– Ти маєш відпочити, ну скільки можна працювати, Марино? На себе стала не схожа, де твій сяючий погляд, де твій райдужний настрій, яким ти завжди радувала всіх. Ну розлучилася і розлучилася зі своїм цим… – сказала мати. – Правильно зробила, і нема чого переживати.
– Мамо, та я і не переживаю, близько року минуло, як розлучилися з чоловіком, я вже й звикла. Донька не дає сумувати. А взагалі, моя Діанка явно розвинена не по роках. Нерідко дивує своєю дорослістю, хоч їй ще дванадцяти немає. Це все тому, що вона любить читати твої журнали, які ти купуєш. Вона читає все підряд, – казала донька.
– Ось–ось і Діанці теж треба відпочити, вона у нас розумниця, у школі відмінниця, нехай теж трохи розвантажиться. Я пропоную тобі поїхати з Діанкою на море. На різні санаторії та туристичні путівки поки що немає грошей, а в приватному секторі можна пожити, я додам вам грошей, – наполягала мати.
– Мамо, погоджуйся, почула голос доньки Марина, – тим більше бабуся нам допоможе. А може, бабусю, і ти з нами? – весело сказала вона. – Розумієш, мама, вода та сонце живлять рослини й дерева, вони стають міцними й витривалими. Так от подібним чином і ми теж з тобою наберемося сили й здоров’я, – дочка явно процитувала когось.
– Господи, звідки це в тебе, Діано?
– Ну я ж читаю, це з бабусиних журналів. І потім я навчаюсь у школі, якщо ти помітила, – сміялася донька.
Відпустка Марини вже підходила, і вона вже вирішила, з донькою поїхати на море. Відпрацювавши останній день перед відпусткою і йдучи з офісу, сказала:
– Дівчата, поки що, я так рада, попереду відпочинок.
– Давай Марино, відпочивай на повну, засмагай, купайся і познайомся з якимось мачо, – весело побажали їй колеги.
Почалася підготовка до від’їзду на відпочинок. Заповнювалася валіза. З’їздили до торгового центру, купили нові купальники, шорти. Діана від радості співала веселилася:
– Це було біля моря, вона йшла по піску, а він дивився на неї… – цитувала когось Діана.
– Доню, це ти про що, звідки знову? Де ти береш такі думки?
– Мамо, читала в журналі.
– Рано тобі ще дорослі журнали читати, – сказала Марина.
– Ну мамо, – сміялася донька.
– Давай, збирай свої речі, – обізвалася мати.
– Мамо, а Віра заздрить мені, їй теж хочеться на морі. Вона ніколи там не була і не уявляє його.
– Зрозуміло. У них складнощі у сім’ї, мама слаба, батька немає. Розумію, як важко їм жити, – сумно сказала Марина. – Можливо, Вірочка подорослішає і пощастить їй в житті. Отоді й поїдуть разом із матір’ю на море.
– Можливо, але коли це буде ще, – теж сумно сказала дочка.
Напередодні від’їзду, сиділи ввечері на дивані і розмовляли здебільшого про море, і дочка знову видала:
– Мамо, а може ти там зустрінеш свого судженого?
– Кого?! – аж підскочила Марина.
– Ну кохання всього твого життя.
– Діано, ну про що ти думаєш? Я не думаю, а вона, – сплеснула руками Марина.
– Ой, добре мамо, я пішла спати, – швидко зіскочивши з дивана, донька побігла до себе в кімнату.
Їхали поїздом. Їхати треба було майже добу. Марина з донькою раділи, дивилися у вікно вагона, милувалися краєвидами. Вони на море востаннє їздили чотири роки тому, і тепер радість переповнювала.
Приїхали на вокзал ближче до вечора, доїхали до приватного сектору. Господиня будинку попередила:
– Дівчатка, ось ваша половина, тут житимете, а другу половину займає один молодик, хороший хлопець, звуть його Олег.
– А нам що до цього, – подумала Марина і почали влаштовуватися.
– Мамо, йдемо на море, – покликала донька, – потім розберемося з речами, може покупаємося…
Марині теж хотілося піти на море, тим більше не так далеко, коли виходиш з хвіртки, море видно.
– Ідемо, увечері добре купатися, сонце вже не те, – погодилася вона.
– Матусю, яка краса, – казала Діанка, – нарешті ось воно море.
Тут же ж скинувши капці, вона влетіла у воду, потім вискочила з води, скинула з себе шорти й футболку і знову бігом у воду. Невеликі хвилі набігали на берег і знову відкочувалися, знову набігали.
