– Олег, я так сильно хвилююся. Ти зацікавив мене розповідями про свою наречену. Така розумниця вона і красуня, якщо вірити твоїм словам, – за сніданком сказала Марія Яківна синові.
Олег широко посміхнувся, сьорбнув каву з чашки і мрійливо подивився в далечінь.
– Мамо, вона насправді незвичайна жінка. Чарівна.
– Ти мені хоча б показав її фотографію. Яка вона? – Марія Яківна з нетерпінням передчувала знайомство.
Син сказав, що його обраниця успішна, як і мріяли батьки. Загалом, з такою він точно не пропаде. Єдине – обмовився, що вона трохи старша. Якщо різниця кілька років, то нічого страшного, звичайно, але цей нюанс насторожував. Чоловік зараз був у відрядженні, а Марія Яківна так сильно мріяла познайомитися з майбутньою невістю, що попросила сина не відтягувати і привезти її вже сьогодні. Хотілося якнайшвидше побачити його красуню, та заспокоїтися, якщо різниця там справді невелика. Що робити, якщо різниця більша, Марія Яківна поки не придумала. Та й що можна вважати допустимим?
– Під час вечері побачиш. Чого ти така нетерпляча? Коли з Оленкою знайомилася, так себе не поводила, – посварив матір Олег.
– Скажеш також! Де Оленка твоя? І де Вероніка? Сам же кажеш, що бізнес має свій. Студія для занять йогою. Невелика річ, звичайно, але вже хоч щось своє.
– Невелике кажеш? У неї не одна студія у місті, мамо. І туди ходять винятково багаті жінки. Гаразд. Я побіг. Мені не можна спізнюватися сьогодні. Захист диплому, як-не-як. Якраз разом із Веронікою й відсвяткуємо.
Марія Яківна побажала синові удачі, перехрестила його на дорогу і почала клопотати над прибиранням у будинку. Важливо було приготувати все, а ще хоч якось позбутися хвилювання, що обтяжує душу. Яка різниця має бути у віці, якщо у Вероніки вже не одна студія для занять йогою? Хотілося вірити у краще. Адже син не став би зустрічатися з жінкою, яка йому в матері годиться? Звичайно, ні. Олена ось була молодша за нього. Тільки не розумною вона здалася. Вітряна, молода. Мріяла стати лікарем, навчалася у медичному. Ну, навіщо Олегу така дружина потрібна? Вона йому точно не підходила. Потрібна хватка, що міцно стоїть на ногах. І взагалі він вже дуже поспішав до серйозних відносин. Зустрічався б зараз просто, знаходив різних дівчат, підбирав характер під себе, а потім уже й думав, бо відразу заявив: «Люблю Оленку, одружитися з нею хочу». Такий розклад Марії Яківні не сподобався. Вона зробила все, щоб син розлучився зі своєю обраницею. Мабуть, зробила це не дарма. Он як тепер Олег її світився, коли про Вероніка розповідав. Материнська душа раділа. Хотілося, щоби все склалося у її сина. А якщо наречена справді вигідна, то й батькам допомагати згодом зможе. Перспективи так сильно захоплювали… Марія вже мріяла, як син оплатить їм із чоловіком поїздку на море, де вони ні в чому не відмовлятимуть. Якщо наречена в нього така успішна. Потрібно було тільки постаратися зробити все, щоб привернути її до себе. Саме цим Марія Яківна і планувала зайнятися. Вона передчувала зустріч, мабуть, більше, ніж отримання сином червоного диплома. Заслуженого, між іншим! Як вона старалася, не пускала Олега з друзями гуляти та переконувала сидіти над підручниками. І не дарма. Тепер він їй обов’язково подякує. І його Вероніка, мабуть, теж.
Вечір настав непомітно. Марія Яківна встигла приготувати вечерю і чекала, коли син привезе свою наречену знайомитись. Гарно накритий стіл чекав гостей, і ось пролунав такий довгоочікуваний дзвінок у двері.
Марія Яківна одразу ж поспішила відкрити. Першим увійшов син, простягнувши матері величезний букет червоних троянд, що випромінюють приємний солодкий аромат, а потім зявилася вона… Вероніка. Марія ледь на ногах втрималася, дивлячись на блискучу жінку. Вероніка виглядала молодшою за свій вік. Красива та витончена. Раніше вона була іншою, а тепер перетворилася елегантну леді. Такої зустрічі Марія точно ніяк не очікувала. Вона навіть не замислилась, коли почула знайоме ім’я, а тепер дивилася на примару свого минулого і хвилювалася слово зайве сказати. Чи знала Вероніка, в чий будинок прийде? Чи розуміла на що йшла, почавши зустрічатися з молодим хлопчиськом?
– Здрастуйте, Марія Яківно, – вимовила легко і невимушено Вероніка, широко посміхнувшись.
