Марійка втомлено зітхнула, дивлячись на настінний годинник. Вже десята вечора, а чоловік не повертався з роботи.
“Знову затримається”, – подумала вона, прибираючи зі столу охололу вечерю.
За 15 років шлюбу такі вечори стали звичними…
Вхідні двері гримнули, і в коридорі пролунали важкі кроки.
– Марійко, ти де? – прогримів Вадимів голос.
– На кухні, – озвалася вона.
Вадим зайшов на кухню.
– А що вечеря ще не готова? Я голодний!
Марійка глянула на чоловіка й скривилася.
– Ну ось знову… – тільки й подумала вона.
Вадим явно добряче погульбанив.
– Вечеря давно охолола.
– Ну так розігрій! – Вадим сів на стілець. – І мені принеси пінного якогось.
Марійка мовчки поставила тарілку в мікрохвильовку.
– Нічого немає, – сказала.
– Як нема?! Ану збігай у магазин!
– Сергію, вже пізно. Магазини закриті.
– Нічого, у Вітьки в кіоску цілодобово. Давай, ворушись!
Марійка похитала головою:
– Я нікуди не піду. Лягай спати, тобі завтра на роботу.
Вадим стукнув по столу:
– Я сказав – швидко!
– Досить до мене сваритися! – не витримала Марійка. – Я тобі не служниця!
– Ах ти ж, – Вадим хотів щось ще виказати, але тільки махнув рукою і пішов у спальню.
Вранці Вадим прокинувся слабий.
– Марійко, принеси водички, – сказав він.
Марійка мовчки поставила на тумбочку склянку води.
– Чого така похмура з самого ранку? – Вадим ледве сів на ліжку. – Образилася, чи що? Ну вибач, погарячкував вчора.
– Я терплю тебе вже стільки років, – роздратовано відповіла Марійка.
– Ось і молодець! – сказав Вадим дружині. – Слухай, а що в нас на сніданок?
– Яєчня з ковбасою.
– Та мені зараз би супчику. Зробиш, га?
– Сергію, у мене за годину автобус, – зітхнула Марійка. – Мені на роботу час збиратися.
– Ну то й що? – обурився Вадим. – Встигнеш ще. Давай, не вигадуй!
Марійка стиснула зуби, але сперечатися не стала. Мовчки пішла на кухню готувати суп.
…Так тривали дні за днями. Марійка працювала бухгалтеркою у невеликій фірмі, а Вадим – експедитором. Зарплата в обох була не дуже велика, ледь вистачало на нормальне життя. Але чоловік примудрявся регулярно прогулювати частину грошей.
Якось Марійка сиділа на кухні, підраховуючи сімейний бюджет. Грошей шалено не вистачало.
Вона зітхнула й згадала, як познайомилася з Вадимом 20 років тому. Тоді він був веселим, привабливим хлопцем, душі в ній не чув. Та й із родиною все було добре, виростили сина. Навчався зараз у іншому місті. Але після відходу матері Вадим став сам не свій. Хто ж знав, що все так обернеться.
Вхідні двері гримнули – повернувся Вадим.
– Привіт, люба! – гукнув він із коридору. – Вгадай, що я приніс тобі?
Вадим зайшов на кухню з біленькою.
– Ось, вирішив нас побалувати, – заявив він і поставив на стіл. – Давай, сідай!
– Вадиме, ти ж обіцяв, – нагадала Марійка.
– Та годі тобі, один раз можна, – махнув рукою чоловік. – Чого ти!
Марійка похитала головою: – Ні, Вадиме. Я не буду. І тобі не раджу.
– Ой, та йди ти! – розлютився Вадим.
Він взяв біленьку й пішов у кімнату. Марійка чула, як він увімкнув телевізор.
Наступного дня Вадим не пішов на роботу – сказав, що слабий. Марійка пішла в офіс, залишивши чоловіка відлежуватись.
Увечері той знову гульбанив.
– Марійко, ти що така сумна? – спитав Вадим. – Іди сюди, я тебе приголублю!
Він потягнувся до дружини, але та відсторонилася:
– Не лізь до мене.
– Та годі тобі! – Вадим знову спробував її обійняти. – Ти ж моя дружина, мусиш чоловікові догоджати!
– Відчепись! – сказала Марійка. – Мені неприємно від тебе.
– Ах так?! – вигукнув Вадим. – Ну і йди ти!
Він скинув все зі столу.
– Прибереш! – сказав Вадим.
Марійка мовчки взяла віник і совок.
“За що мені все це?” – думала вона, підмітаючи уламки.
А якось Вадим прийшов додому похмуріший за хмару.
– Все, звільнили мене, – буркнув він, і сів на диван.
– Як звільнили? – ахнула Марійка. – За що?
– Та хто його знає. Причепилися, що вантаж не туди привіз. А я й справді трохи переплутав адреси. Ну, з ким не буває!
– Вадиме, ну як же так? – розгублено пробурмотіла Марійка. – Що ми тепер робитимемо? На мою зарплату не проживемо.
