– Що, навіть розлучення тебе не зупинить?
– Ну, не починай, Оленко! – сказав чоловік. – Навіщо ці нісенітниці з розлученням? Нащо перебільшувати! Подумаєш, піду один раз на корпоратив!
– Так, подумаєш, а не скажеш! – часто говорила мама дівчини.
Але Олена сказала. Озвучила, як то кажуть, свої вимоги. І що? І нічого! Чоловік їх просто проігнорував.
Хоча вона не так уже й багато просила – просто не ходити на корпоратив!
Хіба це так важко? Ось якби він попросив, вона залишилася б удома – чого не зробиш для коханого чоловіка!
Та вона відмовилася б від цього корпоративу і без прохання коханого Василя. А що робити заміжній жінці на корпоративі, люди добрі? І одруженому чоловікові теж?
Бо ж всі знають, чим закінчуються ці корпоративи…
Вони були одружені майже рік.
Усього рік? Чи вже рік? І Олена дуже ревнувала чоловіка, який надто подобався протилежній статі.
Є такі кавалери, на яких жінки злітаються, як мухи на мед.
Побачивши Василя дівчата починали говорити голосніше і завзято сміятися, сподіваючись звернути на себе його увагу.
Красуні поправляли й без того гарні зачіски, повненькі тітоньки намагалися втягнути животи, а зігнуті старенькі випростатися.
Коротше кажучи, починали відбуватися зміни, які раптово перестали подобатися гарненькій Оленці. А близько пів року все було добре.
А тепер у неї немов очі відкрилися. І дружину почали брати невиразні сумніви – а раптом він відреагує на всі ці залицяння?
Поки що ні в чому поганому чоловік помічений не був.
– Не виходь за нього, доню! – вмовляла мама. – Намучишся!
– Чому? – щиро дивувалася дочка перед весіллям. – Ми кохаємо один одного! До чого тут це? Мамо, ти відстала від життя!
– Надто він вже гарний! – висувала жінка не надто переконливий аргумент.
– Ну і дуже добре, що гарний!
– Ні, це не дуже добре! – намагалася переконати доньку мама. – Значить, він подобатиметься всім.
І настане момент, коли він теж зверне увагу на когось ще, крім тебе. Не боїшся, дочко?
Так, наречений був хороший. Високий, з рельєфною у міру фігурою, світловолосий і усміхнений Василь скрізь притягував погляди жінок.
А яка в нього була харизма! І голос – чарівний, заколисуючий такий.
– Але що за нісенітниці, мамо!
Її Василько на когось зверне увагу? Та не бути цьому!
Він і не дивиться ні на кого – тільки на неї, свою улюблену й кохану!
А потім вони випадково на вулиці зустріли його колегу.
Вони з Оленою працювали в різних місцях. Василь у сфері страхування, куди перейшов пів року тому, одразу після їхнього весілля, дружина – в ай ті.
І вже заміжня Оленка – їхньому шлюбу нещодавно виповнилося теж пів року – зауважила, що чоловік якось невловимо змінився.
Ну, з тією колегою все було ясно: вона дивилася на нього зачарованим поглядом і широко посміхалася, незважаючи на присутність поруч законної дружини з обручкою.
Але річ у тому, що у погляді Василя з’явилося щось невловиме.
До весілля за чоловіком Олена цього не помічала. До її численних подружок він ставився нейтрально.
А як він розмовляє з колегами, дівчина не мала можливості побачити: вони на весіллі не були.
За винятком одного чоловіка, якого Василь запросив за свідка. Вони зі своїм шкільним другом Миколою працювали разом.
А тут – он воно, що! Оленка насторожилася: а що, якщо мама була права?
І хоча ця п’ятидесятирічна жіночка була явно не пара Василю, але у молодої дружини запустився всередині якийсь механізм… З’явилися ті самі ревнощі.
І начебто причин для цього особливих не було: може, здалося? Ну, він їй усміхався! А що – має стояти з сумним обличчям?
Але навіщо він сказав бухгалтерці:
– Ви ще – ого-го, Іринко Петрівно?!
У відповідь на її кокетливе зауваження, що вона стара та слаба жінка?
Яке ого-го?! Ти протри очі, любий! І що за – Іринка Петрівна?!
