Віктор стояв у коридорі, в руках у нього була невелика спортивна сумка, з якою він ходив у басейн.
– Марія, досить плакати, – казав він, – тітка залишила мені спадок, я маю їхати, вступити в права. Життя йде вперед, наші шляхи розходяться. Ти ж сама маєш розуміти, у мене тепер почнеться зовсім інше життя.
Марія розуміла лише одне: Віктор кидає її. Вона була певна, що він любить її. Вона не могла помилятися. Але тепер, коли він матиме гроші, вона стала йому не потрібна. Це було так прикро, що Марія навіть нічого не могла сказати. Стояла та плакала.
Віктор, вже почуваючись багатієм, дивився на Марію гордо. І як він міг її кохати? Непоказна вона, вічно в якихось кофтинках мішкуватих, сукнях безглуздих ходить. Вони ще не одружені, а вона вже як втомлена побутом домогосподарка виглядає. Не пара вона йому, ні. Як тільки він цього раніше не помічав? Він тепер при грошах, знайде собі гарну, ефектну дівчину.
Натхненний такими думками, Віктор з легкістю махнув Марії рукою і пішов у нове життя.
***
Марія сиділа в спальні двоюрідної сестри і плакала, примовляючи:
– Він навіть свої речі не взяв, тільки документи. Сказав, мені вони старі не потрібні… Я йому теж не потрібна…
Софія дивилася на це без жалю. Віктор їй ніколи не подобався. А що у ньому хорошого? Працює водієм, цілей у житті немає, перспектив теж. Усі п’ять років, що вони були разом, жили у квартирі Марії. Так, зовнішність гарненька, фігура спортивна. Але толку від цього?
– Що, великий спадок, кажеш? – зупинила сльози Марії сестра. – Чи можна вже його шукати у списках найбагатших людей країни?
– Віктор сказав, що великий, – шморгнула носом Марія. – Тітка у нього багата, зі складним характером. Вони не спілкувалися особливо. Але спадкоємців ближче за Віктора в неї немає, це точно.
– Ось негідник, — сердито сказала Софія. – Як на зарплату жити у твоїй квартирі – все його влаштовує. А як гроші замаячили, кинув тебе не замислюючись. Ось тобі, Марія, і кохання. А як ти мені його нахвалювала!
– Софіє, мені так прикро! Я його люблю, і грошей мені його не треба. Може, він повернеться?
– Навіть не здумай! – вигукнула їй Софія. – Пішов і все, дороги назад немає. Робота в тебе є, квартира також. А нареченого ми тобі знайдемо, не сумнівайся.
У Софії руки давно свербіли влаштувати життя сестри. У неї все добре, вона одружена, чоловік програміст, добре заробляє. Донька у приватній школі навчається. Гарне життя у неї. І це не випадковість, а правильний розрахунок.
А ось Марія… Занадто мрійлива, закохана. Як познайомилася з Віктором на останньому курсі інституту, так і не помічає нікого довкола. Треба її направити у правильний бік. Софія вважала, що вона як старша може це зробити.
– Справа ж не в цьому, адже я люблю його, – повторила Марія, витираючи сльози.
– Це все лірика. Потрібно вміти вибирати чоловіків. Жінка має думати про такі речі. У Сергія на роботі стільки неодружених знайомих, – Софія потерла руки. У ній пропадала талановита сваха, не інакше. – Тільки спочатку треба тебе переодягнути. Сил моїх нема на тебе дивитися. Це що, мішок з картоплі на тобі?
– Це подовжена сорочка, – похмуро відповіла Марія. – Я обрала коричневу, вона практична.
– Практично нехай чоловіки одягаються. А ми маємо прикрашати світ, – Софія заглибилася в шафу-купе, і почала викидати з неї вбрання. – Скільки в мене одягу… Так, приміряй цю сукню, має підійти.
Марія неохоче переодяглася.
– Марія, у тебе є талія, – здивувалася Софія, оглянувши сестру з усіх боків. — От вже не думала… І кораловий колір тобі йде. Так, тепер трохи косметики, кілька помахів гребінця. Вічно ходиш із кіскою як школярка…
– Для початку піде, – залишилася задоволена перетворенням Софія. – Днями сходимо по магазинах, купимо тобі новий одяг. І більше нічого коричневого, я тебе прошу.
Марія, уважно розглядаючи своє відображення у великому дзеркалі, помітила:
– Здається, я симпатична.
– Так і є, – підтвердила Софія.
***
Софія, жінка рішуча, діяла швидко. Не давши Марії можливості сумувати за Віктором, вона почала влаштовувати її особисте життя. Перетрушивши всіх друзів чоловіка, вона обрала кількох найкращих, і організувала їм побачення з сестрою.
Спочатку Марія почувала себе скуто: вона зовсім відвикла ходити на побачення. І потім, було в цьому зводництві щось незручне. Але коли вона познайомилася з Вадимом, це було друге чи третє побачення, організоване Софією, Марія відчула себе краще.
Вадим був веселим, їй було дуже легко. У них знайшлися спільні інтереси, вони немовби все життя були знайомі. Вони багато часу проводили разом, і Марія майже не думала про Віктора.