– Привіт, Вероніка. Несподівана зустріч.
– А ви знайомі? – Запитав Олег, збентежено дивлячись на матір.
– Знайомі… А Вероніка хіба не сказала?
– Не думала, що земля така кругла, просто. Але це нічого. Так зустріч вийшла ще приємнішою. Чи не так, Марія? Стільки часу не бачились. Цікаво було, як ви поживаєте, а тут і зустрілися.
Марія Яківна ледь ховала в собі розпач, що так сильно рвався назовні. Вона дивилася на свою колишню подругу і повірити не могла в нерозсудливість свого сина. Адже Вероніка йому в матері годилася! Так, вона була молодша за саму Марію на три роки, але ж це зовсім несуттєва різниця. Все тіло тремтіло. Ледве переконавши себе пересувати ноги, Марія поставила букет у вазу і присіла за стіл. Вероніка нітрохи не соромилася, наче все так і має бути. Для неї було нормою зустрічатися з хлопцем, який годиться за сина? Надивилася на зірок естради, у яких такі шлюби часто бувають? І нехай виглядала вона молодо, а вік не зітреш. Що буде за двадцять років? Невже Олег про це зовсім не подумав? Чи він жив лише сьогоднішнім днем? На шукача вигоди схожий він не був, говорив про Вероніку так, ніби насправді її любив.
– Олег, я, здається, вікна на лоджії зачинила забула. Перевір, будь ласка, а ми з Веронікою поки що поговоримо трохи, посекретничаємо, – видавила з себе приголомшена мати.
Олег пішов, а жінка взяла Вероніку за руку, дивлячись на дорогий манікюр, відчуваючи ніжність шкіри, немов роки зовсім не зачепили подругу, зробили її тільки гарнішою.
– Як ти можеш тут сидіти? Ти не розумієш, що він тобі в сини годиться? Прошу тебе, дай спокій мому сину, Вероніко!
Вероніка витягла руку, підібгала губи і повела плечем.
– Не знаю, що саме збентежило тебе. Нічого не бентежило, коли чоловіка в мене відвела? Ти забрала в мене чоловіка, а я в тебе сина. Все чесно. Ми розрахувалися. І зізнаюся, він поєднує у собі найкращі риси Віктора. Просто ідеальний варіант. Я люблю його, а він любить мене. І ми будемо разом, Марія. Хоч би що ти зараз не казала.
Марія не встигла і слово додати, бо Олег повернувся, сказавши, що всі вікна були зачинені. Він з ніжністю взяв «наречену» за руку. Марія не чекала такого від сина. Думала, що син справді зустрів ідеальну наречену, а не ось це… Якби зараз Віктор був вдома, він би неодмінно зліг від такого знайомства. Важливо було зробити все, щоб Олег сам залишив Вероніку. Та тільки він так світився поруч із нею… Навряд чи він покине її, а та не залишить його просто так. Видно було, як вчепилася в нього.
Так як Вероніка спізнювалася на якусь важливу зустріч, Олег провів її до машини, повернувся додому щасливий і подивився на матір.
– А ти чого така мовчазна? Наче й не рада за мене зовсім.
– Чому тут радіти? Вона тобі в матері годиться. Моя колишня подруга. Як ти міг почати зустрічатися з такою старою?
Олег здивовано глянув на матір і засміявся.
– Ти раніше себе старою не рахувала. Що змінилося, мамо?
– Не рахувала! І не вважаю зараз, але тобі вона стара. Ви не маєте бути разом.
– А я не питав дозволу, – викарбував Олег. – Мені набридло те, що ти постійно лізеш у мої стосунки, завжди знаєш, як краще буде для мене. А ти впевнена, що для мене так справді буде краще? Ми з Веронікою любимо одне одного. Годі вже втручатися і говорити, як краще для мене, мамо. Я доросла людина, можу самостійно приймати рішення.
– Ти так само говорив про Олену, що любите один одного, і де ваше кохання?
У погляді Олега з’явилися пережиття. Його голос здригнувся, коли хлопець парирував:
– Там, де ти її залишила своїми спробами зробити моє життя кращим.
Олег зачинився в кімнаті, а Марія Яківна випила трохи води, щоб заспокоїтися і подивилася на своє відображення у дзеркалі. Вона мріяла про успішну невістку, але де взятися успішній в такому віці? Коли син познайомив її з Оленою, він казав, що всього досягне разом з нею. Може так і правильно було? Якщо насправді любив дівчину? Не втрутилася б Марія тоді у їхні стосунки, син ніколи б не подивився на таку стару, на її подругу. Хоч і виглядала та краще за свій вік, але вона ж не любила Олега насправді. Вона просто хотіла поквитатися за те, що одного разу подруга відібрала у неї чоловіка, який почав займатися бізнесом. Бізнес не склався, але загалом Віктор заробляв непогано, а Марія звикла до нього та чекала від нього сина. Так вони й лишилися разом. Навряд чи зараз Вероніка вибачить. Вони після її розлучення з Віктором більше не спілкувалися. Видно, що успіху досягти вона зуміла. Краса, бізнес, дорога машина. Вероніка мала все, про що колись мріяла Марія, а ще вона намагалася відібрати її сина. Вона вибрала ідеальний спосіб поквитатися.
