Марійка підходила до підʼїзду.
– О, Марусю, привіт! – гукнула її сусідка матері. – До мами в гості приїхала, так?
– Здрастуйте, Любов Миколаївно, – відповіла Марійка. – Так, до мами.
– Ох, зовсім твоя мама після розлучення дивакуватою стала, – раптом похитала головою сусідка. – Ти б з нею поговорила…
– У якому сенсі?! – ахнула дівчина.
– Та в мене ж безсоння – часто ночами прокидаюся! – почала Любов Миколаївна. – Так ось, встала я о п’ятій ранку водички попити, та й у вікно визирнула. А там таксі підʼїжджає, а звідти твоя мати виходить! І це о п’ятій ранку! І виглядає, ну не знаю… Дуже дивно…
Марійка застигла від здивування.
– Мені здається, – тихіше, продовжила Любов Миколаївна. – Що вона гульбанила! Усі сусіди на неї показують пальцем! Ну недобре в її віці так поводитися… Та й татуся твого вона даремно виставила. Хороша ж людина… Ну, помилився, з ким не буває?! Вони ж стільки років разом були, навіть непорядно якось розлучатись в такому віці…
– Дякую, Любов Миколаївно, – сказала Марія. – Я з нею поговорю…
– Поговори, поговори. Ти вже сама наречена, сором на весіллі буде…
Марія поспішила додому, бажаючи й справді виказати матері.
…Пів року тому її мама спіймала свого чоловіка, батька Марійки, на зраді.
І одразу подала на розлучення.
Хоч Марія і вмовляла її пробачити татові. Бо ж, як кажуть, сивина в бороду, біс у ребро. Вони більше двадцяти років разом, значить, вже й постаріти повинні разом.
Марія і справді мала нареченого, вони планували наступного року зіграти весілля.
І Марія думала, що, якби після стількох років шлюбу вона дізналася б таке про свого Роман, вона б його пробачила.
Бо ж її батьки разом пройшли вогонь і воду, не можна їм розходитися.
Але й не це було найгіршим. Мало того, що мама виставила тата, так вона ще й не засумвала, як і належить в цьому випадку, а почала розважатися. Почала одягатися модніше, записалася на танці, стала з подругами гуляти по різних закладах.
І, звісно, Марійці це не подобалося. Незабаром і в Марійки своя родина буде, дітки підуть. А яка з її матері бабуся? Соромно сказати…
Та й права Любов Миколаївна. Мама Романа статна жінка. Одягається скромно, в’яже, із чоловіком серіали дивиться. Як її знайомити зі своєю мамою, яка о п’ятій ранку з клубу на таксі повертається? Ще й весела, зважаючи на все.
У квартиру Марія зайшла у поганому настрої. Вона збиралася поговорити зі своєю мамою, постаратися її провчити. Їй уже сорок дев’ять! Які гулянки? Та й яке розлучення? Господи, ось що в людини в голові?
– О, Марійко, привіт! Якраз чайник закипів. Ходімо, побалакаємо.
Фігура у мами була непоганою для її років. Злегка повненька, зате зморшок практично немає. Волосся довге (хоча Марія щиро вважала, що в цьому віці треба вже коротше стригтися), манікюр і навіть педикюр. А ще мама, схоже, собі вії наростила.
– Ходімо, – кивнула дівчина, роздягаючись.
Мама не ходила по дому у старому халаті. На ній був стильний домашній костюм бежевого кольору, хоча навіть сама Марія ходить удома у старій футболці та спортивних штанях. А в неї наречений є! А перед ким мама красується, незрозуміло.
– Ну, як із Романом справи? – запитала мама, дістаючи чашки і якесь печиво.
– Все добре. А як у тебе справи?
Марія вирішила зайти здалеку. Знала, якщо прямо скаже мамі, що вона поводиться неналежним чином, та тільки розізлиться.
– Ой, чудово. Я живу своє найкраще життя. Вчора з дівчатами в клуб ходили, до ранку гуляли. Танцювали, потім у караоке співали. Було чудово.
– Мені вже сусідка розповіла, що бачила, як ти о п’ятій ранку повертаєшся. І, здається, веселою.
Мама тільки розсміялася, хоча Марійці було не до сміху.
– Це хто, Люба, чи що? Звичайно, я була веселою, чи ти думаєш, що ми в клубі чайок до п’ятої ранку ганяли?
Марія зітхнула, а потім сміливо глянула мамі у вічі.
– Мамо, а тобі не здається, що ти заграєшся?
– У якому сенсі? – здивовано запитала вона, сідаючи за стіл.
