– Мамо, я щось не зрозуміла, а який ще спадкоємець може бути на татову квартиру, якщо в нього, крім нас, з тобою нікого немає? – Марина подивилася на фото, де вони були утрьох біля озера за містом.
Мама тато і вона, ну як же ж це було чудово…
Адже зовсім недавно їй навіть на думку не спадало, що тата може не бути, і раптом таке… В одну мить його не стало…
Він був на роботі, до того вони разом планували вихідні, але серце… І все, все закінчилося…
– І взагалі, мамо, я не хочу зараз говорити про квартиру і про якусь спадщину, ми щойно тата поховали, та й звідки взагалі він узявся, цей чоловік? Хто він? – Марина знову була вся в сльозах, вона так звикла, що поряд завжди є улюблений тато!
З ним було добре і надійно, а тепер вони з мамою залишилися вдвох.
Марина глянула на маму і витерла сльози.
Тато б не схвалив, що вона так розкисла, бо ж тепер вона єдина підтримка для мами.
Мама завжди дуже молодо виглядала, а тепер одразу постаріла, плечі опущені, губи тремтять, куточки губ вниз. Та й в очах застигло переживання і німе питання: – Ну чому таке з нами трапилося?!
– Хто він? Марино, а ти хіба не помітила на поминках тата молодого чоловіка, він осторонь усіх стояв?
– Так, я ще подумала, що його не знаю, напевно він з роботи татової, а що? То був він? Так він хто, мамо? Ти щось від мене приховуєш?
Світлана Сергіївна важко зітхнула.
– Мариночко, ми з татом про це дізналися, коли тобі п’ять років було, маленька ти ще була. Вирішили потім тобі розповісти, але тато так і не зібрався. Переживав зруйнувати щастя нашої родини, не знав, як ти відреагуєш. Бо є ти завжди була його єдина і найулюбленіша Маринка…
– Мамо, ти мене лякаєш, тато тобі зрадив? Не може бути мамо! Не тягни, краще розкажи в чому справа, якщо вже почала, – зупинила Марина маму. – Інакше своїми передмовами ти точно в мені зруйнуєш віру у вашу з татом любов і нашу дружну сім’ю!
– Вибач, ти маєш рацію, тато мені не зраджував, просто це був його перший шлюб.
До мене він був одружений зі своєю однокласницею Інною. Вони одружилися одразу після закінчення школи. Незважаючи на те, що її батьки були проти.
Але перша закоханість швидко пройшла. Інна була балувана, вона звикла, що їй купують усе, що заманеться. А Віктор не зміг тоді їй таке життя забезпечити. І коли батька Інни перевели працювати в інше місто, вона просто з батьками втекла від цих труднощів і нашого тата. І подала на розлучення.
– І до чого це все?
– Батько не хотів, щоб ти знала, що в нього була інша родина. І коли ми одружилися, він мене просив не згадувати про його помилку молодості.
– Та хіба ж це сім’я, мамо?! Дитячий садок якийсь, – посміхнулася Марина. – Адже у них дітей не було.
– Ось і тато наш так думав. Але через кілька років, коли він уже почав працювати лікарем у нашій поліклініці, вони з Інною випадково зустрілися.
Тобі тоді було п’ять років, а поруч з Інною стояв хлопчик років десяти. Як дві краплі схожий на нашого тата, це було одразу помітно, навіть сумнівів не було. Інна зрозуміла, що він здогадався про все, і раптом розплакалася. Батьки тоді їй заборонили повідомляти цього Віктору, що вона матиме дитину. Пообіцяли, що знайдуть їй гідного чоловіка.
Через кілька років у її батька раптом з’явився бізнес-партнер. Валерій на всіх справив таке враження, що батько Марини взяв його на долю, щоб залучити інвестиції. А невдовзі Інна стала дружиною Валерія.
Та тільки недовгим було це примарне щастя… Валерій, підставив батька Інни і йому дали термін. Батько Інни ледве викрутився, дуже був заслаб тоді, теж щось з серцем, тиск… А Інна одна виховує сина. Тож твого брата по батькові звуть Олег…
– Тато його визнав?! – здивувалася Марина і в очах її промайнули ревнощі.
– Тато прийшов і все це мені розповів. Ми разом вирішили, що хлопець не винен і тато став їм допомагати, він тоді непогано заробляв. Олег, до речі, теж, як і тато, став лікарем. Живе з матір’ю в іншому місті. І я не думала, що він з’явиться в нашому житті, але… Олег учора мені подзвонив і сказав, що хоче з тобою поговорити.
– Поговорити? А про що? І взагалі ви хоч тест зробили?
– Ну так, знаючи Інну вирішили зробити, хоча Олег і справді копія Віктора, а батьківство – дев’яносто дев’ять і дев’ять.
А ось про що він хоче з тобою поговорити, я навіть і не уявляю.
Може про спадщину, бо ж він батька син все-таки, – посміхнулася Світлана Сергіївна. – Знаєш, не хочеться погано думати про людей, але раніше цей Олег тут не з’являвся. А тепер він одразу з’явився, от і висновок напрошується.
Квартира ця була на тата оформлена, це квартира його батьків. Але невже Олег зібрався все це ділити з нами? Мені щось не віриться. Та й як нашу двокімнатну ділити я не знаю.
– Мамо, ми з тобою звикли в порядність вірити. А люди знаєш які бувають? Мені теж хочеться вірити, що татовий син і мій, як виявляється, брат, нормальна людина.
