– Що ти хочеш на день народження? – Бабуся посадила десятирічну онучку на коліна.
– До зоопарку хочу, – зніяковіло відповіла Оля.
– Навіщо? Тобі котиків та собачок вдома не вистачає? – щиро здивувалася Вікторія Василівна.
– Там багато інших звіряток, яких я ніколи не бачила, – почала пояснювати своє рішення дівчинка.
– Для чого тобі це? Потрібно просити щось матеріальне, – з посмішкою сказала бабуся внучці. – Подумай ще раз гарненько…
– Хочу до зоопарку! – стояла на своєму Оля, не збираючись здаватися.
Марина, яка чула всю їхню розмову, задоволено посміхнулася до себе.
– Маленька ти ще, не розумієш нічого в житті, – спантеличено зітхнула Вікторія Василівна.
Попивши чаю біля невістки, свекруха розпрощалася і пішла. З її розгубленому погляді Марина зрозуміла, що відповідь онуки не сподобалася жінці.
У день народження, ближче до обіду, Вікторія Василівна приїхала вітати онуку.
По тому, що Марина не виявила у свекрусі в руках подарунок, вона подумала, що нарешті жінка почула бажання дитини і вирішила подарувати гроші.
– Де іменинниця? – із важливим виглядом запитала Вікторія Василівна. – Чому не зустрічає бабусю?
– Оля, бабуся прийшла! – гукнула Марина, щоб дочка вийти з кімнати.
Радісна дівчинка зявилася за кілька секунд і, побачивши бабусю, кинулася їй на шию.
– Я довго думала, що тобі подарувати, і вирішила, що найбільше тебе порадує цей подарунок! – гордо сказала Вікторія Василівна і витягла з кишені маленький пакетик із золотими сережками. – Це тобі! – Додала вона і простягла подарунок онучці.
Обличчя дівчинки миттєво стало сумним. Вона взяла в руки сережки і, важко зітхнувши, прошепотіла:
– Дякую.
Вікторія Василівна змінилася на обличчі, зрозумівши, що Олі її подарунок не сподобався.
– Не бачу радості, онучко, – з розпачем промовила бабуся. – Я взагалі старалася для тебе.
– Я хотіла до зоопарку, – пригнічено відповіла дівчинка. – Сережки мені все одно не можна носити.
– Чому? Ах так! Я зовсім забула про це! – сконфузившись, почервоніла Вікторія Василівна. – У тебе ж вушкам зле від золота та срібла.
Марина осудливо подивилася на матір чоловіка, яка вирішила ні з ким не радитися і подарувала онучці те, що сподобалося їй самій.
До того ж свекруха не зважила на те, що Оля не могла носити сережки.
Її вуха категорично не приймали жодного металу і реагували на нього погано.
– Може з віком минеться, і ти зможеш їх носити, – вийшла зі становища Вікторія Василівна.
З того, що у внучки не піднявся настрій, бабуся зрозуміла, що її подарунок залишився не оцінений.
– Піду я, раз не догодила, – засмучено промовила свекруха.
– Може, поп’єте чаю? – Бажаючи згладити ситуацію, люб’язно запропонувала Марина.
– Якось потім, – зітхнула жінка і в засмучених почуттях пішла.
Оля весь вечір ходила сама не своя, і мати, побачивши це, придумала чим порадувати дочку.
– Давай продамо твої сережки та на виручені гроші з’їздимо до зоопарку? – запропонувала Марина.
Дівчинка з радістю схвалила витівку матері, і вже наступного дня вони здали подарунок Вікторії Василівни до ювелірної крамниці.
Свекруха ніби відчула каверзу і несподівано заявилася до них цього ж вечора.
– Не пробували носити мої сережки? – поцікавилася жінка. – Раптом цього разу все буде нормально?
– Ні, і не будемо, – відповіла Марина. – Толку пробувати.
– Ну не скажи, – посміхнулася Вікторія Василівна. – Якщо так, тоді давайте їх назад, я другій онучці подарую.
У кімнаті миттю запанувала тиша. Марина запереживала, згадавши, що повертати нема чого.
– Ви хочете забрати подарунок? Хіба так роблять? – Стримуючи гнів, процідила вона.
– Чому б і ні? У вас вони все одно лежатимуть без діла, – незворушно відповіла Вікторія Василівна. – За це я дам Олі дві тисячі.
– Сережки коштували набагато дорожче, – не стримавшись, заперечила Марина.
– Повертайте назад! – Додала вона і дістала з гаманця дві тисячні.
– Ні! – рішуче відповіла жінка. – Подарували, то подарували. Ми самі вирішимо, як ними розпорядитись!
Після цих слів Вікторія Василівна насупила брови і сердито подивилася на невістку.
– Поверніть подарунок, – суворо попросила свекруха.
– Ні, – похитала головою Марина.
– Ти подивися, яка вона! – обурилася жінка.
– Бабуся, немає в нас нічого! Ми продали їх у магазин, і на ці гроші поїдемо до зоопарку! – приголомшила Вікторію Василівну онука.
– Продали мій подарунок! Совісті у тебе, Марино, зовсім нема, — у несамовитості схопилася за голову свекруха. – Ось цього я точно не очікувала! Заради якогось зоопарку…
– Ви подарували моїй дочці подарунок, отже, вона може ним розпоряджатися так, як вважає за потрібне, – нагадала жінка.
– Я хочу забрати його назад, – продовжувала твердити те саме Вікторія Василівна.
– Нема чого більше забирати! Ви чули, що сказала дитина?! – Запитала Марина.
– Ви правда їх продали, – заохала свекруха і стала ходити по кімнаті. – Ось розповім своєму синові, подивимось, що він на це скаже.
У цей момент рипнули вхідні двері, і до квартири зайшов Андрій. Схвильована мати одразу кинулася до сина і стала заливатись сльозами, сумбурно розповідаючи про те, що накоїла його дружина.
– Марино, поясни ти, – насупився чоловік.
Жінка коротко пояснила, що трапилося і чому плаче Вікторія Василівна.
– Мамо, ти що? Ніхто не віддасть тобі подарунок, – заперечив Андрій. – Не треба було тоді його дарувати.
– Я думала, що ти мене підтримаєш, а ти, – схлипнула жінка і побігла на вихід.
Вікторія Василівна настільки сильно образилася на сина та невістку, що просто перестала з ними контактувати.
Навколишнім вона пояснила своє мовчання тим, що Андрій та Марина її зрадили.