Вже темніло, коли вони щасливі поверталися з моря. На веранді стояв симпатичний молодий чоловік, ліниво потягуючи з баночки пінне. Проходячи повз нього, Діана раптом сказала:
– Пінне містить різні погані речовини і навіть солі важких металів.
– Ой, добрий вечір, – сказав він, – і звідки у нас такі глибокі знання?
– Добрий вечір, – одночасно привіталися мати з донькою, а Діана додала, – читати треба більше і цікавитися, – гордо відповіла дівчинка і пішла у свою кімнату, потім зайшла мати.
Олег наголосив про себе:
– А я переживав, що мені буде нудно. А тут з такою сусідкою не скучиш, бач що розказує.
На наступний день Марина запропонувала доньці:
– Може, ми підемо на екскурсію, а на море до вечора? Засмагнути на сонці ще встигнемо.
– Давай, мамо, я згодна. Нам треба обстежити околиці й подивитися, що цікавого тут є.
Ближче до вечора вони вирушили на море. У цей час людей уже менше на пляжі. Вони одразу помітили свого сусіда, який у сонцезахисних окулярах сидів біля води на шезлонгу і дивився в далечінь.
– Мамо, дивися, наш сусід, – сказала дочка.
Вони підійшли ближче, сусід теж їх побачив і привітався.
– Доброго вечора, я – Олег, а як ваше ім’я, прекрасні незнайомки?
– Добрий, я – Діана, а це моя мама – Марина, – випередила вона матір.
– Дуже приємно, я помітив, що ви любите ходити на море ввечері.
– Так, ні. Просто так виходить, – відповіла Марина і, скинувши з себе пляжну туніку, пішла у воду, а донька за нею.
Олег спостерігав за ними, він, мабуть, уже купався. Марина з Діанкою викупавшись, вийшли на берег і розмістилися на своєму покривалі.
– Мамо, я хочу гранат, – сказала донька, дістаючи з пакета куплений по дорозі фрукт.
– Дочко, у нас з тобою немає ножа, – відповіла мати, – потерпи вже додому.
Але Діана вже з гранатом у руці підійшла до Олега.
– Не допоможете нам, будь ласка.
– Із задоволенням, – з усмішкою відповів сусід.
– Пригощайтеся будь ласка, сказала Діана.
– Дякую, – відповів Олег.
Додому поверталися втрьох, Діана говорила і говорила. Виявилось, що вони з одного міста.
Марина подумала, що це збіг обставин.
А коли лягли спати, Діана знову видала матері:
– Мамо, це, мабуть, доля.
– Ти про що?
Мамо, я ж не сліпа, бачила, що Олег з тебе очей не зводить, хоч і в темних окулярах.
– Діано, ну яка ж ти. Щось не про те ти думаєш … Відпочивай і насолоджуйся морем.
Марина засинаючи думала:
– Це звісно безперечно, що дитина – найважливіше у житті для будь-якої жінки. Але для повного щастя їй ще потрібне міцне чоловіче плече. А нам із донькою цього якраз і не вистачає в житті. Адже колишнього чоловіка ми вдома майже не бачили. Чоловік у домі необхідний і бажано хазяйновитий, – із цими думками й заснула.
Наступний день пройшов чудово. Утрьох вони ходили на пляж, потім у кафе, потім гуляли та морозиво їли. Увечері Діана втомлена пішла спати, а Марина з Олегом сиділи на веранді, потягуючи ігристе та розмовляли.
– Марина, ти навіть не уявляєш, як мені добре в компанії з вами, а особливо розмовляти з Діаною. Не по роках розвинена, багато чого знає, – говорив із захопленням Олег.
– Діанка моя так, постійно щось читає, – відповіла Марина.
Олег узяв її руки у свої, Марина відчула його енергію. Вона не відсмикнула руки, так і сиділи. Але потім почули за спиною голос доньки:
– Це було біля моря…
– Діано, ти чому не спиш? – здивувалася мати.
– А мені чомусь не спиться, повітря тут якесь інше, і пити я захотіла, – вона помахала їм рукою і знову зникла в хаті.
Відпочинок добігав кінця. Вже було зрозуміло всім трьом, що недаремно вони тут зустрілися. Як сказала Діанка, – це доля.
Дехто думає, що стосунки, що почалися під час відпочинку, закінчуються одночасно з відпусткою.
Але з Олегом та Мариною вийшло зовсім інакше. Вони вже три роки живуть разом, і навіть народився син, якого Діана назвала Арсенієм…