Тому мені треба з ним зустрітися і все обговорити. Хоча, якщо чесно, я думаю, що правильно буде татову машину йому віддати.
Ми з тобою їздити не вміємо, а він же все таки його син, – сказала свою думку Марина, і Світлана Сергіївна її підтримала.
– Це буде правильно, тато б тобою пишався. І, до речі, він на нову машину збирав і ці заощадження теж правильно ділитиме. Щоб образ і недомовок не було.
…На зустріч із новоявленим братом Марина йшла дуже спантеличена.
Цей хлопець взагалі чужа їй людина. І їй було цікаво, і лячно з ним спілкуватися.
Цікаво тому, що він син її тата і кажуть на нього дуже схожий.
Лячно тому, що Марина боялася розчаруватися.
Олега Марина помітила здалеку. У неї аж серце тьохнуло – та тут і справді ніякий тест не потрібен!
Олег просто викапаний її тато, тільки молодий. І хода, і постать, і усмішка, і примружені добрі очі…
Коли Олег підійшов ближче, Марина вже була налаштована, що все буде добре. Наче незриму присутність батька одразу відчула.
– Привіт, Маринко, я твій брат Олег, що поробиш, так уже вийшло! – він привітно посміхнувся їй і розвів руки, як робив тато, коли маленька Маринка бігла до батька в обійми.
І Марина ледве стрималася, щоб не підійти і не обійняти цього хлопця, такого схожого на батька!
– Привіт, Олеже, ти хотів поговорити? – не змогла не посміхнутися Марина.
– Так, ти тепер все знаєш, тато давно хотів нас познайомити. Але переживав, чи варто. Я й вирішив, якщо тата більше немає, нам не можна губитися, ми ж рідні люди! – Олег говорив плутано, схоже хвилювався.
– Напевно ти маєш рацію, – стримано відповіла Марина, чекаючи, що Олег скаже далі.
– Марино, а можна мені до вас у гості напроситися? – раптом запитав Олег. – Так хочеться подивитися, як тато жив, може якісь дрібниці взяти про нього на згадку? Чи ви з мамою проти будете? – запитав Олег. І помітивши здивований погляд Марини одразу додав: – Хоча, напевно, це незручно?
Марина розгубилася від несподіванки.
Але від Олега ішов якийсь добрий спокій, як від тата.
– Звичайно приходь, давай завтра, гаразд? – запропонувала Марина, так і не зрозумівши до пуття, що ж хотів Олег.
Тато в таких випадках їй казав, що якщо хочеш у чомусь розібратися, не поспішай. І незабаром стане все ясно.
До вечора Марина навіть спекла улюблений татовий торт. Мама теж була вдома, бо гості мають прийти!
Олег прийшов з півоніями і подарував їх мамі.
Схоже, він знав від тата, що це улюблені квіти в їхньому домі. А побачивши торт він широко посміхнувся:
– Треба ж, мій улюблений!
Чим довше вони спілкувалися, тим тепліше ставала обстановка в домі. Наче частина батька знову була з ними.
Спочатку говорили про всілякі дрібниці, тата згадували.
Але потім Олег посерйознішав і сказав:
– Світлано Сергіївно, Марино, я вже дорослий чоловік. У мене хороша освіта, гідна робота, і багато чим я завдячую батькові. Він мені дуже допомагав, коли нам із мамою було важко.
І тому я хочу вам сказати, що ви завжди і у всьому можете на мене розраховувати, добре, Марино?
І думаю ми тепер часто зустрічатимемося, ви згодні?
І, до речі, я хотів попросити у вас одну важливу для мене річ.
– Яку ще річ? – насторожено запитала Марина.
Вона вже запідозрила недобре.
– Та нічого такого! – посміхнувся Олег. – У батька був такий складний ножичок, він мені якось обіцяв його подарувати. Якщо можна… На згадку про батька, якщо ви не проти?
Марина одразу знайшла чохол у кишені татової куртки і принесла Олегу. Було видно, який він радий і задоволений.
Пізніше Світлана Сергіївна завела розмову про татову машину, що вони хочуть віддати її Олегові. Але він несподівано так зніяковів, що до сліз став схожий на батька. Тато коли бентежився, так само починав кліпати очима і посміхатися, не знаючи, що й відповісти.
– Дякую, але я не зможу, це все ваше… Я ж мужик, і в мене все є, – говорив, посміхаючись, Олег. – Я просто дуже… Дуже сумую за батьком…
Коли Олег ішов, Марина не стрималася, і вони обійнялися.
– Ну що, сестричко, будемо жити далі? – Олег поправив їй машинально пасмо волосся за вухо.
І цей жест був Марині теж таким знайомим…
Але тепер вона була рада, що в неї виявляється є брат. І Олег, схоже, теж був дуже радий зустрічі.
– До речі, я скоро одружуся. Ви ж приїдете до мене на весілля? У моєї Василини рідні багато, а в мене теж є сестра, рідна сестра, – з почуттям сказав Олег.
Прощаючись, вони вже планували, коли зустрінуться.
А Світлані Сергіївні раптом на мить здалося, що десь поруч стоїть її чоловік Віктор і посміхається.
Вона озирнулася, штора біля вікна колихнулася, видно від вітру, протяг від вхідних дверей.
А посмішка, посмішка у Олега така сама, от і здалося…
Як добре, коли поряд є хороші, надійні люди, головне багатство яких – їхня добра душа…