– Михайле! Почекай! Будь ласка, вислухай мене.
Молода жінка намагалася наздогнати невисокого темноволосого чоловіка, що йде швидкими кроками до своєї машини. На його обличчі було видно, що він не мав жодного бажання говорити з нею.
– Михайле. Прошу тебе. Я винна перед тобою. Вибач мене, – лунали вслід чоловіку вигуки.
Чоловік не витримав. Зупинившись, він обернувся, взяв її під руку і відвів убік.
– Слухай сюди. Я не маю жодного бажання не тільки говорити з тобою, а й бачити тебе. Я подав на розлучення. Ти сама зробила власний вибір. Я все сказав.
В його очах було стільки образи, що жінка зіщулилася. Вона ніколи не бачила його таким. Він її не зможе пробачити. Тільки тепер вона зрозуміла, що це кінець.
Михайло ніколи не думав, що його життя може раптом змінитися в одну мить.
У п’ятницю він, як завжди, зайшов після роботи в автомайстерню. Сам він працював інструктором з водіння в автошколі. Вечорами підробляв, допомагаючи другові у терміновому ремонті того чи іншого автомобіля.
Було вже пізно, коли він повертався додому.
Відчинивши двері ключем, Михайло увійшов до квартири.
– Кохана, я вдома.
Пройшовши на кухню, він дістав із холодильника бутерброд, відкусив шматочок і став із насолодою їсти. На столі він помітив аркуш паперу. Прочитавши написане, він застиг, схопився за край столу, і повільно сів на табурет. «Пробач. Я йду від тебе. Так жити не хочу. Я гідна більшого.» Ці слова потім ще довго крутилися в його голові.
Взявши листок, він подався до вітальні, сів на диван і почав перечитувати записку заново. Так просидів він кілька годин. Потім знову пішов на кухню, дістав із шафки «біленьку», з холодильника лимон і знову повернувся на диван.
Яскравий сонячний промінь проник через просвіт між шторами і зупинився на обличчі чоловіка. Замружившись, Михайло сів і спершу не зрозумів, де знаходиться. Вночі він так і заснув на дивані.
Погляд його впав на злощасну записку. Взявши її, він зім’яв і жбурнув її на підлогу. Обхопивши голову руками, так просидів якийсь час. Потім рішуче підвівся і пройшов у ванну. Вмившись, він змінив одяг, підібрав з підлоги записку і вийшов із квартири.
****
У двері хтось наполегливо дзвонив. Здивувавшись, хто такий настирливий з ранку, Федір пішов відчиняти. На порозі стояв Михайло.
– Привіт!
– Привіт.
– Люда вдома?
– Так. А де їй бути? Адже вихідний. Проходь.
– Ну, так не скажи. Зараз, брате, дивні речі відбуваються. Люда, ти де?
Михайло сів на диван. Він помітно нервував.
– Зараз вона прийде. Юрка кашею годує. А що трапилось?
Витираючи руки об фартух, з’явилася подруга його дружини Люда.
– О, Михайле. А чого це ти з ранку? Сталося щось? А Юля де?
Михайло, не відповідаючи на запитання, простяг їй записку.
– Читай.
Не розуміючи, що відбувається, Люда сіла поруч із Михайлом і розкрила зім’яту записку. Чоловік, ставши поруч, теж почав читати разом із нею.
– Ого! Як цікаво! А що її не влаштовувало у цьому житті?
Федір розвів руками і дивився на Люду.
Та застигла, очі її забігали.
– Я не розумію, що відбувається.
Взявши стілець, Федір сів навпроти дружини і сказав:
– Давай розповідай!
Михайло додав:
– І, бажано, докладніше.
Люда зітхнула і почала розповідати.
Компанія веселилася. Співробітники банку відзначали день народження свого колеги. Заграла музика. Жінки пішли танцювати. Потім заграла повільна мелодія, і до Юлі підійшов привабливий високий чоловік із компанії, яка сиділа за сусіднім столом. Потім він запросив її ще раз і ще. Після закінчення урочистостей, коли жінки вийшли з ресторану, біля них зупинилася чорна іномарка. За кермом сидів новий знайомий Юлі Олег. Він запропонував жінкам підвезти їх. Люда вийшла біля свого будинку, а Юля та її знайомий поїхали далі.
Наступного дня Юля розповіла, що її новий знайомий-бізнесмен. У Олега своя мережа готелів. Дуже уважний та цікавий чоловік. Він став надавати Юлі знаки уваги. Приїжджав на роботу з квітами, робив дорогі подарунки, запросив кілька разів у ресторан.
Смикаючи кухонний рушник, Люда замовкла.
