-Михайле, привіт. Машина на ходу? – відразу запитав Микола, подзвонивши другу.
– На ходу, а що? – здивувався Михайло.
– О чудово! Завези мене треба до сусіднього села. Виручиш? Туди-назад, та там буквально годинку почекати, – сказав Микола.
– Знову по дівках? Вибач, Миколо, не можу. Викликай таксі, – сказав Михайло
– Почалося, так? Адже я не безкоштовно прошу, я заплачу. Як зарплату отримаю, одразу й віддам, – наполягав друг.
– Ось таксисту і заплатиш. Ніколи мені з тобою кататися. У мене сім’я є, а я тебе катати та пригощати буду!
– Ну, раніше ж возив, і нічого! Кави поп’ємо, відпочинеш. Зовсім твоя Маринка з тебе каблука зробила, навіть з другом поспілкуватися не дає, – не відступав Михайло.
– Так забігай увечері, друже, посидимо, поспілкуємося, ніхто не проти, – усміхнувся Михайло.
– Та на мене Іра чекає, я обіцяв, що приїду. Це ти у нас одружений, а мені життя особисте налагоджувати треба, – пояснив Микола.
– Поки ми твоє життя налагоджували, я мало свою родину не втратив. Вибач, друже, не повезу. Якщо нічого екстреного немає, навіть не проси!
Поклавши телефон, Михайло з усмішкою подивився на свою дружину, яка сиділа на дивані і з підозрою дивилася на нього.
-Не дуйся, Марино, я ж тобі обіцяв, що такого більше не повториться, – сказав Михайло.
***
Михайло завжди був добрим і безвідмовним, намагався допомогти, виручити, а відколи у нього з’явилася машина, від друзів спокою не було. Кого до міста звозити магазинами, а когось і просто до сусіднього села, до дівчат. І якщо хтось платив, як годиться, то Микола, як справжній любитель халяви, рідко коли розраховувався у повному обсязі. Все потім, все потім, а коли це потім настає, суне Михайлу одну сотку і вистачить.
Поки Михайло був неодружений, він і сам був радий покататися по сусідніх селах, познайомитися з дівчатами, та весело провести вечір, але після весілля потреба у цих поїздках у Михайла відпала, а друзі так і продовжували звертатися до Михайла з проханням привези, відвези, особливо Микола.
Друзі-це святе, тому ігнорувати їхні прохання Михайло не міг. Практично щовечора він кудись їхав, когось відвозив, та не просто так, туди й назад, а часто ще й з очікуванням. Наприклад, якщо поїхав із Миколою на дискотеку, то неодмінно треба дочекатися друга, не залише ж його одного в чужому село, та ще й без грошей.
Дуже скоро Марина, молода дружина, почала висловлювати невдоволення, мовляв, що це за поїздки такі нескінченні?
Михайло Марину розумів, йому теж хотілося побути з нею вдвох, замість того, щоб півночі чекати, коли ж Микола нагуляється, але він же друг, як йому відмовити?
Марина-дівчина розумна. Вона не стала сваритися із чоловіком. Не зрозумів простої розмови – треба донести свою позицію діями.
Коли чергової п’ятниці Микола подзвонив Михайлу з розмовою про те, що непогано було б відвезти його до дівчинки, з якою він нещодавно познайомився, Марина попросила чоловіка, щоб він нікуди не їздив.
-Марино, ну як ти не розумієш? Микола – він же мені друг! Та я його з такого віку знаю! – Михайло активно жестикулював однією рукою, другою ж на ходу натягував штани. – Та ми з ним стільки років дружимо, як же я можу його залишу у скрутній ситуації?
-Побачення з дівчиною – це скрутна ситуація? От вони там ніжитимуться, розмовлятимуть, а ти чим займешся? Теж із кимось знайомство заведеш, щоб було не сумно? Чи вже завів? Поки я вдома сиджу, чекаю на тебе, ти там розважаєшся на повну силу?
-Та що ти таке кажеш, Марино? Як тобі не соромно? – вигукнув Михайло.
-Не Соромно, Михайле. І чекати на нього знову будеш, так?
-Та там не довго. Зачекаю трохи.
Тільки за Михайлом зачинилися двері, Марина не довго думаючи, подзвонила своїй подрузі, і дізнавшись, що вона збирається в кафе, напросилася з нею. Спочатку дівчина щохвилини дивилася на телефон, раптом Михайло дзвонив, а потім, закривши очі на все, Марина почала насолоджуватися моментом і спілкуватися з подругами, спілкування з якими після її заміжжя стало набагато менше.
Заклад уже готувався до закриття, коли зателефонував Михайло, і обурено поцікавився, де перебуває його дружина, а то непорядок, коли чоловік приїжджає додому, а дружини вдома немає.
Весь суботній день Михайло підозріло дивився на Марину, і навіть спробував зробити їй догану, що порядні дружини так себе не ведуть, і чекають на чоловіків вдома, на що Марина йому відповіла, що порядні дружини чекають на порядних чоловіків, які наприклад на роботі затримуються, а то деякі чоловіки невідомо де і з ким катаються, і багато честі буде таким чоловікам сидіти ще й чекати на них.
