий і бездітний. Якби я мала дитину, вона не стала б зі мною пов’язувати своє життя. Так і сказала – мені не потрібен коханий із дітьми на стороні. Це її принцип.
– Ох, Сергійку, шкода мені чогось тебе. Чує моє материнське серце – залишишся ти ні з чим.
– Припини, мамо! Вір у моє щастя!
– Олю шкода мені…
– Так, тут ти маєш рацію. Прямо не знаю, як їй сказати про це. Вона весь мій день народження чекає, сюрприз мені якийсь готує подарунок шукає. Якось недобре це. Гаразд, після дня народження скажу, що йду від неї, – вирішив Сергій.
Свекруха і чоловік Ольги вийшли на подвірʼя. Мабуть, знову пішли на город, доробляли свої справи, попивши вдома чаю.
А Оля сиділа як у забутті. У голові ще лунали слова зрадника-чоловіка. Він готувався до того, щоб її покинути, а вона наївна, жила у своєму щасливому світі і ні про що не здогадувалася.
Пославшись на погане самопочуття, Ольга того дня майже не виходила з дому. Від їжі відмовилася. Так і пролежала на ліжку за перегородкою.
– Це все лазня. Запарилася ти там, мабуть, Олю. Не треба було так довго сидіти. Ну що ж ти така вперта, – журилася свекруха.
– Нічого, все нормально, не турбуйтеся, – знехотя відповіла Оля.
Наступного дня вони з чоловіком поїхали додому. Дружина всю дорогу була тихою і задумливою. Але Сергія це не дуже турбувало. Він сам був весь у мріях та своїх думках.
Почалися робочі будні. Наближався день народження Сергія.
– Ти вже думав, як ми будемо святкувати? – запитала Ольга у чоловіка.
– Тут така справа… – раптом почав той. – Розумієш, у нас прийнято на роботі свої дні народження там святкувати, всім колективом. Ну ось така дивна особливість. Нічого не вдієш. Ти як, не дуже образишся? А зранку ми з тобою посидимо трохи, ти привітаєш мене, подарунок вручиш. Ти ж щось мені приготувала? – посміхаючись, спитав Сергій.
– Так, приготувала. Тобі сподобається, – без емоцій відповіла дружина.
А в день народження, коли чоловік тільки-но прокинувся, Ольга і справді піднесла подарунок.
– Це тобі, відкрий, – простягла Оля Сергію якийсь конверт.
– Мені?! Ану, глянемо, що тут, – потираючи руки, взяв подарунок той.
Він відкрив конверт і дістав його вміст. Сергій глянув, що там і його обличчя аж витяглося від побаченого.
– Що це таке?! – ахнув він.
– Це? Тест, хіба не бачиш? А на ньому заповітні дві смужки. Ти скоро станеш батьком, Сергію. Ти радий? – без посмішки спитала Ольга.
– Радий? Чому ж я маю радіти? Я ж просив тебе! – раптом почав галасувати він. – Що ти наробила, Олю? Навіщо?
– Як навіщо? Ми подружжя, а між подружжям іноді таке трапляється – народжуються діти. Ти що, не знав, любий?
– Не залишай його! Малюк мені не потрібний. Я давно хотів тобі сказати – я від тебе йду. Іду, Ольго! Тож жодних дітей! – Сергій уже не контролював свої емоції.
– Ну, це не тобі вирішувати. Я дитину залишу у будь-якому випадку. І це навіть не обговорюється. А те, що ти зібрався проміняти мене на багату, для мене вже не новина. Ось тільки прорахувався ти, любий. Чи не потрібний ти їй тепер. І мені також.
– Я потрібен Юлі, вона мене кохає! – закричав Сергій.
– Ну, ну! Подивимося, як вона тебе покохає, дізнавшись про дитину. На розлучення подам завтра ж. Єдине, чого я чекала, це порадувати тебе. Але вже бачу, що ти радий. Тепер все.
Наступного дня Ольга вирушила на нову роботу Сергія, щоб зустрітися там із Юлією Олександрівною, його начальницею.
– Я прийшла сказати вам, що відпускаю свого чоловіка Сергія. Хочете – беріть його собі. Мені він тепер ні до чого.
– Он як? – здивувалася начальниця. – Цікаво! Цікавий поворот.
– Уявіть собі. Зрадник мені не потрібний. Але, ви знаєте… Я випадково почула про те, що ви на нього повелися саме тому, що він бездітний поки що. Так ось, поспішаю вас засмутити – дані ваші застаріли. Ось знімок УЗД, тут наша з ним майбутня дитина.
Ольга встала і гордо вийшла з кабінету начальниці, яка розгубилася.
Тепер вона зробила все.
Сергій переїхав від неї. Оля тепер жила одна. Після розлучення квартира й машина були продані. Гроші вони поділили.
Ольга купила собі квартиру, трохи допомогли батьки.
Незабаром у неї народилася гарненька донечка. Оля була щаслива.
Галина Миколаївна спілкується з онукою й колишньою невісткою.
Часто приїжджає до них у гості та й до себе кличе. Оля обіцяє приїхати, як тільки донька підросте.
Сергій сплачує аліменти на дочку. Юлія Олександрівна його виставила зі свого життя і з роботи теж.
Знайшла собі молодшого і не обтяженого батьківством чоловіка…