– Ми можемо пожити у тебе кілька тижнів? – стомлено запитала у двоюрідної сестри Марина. – Я отримаю зарплату, винайму квартиру, і ми відразу з’їдемо, обіцяю!
Рита окинула дівчину оцінюючим поглядом. Пускати її до себе додому? Та ні за що на світі! У неї і так із чоловіком проблеми серйозні, кілька разів справа трохи до розлучення не дійшла, а тут у їхньому будинку з’явиться ця німфа неземна! Адже Марині ніхто реальний вік не дає! Вона вся із себе тендітна, скромна, постійно мило посміхається… Ризикувати шлюбом жінка не збиралася!
– Ти нас навіть не побачиш! Максим до вечора в школі пропадає, у нього купа гуртків, – продовжувала вмовляти Марина. – Я теж на роботі допізна затримуватимуся, я вже домовилася з начальством про додаткові зміни.
– Ми, звичайно, родичі, але… Марино, давай ти трохи подумаєш і зрозумієш, чому я не хочу тебе впускати до себе. Тебе виставив чоловік і подав на розлучення, у тебе на руках залишився син, зате нема ні житла, ні грошей. Ти звикла до певного рівня життя, і будеш прагнути повернути цей рівень попри все. Я не збираюся ризикувати своїм шлюбом!
– Та в мене навіть у думках не було, – розгублено пробелькотіла дівчина. – Нам просто треба десь переночувати…
Марина була готова розплакатися. Гостинність сестри була її єдиним варіантом! Куди тепер податися, вона просто не знала.
У її життя постукала справжнісінька біда і трапилося це буквально вчора ввечері. Валерій прийшов з роботи нервовий і злий, вечеряти не став, насварився на сина і відправив дитину до своєї кімнати, не давши йому навіть повечеряти. Обурена подібною поведінкою Марина всерйоз налаштувалася сваритися, але виявилося, що сварка була у планах і у чоловіка.
Скільки бруду вилилося із завжди ввічливого та стриманого чоловіка! Дівчина в повному шоці дивилася на розлюченого чоловіка і навіть не намагалася вставити слово. А потім зрозуміла, що правильно і робила, інакше їхня сварка могла закінчитися дуже сумно, адже під кінець свого монологу Валерій з такою силою стукнув по столу, що ніжки не витримали і зі скрипом зламалися. Гуркіт був такий, що сусіди почули.
Треба сказати, випустивши пару чоловік заспокоївся досить швидко. Нагородивши дружину вкрай зневажливим поглядом, він жорстко заявив:
– Щоб завтра вранці, коли я прийду додому, у квартирі не було ні тебе, ні сина. Речей ваших я теж бачити не бажаю. Мені начхати, куди ви підете і де житимете, я не хочу про вас навіть чути! Я тобі вірив, я любив тебе, а ти що зробила? Забирайтеся з мого життя!
Жодних пояснень не було. У чому саме звинувачував дівчину чоловік, було незрозуміло. Але найгірше у цій ситуації було інше – як Валерій, котрий любив сина, вирішив виставити дитину буквально надвір? Адже чоловік чудово знав, що Марина не має іншого житла, що з матір’ю в неї жахливі стосунки і та їй ніколи допомагати не буде.
Максим обережно визирнув із кімнати. Тато його дуже розхвалював своїми сварками. А ще хлопчик чітко почув його останні слова. Забирайтеся з мого життя. Виходить, тато його більше не любить?
– Мамо… – тихо промовив хлопчик, шукаючи очима рідну людину. Мати сиділа на підлозі, обхопивши себе за плечі і часто схлипуючи. – Тобі погано?
Марина миттєво взяла себе до рук. Перед нею стоїть дитина, якій і так сьогодні довелося несолодко. Хоча б заради нього вона має бути сильною!
– Ні, все нормально, – обіймаючи сина, обманула дівчина. – Знаєш, нам доведеться на якийсь час піти…
– Куди?
– Поки не знаю… Але я все влаштую, не хвилюйся.
Пообіцяти вона пообіцяла, але що саме їй робити, Марина навіть не уявляла. Особливо тепер, коли Рита відмовилася пускати до себе.
– Усього за кілька годин Максим повернеться зі школи… Ось тільки куди? Де нам жити? Що нам робити?