Наступного тижня все повторилося. Тільки-но Михайло поїхав з дому, Марина одяглася, і пішла до подруг. А що йому можна, а їй ні? Може, так до нього дійде, що такі друзі і не друзі зовсім, а сім’я розпадеться, якщо так продовжуватиметься.
Незабаром у Михайла зламалася машина, і друг Микола якось непомітно пропав. Микола пропав, зате стосунки у сім’ї налагодилися. Вечори молода сім’я проводила удвох, іноді ходили гуляти, іноді просто дивилися кіно, загалом насолоджувалися компанією один одного. Сімейна ідилія тривала недовго. Як тільки машину полагодили, тінь друга знову нависла над хитким перемир’ям у молодій родині.
Знову нескінченні поїздки, вже не лише у вихідні, а й серед тижня. Друг же, як йому відмовити. Про одне вдалося домовитися з чоловіком, що якщо треба відвезти, то це просто відвезти, без будь-яких там почекати та назад привезти. Дорослий дядько, хай сам думає, як йому назад дістатися.
Одного прекрасного вечора молода дружина мала дуже грайливий настрій, який пропав у той момент, коли у Михайла задзвонив телефон.
– Марино, я швидко, туди і назад! Ти навіть не помітиш, що мене вдома нема.
Коли Михайло поїхав, Марина спочатку випила каву, потім зателефонувала подрузі, потім подивилася фільм, постійно поглядаючи на годинник. Вже минуло більше 2-х годин, а чоловіка не було. Голос у телефоні повідомив, що абонент тимчасово недоступний. Марина хотіла заплакати, але передумала. Натомість вона швидко зібрала сумку, поклала ключі від квартири на тумбочку, зачинила двері і пішла на вокзал. Менше, ніж за годину, йде нічний автобус до міста, де живуть батьки Марини. Досить, не про таке сімейне життя мріяла Марина. Благо відпустка зараз, можна спокійно поїхати, не переживаючи за роботу. А далі подивимося, звільнитися недовго.
Коли ближче до ранку додому з’явився Михайло, невдоволений і ображений на весь білий світ, він здивувався, не знайшовши вдома дружину. Поставивши телефон на зарядку, він спробував їй зателефонувати, але теж почув заучену фразу жінки про те, що абонент недоступний.
Він, холодний, голодний, пів ночі лізав під машиною, яка зламалася в самий відповідний момент, а Марина, замість того, щоб переживати за чоловіка, кудись пішла! І це любляча дружина?
На самому в’їзді в село машина несподівано стала, і більше не завелася. Микола, як справжнісінький друг, потис Михайлу руку, сказав дякую, і пішки пішов до будинку коханої, а розгублений Михайло залишився один, у темряві, біля зламаної машини. Телефон майже розряджений, ніч, усі люди сплять. Походивши навколо машини, Михайло почав дзвонити друзям. За дивним збігом обставин жоден із них не зміг нічим допомогти, а може й не хотів. Після ще пари дзвінків телефон благополучно розрядився, і Михайло залишився віч-на-віч зі своєю проблемою. Тільки під ранок якось вдалося полагодити машину. Їхав Михайло додому, сподіваючись на те, що Марина його пошкодує, втішить у своїх обіймах, але вдома його зустріло порожнє ліжко та вимкнений телефон дружини.
Заснути Михайлу не вдалося. Думки про те, де може перебувати Марина, не давали йому спокою, особливо після того, як він помітив відсутність речей дружини.
Вже до обіду стояв Михайло на порозі будинку батьків дружини, і несміливо натискав на дзвінок. Як він виправдовувався перед Мариною, історія замовчує, але кажуть, що довго не хотіла вона його прощати, дякую тестю, хороший чоловік виявився. Помирилися молоді, але Марина поставила умову, що більше жодних друзів у їхньому житті, особливо таких вірних і відданих, як Микола.
Михайло, ображено розповідав Марині, як цей «друг» Микола залишив його одного, і пішов, і ще другом називається! Немає у Михайла більше друга! Таких друзів йому не потрібно!
Повинився Михайло, визнав, що не був не правий, що не можна таких сумнівних друзів вище сім’ї ставити. Вмовив Марину повернутися, пообіцявши, що такого більше не повториться.
А Микола ще образився, коли отримав відмову на прохання відвезти його до дівчини, мовляв не чекав я від тебе такого, друже! Каблуком ти став, дружбою пожертвував заради жінки!
До речі, відсутності такого важливого друга у своєму житті Михайло навіть не помітив. Що він був, що його немає, тільки ночами став вдома перебувати, з дружиною поряд. І стосунки з Мариною налагодилися і спати спокійно став. Ні, він так само допомагає людям, рятує в складній ситуації, але коли ситуація реально складна, і без допомоги не обійтися, а ось так, бути особистим водієм кого б там не було – то це вже вибачте! Сім’я дорожча. А то й справді, поки друг життя своє налагоджував, Михайло своє мало не занапастив зовсім. Добре, що все так закінчилося, бо могло й до розлучення дійти.