– Михайле, я йду від тебе, зустріла чоловіка моєї мрії, – заявила, дружина. – Хоч і не ображав ти мене, але не люблю я тебе. Мій майбутній чоловік з іншої країни і я їду з ним, Максима лишаю тобі. Впораєшся, він уже не маленький, десять років. Мій майбутній чоловік запропонував поїхати з ним, але без сина.
Мати поцілувала Максима, сказавши на прощання: «Не сумуй», – і зникла в невідомому напрямку з валізою. Залишився Михайло із десятирічним сином і вирішив своє життя присвятити йому. Розумів, не вистачає Максиму материнського кохання та ласки, намагався якось компенсувати, але батько є батьком.
Час минав, Максим закінчив школу і навчався в інституті, коли одного разу прийшов з дівчиною і сказав:
– Тату, це Юля, вона житиме у нас, і пройшов із нею до своєї кімнати.
Для Михайла це було повною несподіванкою, тепер у квартирі житимуть утрьох. Він знизав плечима і тихо промовив:
– У нас так у нас. Що робити, хай живе, треба на стіл накривати, – і подався на кухню.
Увійшла Юля і з усмішкою сказала:
– Михайле Семеновичу, дайте-но я вечерю приготую.
– Ну що ти, Юля, я звик.
– А тепер відвикайте, на кухні господарюватиму я. Але якщо вам хочеться, можете допомагати, – вона сказала таким добрим і лагідним голосом, що Михайло навіть трохи зніяковів. – Ідіть, ідіть, дивіться телевізор чи що там, я покличу.
Михайло, дивлячись у телевізор, думав про Юлю.
– Одягнена простенько, косметики на обличчі немає, гладко зачесане назад світле волосся. Не схожа на розмальовану ляльку, але гарненька, ніжна. Навіть дивно, що Максим такий чистюля, зарозумілий і звернув на неї увагу. Напевно, щось є у цій дівчині.
– Чоловіки, йдіть вечеряти, – почувся голос Юлі.
Михайло підвівся з дивана, Максим вийшов із кімнати, де сидів у комп’ютері і грав, обидва попрямували на кухню. Вечеря Михайлу сподобалася, відчувалася жіноча рука.
– Дякую, Юлю, – подякував він дівчині, а син кивнув головою і пішов у кімнату. Юля вимила посуд.
З появою Юлі у їхній квартирі стало жвавіше. Раніше мовчки повечерявши або перекинувшись парою фраз, розходилися по своїх кімнатах. А тепер сиділи довго за столом і розмовляли. Першим йшов Максим, його пристрастю були комп’ютерні ігри. А Михайло із Юлею ще довго розмовляли. Вона багато цікавого знала, часом навіть він дивувався, що дівчина на двадцять років молодша за нього, а стільки всього знає.
Максим постійно за іграми, а Юлі хотілося прогулятися, кликала його в кіно чи в кафе, погуляти в парку, але того з місця важко було зрушити. Максим сердився.
– Відчепись, – іноді у грубій формі відповідав він, а їй було прикро.
Михайло це все бачив, переживав:
– Навіть не знаю, що з ним робити. Одні ігри в голові нічого навколо себе не бачить, адже так і життя пройде. Я вже з ним нічого не можу вдіяти, дорослий чоловік.
За цей час Юля вже стала своєю людиною. Михайло її шкодував, заступався, коли син міг грубо відповісти. Подобалася йому вона, як людина та невістка. Цікава, розумна, освічена та готує добре. Поважав Юлю, поважав її принципи як свої. А вона поводилася гідно.
Пройшов якийсь час, якось Михайло прийшовши з роботи, застав у квартирі сварку між сином та Юлею.
– Збирай свої речі, і щоби ноги твоєї тут не було. Я тобі одразу сказав про це ще на початку наших зустрічей, а ти не сприйняла всерйоз. Тепер ось іди на всі чотири сторони.
– Що тут у вас сталося? – стривожено спитав батько.
Юля плакала і збирала речі в чемодан, а Максим, відвернувшись, сидів у комп’ютері, двері в їхню кімнату були відчинені.
– А нічого! Не лізь не в свою справу, – різко відповів син батькові.
– Як це не мою? Куди вона піде на ніч дивлячись? Ти думаєш своєю головою?
– Не треба, Михайле Семеновичу, не сваріться з сином, Я все одно піду, за мною місце в гуртожитку збереглося.
Юля пішла, у квартирі стало тихо. Життя знову пішло своєю чергою, як і до неї. Михайло вечорами, приходячи з роботи, все чекав, що раптом відчиняться двері і вийде з кухні Юля зі своєю доброю посмішкою.
– А в мене все готове, давайте до столу.
Пролетів місяць, потім другий, але Юля не з’являлася, а в сина питати не хотів. Він тишком-нишком кілька разів приходив до інституту, навіть згадав, як вона розповідала про подругу Олесю, з якою жила в одній кімнаті. Все ж таки знайшов він цю Олесю, знав, що Максим навчається в одній групі з дівчатами.
– Я батько Максима, не знаєш Олеся, що сталося у них із Юлею і де вона? Хочеться дізнатися як справи, шкода мені дівчину.
– То вона не вчиться, поїхала до себе в село, – повідомила подруга.