А та захихотіла… Немолода пані…
До того ж вони поводилися так, ніби поряд з ними нікого не було. А вона – і не дружина зовсім, а так – незрозуміло хто!
І чоловік навіть її не представив! Бо ж вони на той час були одружені лише пів року…
Настрій у дівчини після цієї зустрічі зіпсувався, а у чоловіка чомусь навпаки. І до цього мовчазний Василь почав жартувати.
А що, як у нього з нею?… Так-так: з нею! А чому ж ні? І двадцятирічна різниця у віці нічого не означає – чоловікові нещодавно виповнилося тридцять.
Тим паче було видно, що жінка – при грошах.
Та ні – не може такого бути! Хоча б з нею не може бути.
Але ж там є й інші! Які і молодші, і красивіші.
При думці про це, Оленка аж побіліла.
В інший час Василь, який відразу відчув настрій дружини, обов’язково б запитав:
– Щось не так, кохана?
Але тут чоловік навіть цього не помітив.
І все: процес пішов!
І почав прискорюватися.
Ця безневинна зустріч виявилася тією самою першопричиною, через яку закінчилося спокійне життя дівчини: Оленка почала ревнувати чоловіка…
– Ну навіщо ти це робиш? – заспокоювала сама себе молода дружина. – Він тебе так любить! І у вас все гаразд!
– А може, ти нічого не знаєш? – говорив внутрішній голос. – З чого цій бухгалтерці так посміхатися на рівному місці?
Переживання посилювалися тим, що дівчина не показувала вигляду, що ревнує: чоловікові про це знати було зовсім ні до чого.
А якби виплутатися, воно б і полегшало.
І ось цей корпоратив – перший за весь спільний прожитий час, новорічний.
До цього її коханий Василько нікуди не ходив. А тут – на тобі!
– А якщо я попрошу тебе залишитися? – обережно спитала дівчина.
– Але чому, кохана? – здивувався чоловік, який вже причепурився і гарно пахнув. – Які у тебе є на це причини?
– Просто мені так хочеться! Ялинку разом прикрасимо… Я залишилася б, якби ти попросив!
– Що за нісенітниці! – почав показувати невдоволення Василь. – Чому я не можу провести час із колегами по роботі! Що я – не заслужив невеличкого відпочинку?
– Заслужив, Васильку! Звичайно ж, заслужив! Давай відпочинемо разом – не хочеш ялинку прикрашати, сходимо кудись!
Ти куди хочеш?
– Я хочу на корпоратив! – сказав чоловік.
І в його тоні Олена несподівано відчула щось недобре.
– Чого ж ти туди так рвешся, любий? – хотілося їй запитати. – Там що – медом намазано?
А допустити, щоб збудоване ними щастя зруйнувалося, не можна було. Тому дівчина сказала:
– І навіть розлучення тебе не зупинить?
– Ну, не починай, Оленко! Яке розлучення, я тебе прошу! – сказав чоловік. – Ну, я піду на корпоратив? Що в цьому такого?
Відповісти дівчині не було що. Сказати прямо, що вона дуже любить його і дуже ревнує, не змогла. А швидше за все, це треба було зробити.
І, якби чоловік і після цього пішов, то варто було б задуматися про їхнє спільне майбутнє. Але Оленка знову промовчала.
І стала після його відходу просто сидіти перед телевізором, не вникаючи у зміст того, що там показували: всі думки були, зрозуміло, де, і про що.
Близько дванадцятої подзвонив друг – той самий, який був свідком у них на весіллі. Василь погульбанив і залишиться в нього, щоб не турбувати своїм виглядом дружину.
– Що так погуляв, що й подзвонити сам не може? – сумним голосом поцікавилася Олена.
Зазвичай чоловік не гульбанив.
– Ну, не вигадуй, Оленко! Так, погуляв чоловік – розслабився, адже кінець року!
До речі, премію тобі хорошу принесе! Купиш собі щось!
– Може, і справді, нічого страшного? – подумала Олена. – Треба закінчувати себе накручувати, бо нічим хорошим це не скінчиться.
…Василь з’явився ближче до обіду з букетом в руках – все ж таки змусив дружину похвилюватися!
Але прийшов без провини у погляді й ознак зради – ніяких сторонніх запахів жіночих парфумів…
Може, й справді погульбанив? А премія і справді виявилася суттєвою.