Дівчина часто закліпала, намагаючись прогнати непрохані сльози. На вулиці було всього плюс п’ять, а вона сидить на лавці у парку і намагається втриматись від сліз. Люди, що проходять повз, косо на неї дивляться, прискорюючи крок, але жоден з них навіть не намагався поцікавитися, чи потрібна їй допомога.
– Та кому потрібні чужі проблеми…
Марина намагалася вигадати, як пережити ситуацію з найменшими втратами. В принципі, вона без особливих проблем зможе прожити без чоловіка, було б житло, адже у неї пристойна робота та відмінна для їхнього містечка зарплата. Проблема полягала в тому, що саме зараз у неї в гаманці були якісь копійки, на які не те, що квартиру, будку для собаки не знімеш! Вона лише як два тижні з відпустки вийшла, а весь заробіток був вже давно витрачений на сімейний відпочинок. І кредит вона взяти не може, один на неї вже висить, причому досить пристойний, чоловікові на машину не вистачало. Залишалося сподіватися, що йому вистачить сумління продовжувати його оплачувати…
Їм потрібно примудритися протриматися лише два тижні, ось тільки ніхто не хоче здавати житло без передоплати! Добре хоч речі вдалося влаштувати в гараж колеги, тож без пожитків вони з сином не залишаться.
– Що, люба, невже в тебе настільки серйозні проблеми, що ти не помічаєш нікого довкола? Це може бути необачно. Мало хто тут блукає.
Марина здригнулася, повертаючись зі своїх тяжких думок у реальність. Просто перед нею стояла бабуся і уважно її розглядала.
– Ну, якщо врахувати, що нам із сином жити ніде, а чоловік нас виставив, не пояснюючи причин… Думаю, мої проблеми досить серйозні.
Дівчина не хотіла грубити, слова вирвалися самі собою. Просто вона була на межі. Її грошей вистачить зняти номер у готелі, але лише на кілька ночей. А далі що? Подруг у неї через чоловіка майже не залишилося, звернутися за допомогою нема до кого…
– Я можу тобі допомогти, – після недовгого мовчання промовила старенька. – У мене є порожня кімната, можете жити стільки, скільки потрібно. Я живу сама, у деяких справах мені потрібна допомога.
– Я… Я обов’язково вам заплачу, як тільки зарплату дадуть, – пробелькотіла дівчина, хапаючись за цей шанс. Про цю стареньку вона чула багато чого. Вона була досить сварливою, вимогливою, десь грубою… Але вона також була патологічно чесною! – І допомагатиму, я все вмію робити!
– От і пішли. Син твій де?
– У школі…
Ольга Степанівна стала справжнісінькою феєю-хресною для Марини із сином. Вона категорично відмовилася брати гроші, задовольняючись допомогою по дому. Більше того, саме вона домовилася зі знайомим адвокатом, і допомогла дівчині отримати від чоловіка належне.
І лише на суді Марина нарешті дізналася, у чому її звинувачували. Виявляється, вона в жодні відрядження не їздить, а розважається з чоловіками. Дівчина про це навіть говорити нічого не стала, мовчки віддала судді завірені папери з роботи. Надія помиритися з чоловіком розтанула, як дим. Він повірив чиїмось словам, навіть не намагаючись їх перевірити. Хіба можна пробачити таке?
Не можна…
******************
Через три роки.
– Я так перед вами винен, – плакався Валерій. – Я був упевнений у правдивості тих слів… Вибачте мені! І давайте все повернемо! Ми ж так добре жили!
– Ти спізнився на три роки, – холодно відповіла Марина. Максим закивав головою, міцніше обіймаючи маму. Батька він бачити не хотів, вважаючи того зрадником. – Ти нас на вулицю виставив. Я в паніці металася містом, намагаючись знайти нам житло. Я вислуховувала купу бруду від знайомих. І тепер ти думаєш, що кілька слів може стерти це з нашої пам’яті?
– Правильно, нема чого його прощати, – задоволено сказала бабуся. – Справжній чоловік мав отримати залізобетонні докази, і лише потім вживати якихось заходів! Справжній чоловік ніколи б не виставив дитину на вулицю! І, нарешті, справжній чоловік не відбирав би у дружини останнє в суді!
– Я…
– Іди звідси! – вигукнула Ольга Степанівна. – Три роки від тебе ні слуху ні духу, а тепер намалювався!
– Іди, іди, – погодилася Марина. – Тобі тут робити нічого…