– Ні, ти подивися, що діється! – почав обурюватися Федір. – А нічого, що вона одружена? У неї чоловік. Не бізнесмен, звичайно, а звичайний роботяга.
Схопившись зі стільця, він почав нервово ходити по кімнаті.
Михайло мовчки дивився в одну точку перед собою.
– Ну, Федя. Я казала Юлі, щоб не вірила йому. А вона не слухала мене. Сказала, що вже ухвалила рішення, як вчинити. Я думала залишить його. Не чекала від неї такого.
Посидівши, замислившись, після почутого оповідання, Михайло встав і сказав:
– Дякую, Людо. Вибачте, що зіпсува початок вихідного дня. Піду я.
– Михайле, залишайся, пообідаєш з нами, – співчутливо сказала Люда.
– Серйозно, Михайле, залишайся, посидимо трохи. Відволічешся трохи, – запропонував і Федір.
– Піду я, дякую. Вже не хочу. Вночі «посидів» достатньо.
Попрощавшись, Михайло пішов.
Вночі він майже не спав. Вдесяте він питав себе, чого їй не вистачало? Він добре заробляв, ще й підробляв у автомайстерні. Юля сама у банку непогано отримувала. Своя трикімнатна квартира у центрі міста, яка дісталася Михайлу від діда. Нещодавно машину він купив. Дитину дружина поки не хотіла, він й не наполягав. То що їй ще було потрібно? Подарунки він їй робив, та й вона сама купувала собі все, що хотіла. Може, його уваги їй не вистачало? Ну як? Вихідні завжди разом проводили. Кіно, виїзди з друзями за місто на шашлики. Що ще?
Із цими питаннями він і заснув непомітно.
Йому наснився сон, що повернулася Юля. Наче увійшла вона з валізою, втомилася з дороги. Розповіла, що їй повідомили про те, що мама занедужала. Довелося терміново виїхати. Про це вона написала йому у записці. Все було як наяву. Михайло навіть підвівся і перевірив. На жаль… У квартирі він був один. Це лише сон.
Наступного дня він змінив замок дверей.
Кілька днів поспіль, приходячи з роботи, він сидів перед телевізором, і такий сум охоплював чоловіка, що з’являлося бажання загуляти і забути хоч на якийсь час про все. Але він знаходив у собі сили та стримувався.
Після подій минуло два місяці. Кілька днів тому Михайло зустрів Люду у себе у дворі. Побачивши його, вона раптом розгубилася. Обронивши кілька фраз, що нічого не значили, хотіла пройти повз, але Михайло зупинив її.
– Людо, ти хотіла мені щось сказати?
– Ні з чого ти взяв?
– Я знаю тебе не перший день. Що трапилося?
– Юля була сьогодні тут.
– До тебе приходила?
Люда заперечливо хитнула головою.
– Після роботи на мене чекала. Федір сказав на поріг її не пускати. Якщо побачить її в нас вдома, сказав, що можу одразу валізу збирати.
Михайло промовчав.
– Обдурив він її, Михайле. Ніякий він не бізнесмен, а звичайний пройдисвіт. Машину взяв напрокат. Винайняв дорогу квартиру, щоб перше враження справити. Обібрав її, як липку. Місяць минув, і нема його. Потрібно було платити за житло. Грошей не лишилося, ось її й виставили. І це ще не все.
– А що ще?
Михайло слухав Люду без жодного інтересу, ніби йдеться про зовсім сторонню людину.
– Кредит вона взяла. Він вмовив її. Нібито на будівництво нового готелю.
– Я радий за неї. А мені ти навіщо все це розповідаєш?
– Михайле, може, пробачиш її? Вона просила мене поговорити з тобою. Дивитись на неї без сліз неможливо.
Михайло помовчав, потім раптом спитав:
– Людо, ти ж сина свого любиш?
– Що за запитання? Звичайно люблю.
– А тепер уяви. Виріс твій Юрко, одружився. І одного дня його дружина вчинила б з ним так само, як твоя подруга зі мною. Ти б сама пробачила її? Ти б умовляла сина пробачити дружину після такої зради, після того, як вона місяць перекидалася в ліжку з чужим чоловіком?
– Я… ну… Зараз не про мого сина, Михайле.
– Чому? Я теж син. Моя мама від переживань занедужала, дізнавшись про “подвиг” своєї невістки. А коли почула, що моя колишня дружина вирішила повернутись, сказала: “Хочеш пробачити її, твоя справа. Але щоб на порозі мого будинку вона не з’являлася.”
Люда, давай домовимося. Більше ти мені про неї не говоритимеш. Дружили ви з нею, дружіть і далі. А у моєму серці її немає більше. Вона вже зробила вибір. Назад дороги немає.