– Бачиш, не дарма я старалася, – раділа Софія, відволікаючи чоловіка від роботи. – У мене було передчуття, що все вийде. Пам’ятаєш, я тобі казала?
Сергій згідно кивав, хоч нічого такого не пам’ятав.
***
Марія із Софією приїхали на таксі загружені пакетами. Такого вдалого походу по магазинах у Марії ще не було. Доводилося визнати, у Софії гарний смак і вона знає, як підкреслити переваги фігури, навіть якщо їх майже немає.
Віктор стояв біля під’їзду і переступав з ноги на ногу. Марія застигла на місці.
– Віктор, – охнула вона. – Ти повернувся?
– Привіт, – усміхнувся він. – Ось, вирішив зайти, речі свої забрати. Я тоді поспішно багато залишив у тебе.
– Викинула вона твої речі, – грубо відповіла Софія. – Навіщо їй твоє барахло зберігати? Можеш піти в смітнику його пошукати, якраз тобі заняття.
– Все викинула? – зітхнув Віктор, не реагуючи на Софію.
– Так, ти ж пішов…
– А навіщо тобі це старе? – не вгамувалася Софія. – Ти ж тепер багатій, нам не товариш.
– Що? А ви про спадщину. З цим виникли деякі складнощі.
– Які? Знайшовся інший спадкоємець?
Віктор трохи помовчав, поглядаючи на Софію. Ось дивиться на нього з-під лоба прям неприємно.
– Тітка все своє майно перед тим, як її не стало на благодійність віддала, – зізнався Віктор – Прокинулася у неї на старості років така милосердність. Мені успадковувати нічого. Залишився тільки котик, але його вже влаштували в добрі руки.
Марії стало його шкода. Нехай він кинув її через ці гроші, нехай образив, але все одно їй його шкода. Он як голову опустив, засмучений. Вона хотіла сказати йому щось на втіху, вже рота відкрила, але тут її випередила Софія:
– Ось ти не розумний, – сміялася вона. – Марію покинув, думав, зараз розбагатієш, навіщо вона тобі, краще знайдеш. А тепер без грошей і без Марії… А тітка у тебе крута! – не приховувала тріумфування Софія.
Віктор насупився, відвернувся. Але нічого заперечувати не став. Софія мала рацію, так він себе і відчував.
***
– Я, напевно, дам Віктору другий шанс, – через кілька тижнів зізналася Марія сестрі. – Я начебто почала про нього забувати, і Вадим такий милий. Але, розумієш, у нас із Віктором було так багато хорошого. Він так просить пробачити його. Він шкодує, що так вчинив зі мною.
– Ти не розумна і подяки в тобі нема, – образилась Софія. – Вадим такий класний хлопець, у нього і квартира своя, і затребувана робота. І в тебе закоханий. Він мені вчора букет квітів надіслав, на подяку, що я його з тобою познайомила. Ось як його пройняло. Яке виховання у людини. А ти проміняєш його на Віктора, який тебе вже одного разу зрадив?
– Я просто так відчуваю, – знизала плечима Марія. – Вибач, що я така не розумна.
Софія суворо подивилась на неї, зітхнула. Ось же яка! І як на неї злитися?
***
Віктор вже давно шкодував, що розлучився з Марією. І зовсім не тоді, коли дізнався, що спадок скасовується. Ні, набагато раніше. Як же гроші засліпили його, страшно подумати. І нічого, що нічого не отримав. Прикро, звичайно. Але не можна втратити те, чого не маєш. А ось Марію він був налаштований повернути. Її втрату він сильно переживав.
***
Марія йшла на зустріч із Віктором, готова дати йому другий шанс і пробачити всі образи.
Вони сиділи на столику в маленькому кафе, і Віктор говорив безмовно:
– Я хорошу роботу знайшов, друг допоміг, у якого я зараз живу. Зароблятиму більше грошей. Марія, ми так заживемо, краще ніж раніше.
Даремно він сказав про гроші. А може, справа була не в цьому. Але Марія зрозуміла, що вона не зможе жити з ним як раніше. Цього “як раніше” вже не існує. Вона дуже хоче повернути минуле, але це неможливо.
Тепер вона знала, що він здатний зрадити її. Тут Софія правильно сказала. Цього разу заради грошей. До речі, якби він їх отримав, повернувся б він до неї? Віктор запевняв, що так. Але вона не могла йому вірити.
Марія відволіклася, подивилася на екран телефону. Там було повідомлення від Вадима. Він запрошував її до кіно. Вадим ставився до неї з такою добротою, таким трепетом. Це купувало, це було приємно. Марія відчувала, що вже закохується у нього.
Можливо, він не ідеальний. Може, вони навіть не будуть разом. А може, разом проживуть довге життя. У будь-якому випадку – це майбутнє.
Другий шанс, повернутися у минуле, – все це фантазії. У життя лише один напрямок – вперед.
– Вікторе, ми вже не зможемо бути разом. Даремно я взагалі прийшла сюди, – Марія підвелася, озирнулася на всі боки. – Ми вже розлучилися один раз, і цього достатньо. Я йду.
Вона сказала йому зовсім не те, що збиралася. Вона сама собі дивувалася. Але Марія знала, що вчинила правильно.