Віталій швидко збирав свої речі. Він хотів встигнути піти з дому, доки не повернулася дружина з роботи. Він розумів, що дружині треба пояснити причину, чому він йде, але не знав, як сказати про це.
Віталій взяв аркуш паперу та написав: “Я…”. Він хотів написати, що покохав іншу, але не наважився. Потім хотів написати, що просто йде, що вирішив розлучитися, що має право на щастя та на особисте життя. Але нічого так і не зміг написати.
І написав просто, лаконічно:
– Я пішов, прощай.
Марія прийшла з роботи і одразу все зрозуміла. Знову пішов. Підло, та так не красиво, поки її не було вдома. Як десять років тому. Тоді вона була у декретній відпустці з другим сином і Віталію стало не вистачати уваги та турботи дружини. Тож увагу та турботу він знайшов у Оксани, подруги Марії.
Віталій пішов тоді також по-тихому, коли вона була на огляді із сином. Того разу Марія дуже переживала, жінка була ображеною, вона не знаходила собі місця і плакала майже місяць. Потім пережиття почали проходити і через півроку Віталій знову з’явився у дверях її квартири. Вибачався, плакав, обіцяв вічно кохати і просив почати все спочатку. Марія вибачила тоді, бо важко їй було без нього, та ще й з маленькою дитиною.
Марія, дивлячись на порожні полиці, де раніше лежали його речі, відчула дежавю.
– Так уже було, – промайнуло в неї в голові.
Тільки плакати цього разу не хотілося. І образи також не було. А було відчуття, що все стало на свої місця. І було відчуття, що вона не втратила частини себе, як минулого разу, а позбулася чогось не потрібного, що не давала їй спокою. Марія спокійно вимила і заповнила порожні полиці речами.
Увечері, коли діти прийшли з тренування, вона сказала:
– Тато більше з нами не живе. Але ви в мене дорослі, розумні хлопчики, всі разом ми впораємося.
– А він назавжди пішов чи знову повернеться? – Запитав старший син Микола.
– Назавжди, – спокійно відповіла Марія.
– А куди він пішов? Чому пішов? Він нас більше не любить? – питав молодший Андрій.
– Не знаю, – чесно відповіла Марія. – Просто пішов.
Марія не стала відкладати і наступного ж дня подала на розлучення та на аліменти. Почалося нове життя у їхній маленькій родині. Марія працювала, хлопці навчалися, ходили на тренування, допомагали по дому. І якось увечері Микола сказав Марії:
– А ти знаєш, без батька ми навіть краще стали жити. Спокійніше.
– Ти маєш рацію, синочку, – погодилася з ним Марія, – краще і спокійніше.
Вони ще довго говорили про школу та домашні справи, про плани на Новий рік та взагалі на майбутнє. Нарешті у сім’ї настало умиротворення.
Але за два дні після Нового року на порозі стояв Віталій. Так само, як десять років тому. Він знову вибачався, казав, що не розуміє, що на нього найшло, знову вибачався.
– Почнемо все спочатку, – просив Віталій. – Адже ми стільки разом пережили… ми ж з усім упоралися…
Марія з недовірою дивилася на Віталія і не розуміла, як можна після всього, що він зробив, знову прийти до неї.
– Давай забудемо це непорозуміння, – умовляв він. – Ну, всі помиляються. І я схибив. Ну, давай почнемо все спочатку.
– Почати спочатку? – не витримала Марія. – Ось тільки з якого початку ти хочеш почати? Спочатку, коли ми познайомилися і в нас ще не було дітей? Тоді куди ми дінемо наших синів? Або з того початку, коли ти пішов до моєї подруги? А може, з того початку, коли ти почав приходити дуже «веселим» і влаштовувати сварки? Чи з того початку, коли ти пішов із дому, коли я була на роботі? Ти поясни з якого початку ти хочеш почати?
– Ну, що ти починаєш? – тихо сказав Віталій. – Почнемо все з того моменту, коли ми були щасливі. Давай забудемо все погане, що між нами було і почнемо нове життя.
– Навіщо? – Запитала його Марія. – Щоб дати тобі ще шанс на погані вчинки? Ну ні, більше тебе в моєму житті не буде. І нове життя я вже розпочала, тільки без тебе. Прощай.
– Ти ще пошкодуєш, що відмовилася, – крізь зуби відповів Віталій і пішов геть.
– Я вже пошкодувала, що тоді погодилася, – услід йому сказала Марія і зачинила двері.
Віталій ще кілька разів приходив у «веселому» вигляді, але щоразу отримував відмову. А Марія із синами чудово і без нього живуть. І ні про що вона не пошкодувала.