Тому надвечір вони вирушили в торговий центр: грошей на дружину люблячий чоловік не шкодував.
І незабаром симпатична Оленка вже хизувалась у новій курточці і гарненьких сережках з дорогоцінними біленькими камінчиками.
Потихеньку все вгамувалося: у них же все було добре!
Але ревнощі не зникли. А просто, як би, причаїлася: чоловік був, як і раніше, люблячим, уважним. І зовсім не давав приводів його ревнувати.
…Минуло два тижні.
Просто перед річницею їхнього спільного життя раптом подзвонила мама:
– Василь же ж у тебе у страховій компанії працює? Я там тобі дещо скинула – подивися, тобі буде дуже цікаво!
Олена відкрила мамине повідомлення і аж присіла від побаченого.
Так, їй дійсно було дуже цікаво – якась добра людина виклала в мережу щось із того самого новорічного корпоративу.
І в об’єктив потрапив люблячий чоловік у новорічній шапочці, яка, до речі, йому дуже пасувала.
І хай би з нею – з цією шапочкою! Але цілком серйозний Василь – це було видно за його поведінкою, та й наступного дня від нього теж не пахло, весь час обіймався з якоюсь гарною дівчиною.
До речі, яка до цього танцювала… На столі в шапочці під тривалі оплески…
Ні-ні, не тільки в шапочці! З одягом, якраз, все було досить пристойно! Але сам танець…
І ці її рухи: відчувалася досвідчена рука професіоналки. І не тільки рука…
З корпоративу пара, обійнявшись, пішла разом: годинник показував за п’ять хвилин одинадцяту.
Все це теж потрапило на фото. А друг-свідок, у якого за легендою ночував Василь, залишився…
Чоловік, який так провинився, все заперечував:
– Мене підставили! Це все змонтовано! Ти ж цьому не повіриш, кохана?
Але чарівний голос чоловіка цього разу не мав звичної дії – Оленка мовчки дивилася десь в сторону.
– І яке розлучення? – гарячкував чоловік – небідна й хазяйновита дівчина його дуже влаштовувала. – Та ти зовсім вже! Я тебе дуже люблю!
І скоро – річниця нашого весілля! Ти не зробиш цього!
Як весільний подарунок на першу річницю дружина пообіцяла подарувати чоловікові гарну машину – поки він їздив на машині Олени, купленій два роки тому.
Адже в ай ті нині заробляють дуже непогано… Навіть більше за красеня Василя.
До того ж, він отримував хороші гроші лише протягом останніх шести місяців – після переходу на нову роботу: до цього були просто сльози. А в дружини були заощадження: дівчина цього не приховувала.
І так нерозумно попастися через якусь безглуздість! Цікаво хто це зробив? І чого його потягло на цей корпоратив? Краще б прикрасили цю нещасну ялинку вдома.
Василь для розмови запросив свою маму, щоб вона напоумила дружину.
– Де ти собі знайдеш другого такого чоловіка, Оленко?! – казала та.
– А я й не збираюся шукати другого такого ж – мені вашого синочка вистачило! – раптом почала сваритися тиха дівчина, яка раніше виконувала всі вимоги «другої мами». – Тому, забирайте свого «Миколая» і скатертиною дорога!
Це в плани свекрухи не входило: вони знали свого сина краще, аніж невістка свого чоловіка.
А молоді жили у квартирі Оленки, купленій ще до весілля.
– Та в нас з нею нічого й не було – я присягаюся всім! Та я мамою можу присягнутися! – намагався виправдатись Василь. – Я її провів, повернувся, швидко погульбанив, і ми поїхали до Миколи!
Але Оленка чомусь не повірила.
Дівчині вже стало ясно, що кохання тут лише з одного боку. А з іншого – невідомо, що. А головне, невідомо, хто… А воно їй треба?
Ну, і все – розлучення і дівоче прізвище. Це і стало подарунком Василю на річницю.
Добре, що ще дітей не встигли народити. Тому їх швидко розлучили.
А свекруха, вже колишня, незабаром злягла. Але, на щастя, не сильно. Це сказали Олені їхні спільні друзі.
Ось що буває, коли присягаються мамою, зовсім не думаючи про наслідки.
Але дівчину це вже не цікавило…