Проплакавши всю ніч у подушку, Марія вирішила зустрітися з Веронікою, спробувати поговорити з нею, покаятися у минулих гріхах. Та тільки спілкуватися та відмовилася, пославшись на зайнятість.
Марія переживала і звинувачувала себе, що втручалася у життя сина раніше. Як би вона хотіла повернути все. Вона б не полізла у стосунки Олени з Олегом. Та й не наполягала б, щоб син залишив орендовану квартиру, коли він переїхав і почав самостійне життя. Марія тоді вмовила знайомого лікаря намалювати їй діагноз, щоб переконати сина, що у неї проблеми і їй потрібен нагляд, бо чоловік постійно у відрядженнях, син повинен залишатися в будинку. Тепер Марія шкодувала про зроблене. Вона хотіла все виправити.
Минуло два тижні. Олег зумів влаштуватися на роботу у непогану компанію. Якось він повернувся додому сумним, і Марія поспішила почати з сином розмову.
– Як справи у тебе? На роботі щось трапилося? – М’яко почала жінка.
– Ні. На роботі все нормально, просто з Веронікою посварилися. Я недостатньо успішний для неї, мамо. А поки ростиму до її рівня, вона вже знайде собі іншого.
– Бог із нею, з Веронікою. Сину. Ти згадай, як ви з Оленою кохали одне одного! Я тут зустрілася з нею нещодавно. Олена все ще любить тебе. Може вам погуляти сьогодні піти? Я перед нею вибачилася. Олена готова пробачити мене і дати тобі ще один шанс. І взагалі… я що сказати хотіла. Квартиру бабусину, яку ми здавали, квартиранти звільнили. Можеш переїхати туди поки, а там продамо її, буде перший внесок на іпотеку. Ви з Оленою обов’язково впораєтеся разом. Адже ви так підходите один одному.
Олег дивився на матір з подивом, ледве стримуючи усмішку.
– Кажеш, Олена все ще любить мене, а ти шкодуєш про те, що втручалася в моє особисте життя?
– Шкодую. Краще не зробила. Тільки гірше. Ти пробач мені, Олег. Не розумна була. Це твоє життя, звісно. Тільки тобі вирішувати, з ким буде тобі краще.
– Навіть якщо буду домагатися Вероніки і одружуся з нею, ти не втручатимешся?
Марія замислилася. Вона просила Бога, щоб цього не сталося, але тепер усвідомлювала, що тільки через її дії все трапилося, вона сама штовхнула сина в обійми старої нареченої. Але якщо він справді буде щасливий з нею, може, не слід було заважати? Хотілося вірити, що він схаменеться.
– Навіть так, – видавила крізь зуби Марія Яківна.
– Гаразд… я подумаю, як бути, мамо.
У квартиру бабусі Олег переїжджати не став, бо знову зняв собі житло недалеко від роботи, і збирався сказати про це матері, саме коли вона почала розмову. А що з приводу Олени – з нею він не розлучався, незважаючи на протести з боку матері. Вони продовжували зустрічатися та планували одружитися.
– Дякую вам, що допомогли, Вероніко Олегівно. Мама стала як шовкова. Справді, на все тепер згодна. Як вона запереживала, що я одружуся з її подругою! Адже ви бачили її обличчя! – усміхнувся Олег.
Вони з Оленою сиділи в кафе навпроти Вероніки Олегівни. Жінка з усмішкою дивилася на закоханих, раділа, що зуміла допомогти Олегу поставити його маму на місце. На Марію вона давно перестала ображатися. Якщо чоловік зрадив їй з подругою, значить, недостойний був такої дружини, як Вероніка. Завдяки тому випадку, вона стала сильнішою, змінилася тільки на краще, познайомилася з надійною людиною, з якою разом і побудували бізнес.
Олена підробляла в одній із студій Вероніки Олегівни. Так жінка познайомилася з Олегом, дізналася, як його мати намагається маніпулювати сином і вирішила допомогти молодим, провчивши подругу, якій слід згадати своє минуле, а не втручатися у теперішнє сина. Тепер усе стало на свої місця. Вероніка була рада, що їй вдалося допомогти, а як світилися від щастя Олег та Олена…
Марія Яківна тепер порошинки з майбутньої невістки здувала, а про невеликий розіграш вони вирішили не розповідати жінці. Нема чого їй знати про це, ще раптом знову почне шкодувати.