– Як це у село? Чому, покинула навчання? Що в них із Максимом сталося,
– Ой, я не хочу зайвого наговорити, ось адреса Юлі, вибачте. Більше нічого не скажу, вона сама все розповість.
У вихідний Михайло вирушив до села «Калинівка». Знайшовши потрібний будинок, постукав. Двері відчинила жінка похилого віку.
– Здрастуйте, тут живе Юля?
– Здрастуйте, – привітно сказала жінка. – Проходьте.
З кімнати вийшла Юля, трохи втомлена і з животиком, що вже добре було видно.
– Юля! Ти чекаєш на дитину? Що у вас сталося із Максимом?
– Те й сталося, – показала вона на животик, – відмовився він від дитини. – Поставив мені умову: якщо зроблю процедуру, то житимемо разом, а якщо ні, то щоб більше він ніде і ніколи мене не бачив. Я зробила свій вибір, тому живу тут.
– Юля, Юлю, я завжди знав, що ти розумниця. Правильно зробила, це ж щастя, у мене буде онук, я дідом стану, правда, ще не старий, але як ти мене порадувала. А сина я мабуть надто балував, жив заради нього, це моя вина. Вибач за сина. Внука чи внучку я не залишу. Давай збирайся, у мене є ключі від квартири, друг поїхав у тривале відрядження, я наглядаю за нею, квіти поливаю. Я тобі допоможу, переведешся на заочне, збирайся.
Юля довго не роздумувала, їй було шкода закинути інститут. Народився Андрійко. Михайло щодня після роботи поспішав до них, допомагав із онуком, гуляв, навіть спати вкладав, купав сам, Юля лише допомагала. Він усе робив спритно та вміло, Юля дивувалася.
Максим навіть і не підозрював, що Юля живе у місті. Приводив різних дівчат у помешкання, але вони надовго не затримувалися. Відносини у батька з сином майже зійшли нанівець, дедалі більше мовчали.
Юля прала та розвішувала вечорами дитячі речі, чула, як Михайло розповідає Андрію казки, навіть пісеньки співає. А одного разу було тихо, вона увійшла до кімнати і побачила, як Андрійко з дідом сплять ніс до носа. Михайло розплющив очі.
– Ой, Юля, пробач, задрімав. Не зрозуміло, хто кого заколисував.
– Та нічого, Михайле Семеновичу, вимоталися ви з нами. Мало того, що весь день на роботі, ще й увесь вечір з нами, ми додали клопоту.
Михайлу на радість було спілкування і з Юлею, і з онуком. Минуло вже вісім місяців після народження Андрійка. Вони стали його рідною родиною. А Максим так і не знав нічого, у нього інші турботи. Якось Михайло у вихідний зібрався до Юлі та побачив, що син збирає валізу.
– Максиме, куди це ти намилюєшся? З’їжджаєш із квартири, знайшов дівчину?
– Ні. Я їду назавжди до матері, – відповів син, поглядаючи на реакцію батька.
– До матері? За кордон? А як же інститут, тобі ще два роки вчитись?
– Не хвилюйся за мене. Мати зателефонувала і сказала, щоб я переїжджав до неї. Її чоловіка не стало, поховала. Залишив він їй багатий спадок, тепер вона повновладна господиня, от і викликала мене до себе. Разом житимемо на його мільйони. Говорить, що одній їй важко. Так що, тату, бувай. Не знаю, коли побачимось. Живи як хочеш.
Максим говорив радісно, і батько зрозумів, що син такий самий, як і його мати, гроші у пріоритеті, а більше нічого не хвилює.
– Ну що ж, синку, щасливо. Мабуть, твоя мати хоче реабілітуватися за те, що кинула тебе заради грошей. Гаразд, будь здоровий.
М був радий, його життя тепер буде зовсім інше, не думатиме звідки брати гроші на дівчат. А там із матір’ю, з її грошима буде цілковита свобода. Попрощався з батьком та поїхав.
Михайло розповів Юлі, що син поїхав до матері без жодного жалю, покинув інститут. Гуляли з Андрійком у парку. Увечері дід укладав онука спати, а Юля пішла на кухню. Коли Андрійко заснув, Михайло вийшов із кімнати і зібрався додому. Накинувши на себе куртку, раптом натрапив на погляд Юлі і почув:
– Михайле, може залишишся? Втомився, мабуть, мотатися туди-сюди. Якщо звичайно ти не проти, – її щоки зашарілися і додала. – Не подумай, що я нав’язуюсь…
– Ну що ти, Юля, я зовсім не проти, а навіть навпаки, – швидко скинувши куртку та взуття, відповів він. – Я давно про це мрію, але переживав все зіпсувати. Не можу наважитись і сказати тобі. Переживав, не пустиш мене на поріг, а без Андрійка вже не уявляю свого життя, і без тебе звісно, - схвильовано говорив Михайло, притискаючи її до себе.
– Ну як я можу не пустити на поріг коханого чоловіка? Тобі моє серце давно відкрите, – цмокнула вона його в щоку.
Через деякий час Михайло із Юлею одружилися, перейшли до своєї квартири. Минув ще час і в них народилася чудова донька, сестричка Андрійку. Все у них добре. Михайло з Юлею щасливі, навіть забули, що між ними різниця у віці двадцять років, але це зовсім не важливо.