– Ну, у твоєму віці якось уже непорядно по клубах і ресторанах вештатися. Та й з татом…
– А що з татом? – невинно запитала вона. – Тато мені зрадив, більше цієї людини в моєму житті немає.
– Але ви з ним понад двадцять років у шлюбі прожили! Тобі не здається, що в такому віці безглуздо розлучатися?
– У якому віці, Марійко? – усміхнулася мама. – Я ще молода. І ще, напевно, зустріну своє кохання. Тож не розумію, про що ти.
Марія аж ахнула від обурення.
– Яке кохання, мамо?! Тобі вже час приміряти на себе роль бабусі!
– Ти що, вагітна?
– Ні. Але колись буду. З Романом скоро одружимося, а там і дітки підуть. І який приклад ти внукам подаватимеш? Ти ж майбутня бабуся! Тобі не можна ночами вештатися клубами, багато гульбанити і шукати стосунки в такому віці!
– А хто мені заборонить? – хмикнула мама.
– Ну як ти не розумієш? Мені за тебе соромно! – не витримала Марія.
– За мене? – мама запитала це дуже вкрадливо, і Марія зрозуміла, що перегнула. – А за батька тобі не соромно, який мені зрадив? І він, на хвилинку, на три роки на мене старший. І чомусь усі вважають, що це нормально, що він завів собі стосунки. Нормально, що він із мужиками по ресторанах вештався. А я зараз абсолютно вільна, і чомусь не маю робити те, що мені хочеться.
Я все життя стежила за домом, обслуговувала твого батька і тебе, з подругами кудись рідко вибиралася, бо твоєму батькові це не подобалося.
Зате сам він із задоволенням десь вештався. А тепер мені ніхто не указ!
Батька твого я знати не хочу, ти доросла, і стеж за своїм життям.
І я не якась там, як ти, мабуть, вважаєш. Я просто продовжую жити, тішуся дрібницями і багато відпочиваю.
– Мамо, вибач, я не те хотіла сказати, – осіклася Марія.
– Але сказала. Знаєш, якщо тобі за мене соромно, можеш не кликати мене на весілля. Тому що я не прикидатимуся.
Не одягну старенького вбрання і не зроблю хімію на голові.
Я одягнуся модно, сходжу в салон і буду танцювати стільки, скільки потрібно.
А потім, можливо, із твоїми подружками поїду в клуб.
– Не говори нісенітниці, – зніяковіла Марія. – Я, звичайно, хочу тебе бачити на своєму весіллі. Просто…
– Що, просто? Просто мені час у крісло-качалку? Просто мені варто забути про власне щастя, щоб тітка Люба не заздрила? Знаєш, Марійко, я все життя жила для вас. Дай мені пожити для себе…
Марія замовкла. Чомусь стало ніяково. Наче вона й справді просто не хоче, щоб мама була щасливою. Та вона хоче, але вважає, що мама робить не те, що потрібно.
Коли Марія повернулася додому, вона, не витримавши, поговорила зі своїм нареченим.
– Речі модні купує, у ресторани їздить, зібралася в подорож… Не знаю, я за неї переживаю.
– А чого ти переживаєш? – засміявся Роман. – Я вважаю, що твоя мама – молодець. І вибач, але правильно, що вона твого батька виставила, він мені не дуже подобається, і те, що він зробив, підтверджує мої враження від нього.
А зараз твоя мама просто радіє життю. Чи ти хотіла, щоб вона закрилася в собі, перестала доглядати за собою і бігла від чоловіків?
– Ні, – пробурмотіла Марія. – Хочеться якусь золоту середину.
– А їй не хочеться. Відчепися вже від своєї мами. Вона в тебе крута.
Марія прислухалася до майбутнього чоловіка. І на наступних вихідних вона сама зателефонувала мамі.
– Мамо, привіт. Які плани?
– Та ніяких. Сьогодні вдома. Хотіли з Ритою в кафе посидіти, та вона примудрилася занедужати. А що?
– Та я подумала, що ми з тобою давно не проводили час разом, удвох. Як ти дивишся на те, щоб сходити до СПА, а потім піти у якесь кафе, де грає жива музика?
– І тобі не буде соромно, що в тебе така мати? – пригадала вона Марійці її слова.
– А я нікому не скажу. Ти ж виглядаєш, як моя сестра, ось усім і буду тебе так представляти, – засміялася вона.
– Що ж, згода! Але дивись, рано не підемо!
– Домовились, – посміхнулася Марія.
Вони провели чудовий день. Багато говорили, відпочивали.
Напевно, вперше Марія задумалася про те, як мамі було важко.
Стільки років у шлюбі, і таке…
І, напевно, вперше вона захопилася нею. Замість переживати, мама обрала бути щасливою.
І, можливо, варто цьому в неї повчитися…