– А що робити. Нову роботу шукатиму, – Вадим почухав потилицю. – Слухай, дай грошей, га? Потрібно відпочити.
– Яких грошей, Вадиме?! Нам за квартиру платити нема чим!
– Ну, хоч трохи дай! Я ж не прошу багато.
– Не маю, – сказала Марійка. – І взагалі, годі вже бідувати. Давай краще подумаємо, як далі будемо жити.
– Ой, та досить тобі! – відмахнувся Вадим. – Якось буде. Ти ж у мене розумниця-красуня, щось придумаєш.
Минув місяць. Вадим влаштувався вантажником у магазин, але протримався там лише тиждень – звільнили. Потім знайшов роботу в автосервісі, та й звідти швидко відправили додому.
Грошей не вистачало. Марійка крутилася – бралася за будь–який підробіток, заощаджувала на всьому. А Вадим тільки просив і вимагав, щоб дружина обслуговувала його, як пана.
Якось Марійка прийшла додому зовсім без сил. Відпрацювала зміну в офісі, потім дві години прибирала в сусідньому магазині. Ноги гули, спина теж.
– Марійко, що в нас є поїсти? – гукнув Вадим із дивана. – Принеси.
– Сам візьми, – огризнулась Марійка. – Я втомилася, цілий день працюю.
– Ну то й що? Ти ж дружина, мусиш чоловіка обслуговувати.
– Слухай, ну, спробуй знову на роботу влаштуватися? – попросила вона. – А то я вже не впораюся сама.
– Та годі тобі, – посміхався Вадим. – Зате в тебе гарний чоловік. Радуйся, що дістався такий!
Марійка лише махнула рукою. Вона надто втомилася, щоб сперечатися.
Наступного дня Вадим заявив, що знайшов роботу.
– Ось машини митиму, – гордо сказав він. – Хлопці обіцяли нормальні гроші.
Марійка зраділа – ну, може хоч зараз вийде. Тим більше, останні два тижні чоловік не гуляв. Але радість була недовгою. Через тиждень Вадим прийшов додому.
– Вадим! – обурилася Марійка.
– Ага, – гукнув той. – Ми це з хлопцями відзначили першу зарплатню.
– І де гроші?
– Нема.
Марійка взялася за голову:
– Господи, та за що мені все це!
– Чого ти? – сказав Вадим. – Радіти маєш, що чоловік працює!
– Та яка від тебе робота, як ти все витрачаєш! – ахнула вона.
– Ну то й що? Але мені добре! – засміявся Вадим. – Агов, а чого вечеря не готова? Я ж з роботи прийшов, годувати треба!
Чаша терпіння Марійки переповнилася…
– Слухай, зроби мені масаж, щось спина турбує, – сказав Вадим і розвалився на дивані.
– Ні, – сказала Марійка.
– Що значить ні? Ану швидко давай!
– Я більше не твоя доглядальниця! – сказала Марійка. – З мене вистачить! Сам собі і готуй, і прибирай, і роби масаж. А я більше не збираюся виконувати всі твої забаганки.
– Що-о-о?! – Вадим аж підстрибнув. – Та як ти смієш?! Ану йди з мого дому!
– Це не твій дім, а наш спільний, – сказала Марійка. – І нікуди я не піду.
– Ах так?! – вигукнув Вадим.
Він повів Марійку до виходу.
Марійка стояла на сходах і не вірила у те, що відбувається. Потім схаменулась і стала стукати в двері:
– Вадим, відкрий!
Але чоловік не відгукувався. Марійка постояла ще трохи і попленталася до подруги – ночувати десь треба.
Минуло п’ять днів. Марійка жила у подруги, ходила на роботу і не знала, що робити далі.
А потім Марійці зателефонувала сусідка:
– Алло, Марійка? Тут таке діло. Загалом, твій Вадим послизнувся. Його швидка відвезла.
У Марійці тьохнуло серце.
– У яку лікарню? – спитала вона тремтячим голосом.
За пів години вона вже була у приймальному відділенні. Вадим лежав на каталці блідий.
– Ви родичка? – спитав лікар.
– Так, я дружина, – кивнула Марійка.
– Чудово. Тоді оформлюйте усі документи.
Марійка механічно підписувала якісь папери, а в голові крутилися суперечливі думки.
Коли Вадим прийшов до тями, Марійка була поруч.
– Марійко, ти тут, – сказав він.
– Як ти почуваєшся?
– Не дуже. Слухай, пробач мені. Я був неправий і нерозумний.
Марійка зітхнула:
– Вадиме, я більше не можу так жити.
– Я змінюсь, обіцяю! – благав чоловік.
– Ні. Я допоможу тобі стати на ноги, але потім ми розлучимося.
Марійка залишилася доглядати за чоловіком у лікарні. За місяць його виписали. Вона допомогла йому влаштуватися у спеціальний центр.
На розлучення вона подала зразу ж.
Вже два роки минуло, і Вадим змінився. Роботу нормальну знайшов.
Квартиру вони поділили.
Марійка вдруге вийшла заміж за порядного чоловіка. Вадима вона іноді бачить на вулиці і тільки сумно хитає головою…