Коли Марія чує від когось невтішні слова про свекруху, вона мимоволі згадує свою колишню свекруху Віру Федорівну. Її зараз вже немає, але Марія досі вдячна їй за все, у тому числі за таємницю, яку вона забрала з собою на той світ.
Нещодавно Марія вийшла на пенсію, у неї чоловік та двоє дітей – дочка одружена і у неї вже два сини. Ще син молодший закінчує інститут.
Марія закінчила школу з відзнакою в невеликому містечку, і мала мрію – вступити в київський архітектурний інститут. Мрія здійснилася, крім того, що вона навчалася на відмінно, вона ще була цілеспрямованою та завзятою.
У перші роки навчання вона не відволікалася на гулянки та дискотеки, хоча дівчата з гуртожитку її часто звали з собою, а потім розповідали про свої знайомства та пригоди. Серйозна дівчина Марія подобалася хлопцям-студентам, деякі потай мріяли запросити її на прогулянку чи в кіно, але не наважувалися. Звичайно, вона дружила зі студентами, була активною, часто допомагала їм з курсовими, поважали її в інституті.
Вже на передостанньому курсі Марія стала впевненішою та подорослішала, гуляла з подругами у парку, примудрялася бувати на спектаклях, але танцями та дискотеками так і не бігала. Її близька подруга Тетяна, місцева дівчина, народилася тут у Києві, жила з батьками. Найчастіше спілкувалися удвох, Тетяна показала багато цікавих місць Марії, а одного разу запросила на свій день народження до неї додому.
Батьки Тетяни зустріли гостю добродушно, знали про неї зі слів дочки, запросили до кімнати, де стояв накритий стіл. Гостей не було багато, просто Тетяна не хотіла широко відзначати свій день народження, тим більше в будній день, і дівчата приїхали після занять.
Ближче до вечора близько сьомої години приїхав з роботи старший брат Тетяни, увійшов до кімнати і побачивши Марію, і застиг.
– Добрий вечір, – прийшовши в себе, привітався він. – Олексій, – трохи нахиливши голову, представився він Марії.
– Доброго дня, дуже приємно, Марія, – почервонівши, відповіла вона.
– Тетяно, я навіть не уявляв, що в тебе така красуня-подруга. Ти чому її приховувала від нас? – звернувся він до сестри.
Марія теж не знала, що в неї такий симпатичний брат, середнього зросту, добре складний, з великими блакитними очима та білозубою усмішкою.
Вечір пройшов весело, Марія вкривалася рум’янцем коли на неї дивився брат Тетяни, їй він теж дуже сподобався, а коли вона зібралася до гуртожитку, він запропонував її проводити, Тетяна теж хотіла провести, але брат із собою не взяв.
– Залишайся вдома, Таня! Нам і так буде не нудно. Так, Марія? – Він весело дивився на неї, а та кивала у відповідь.
Олексій закохався в подругу сестри не на жарт, і вже на останньому курсі інституту, запропонував Марії заміж, а та, звичайно, погодилася, теж любила його. Жити вирішили окремо від його батьків.
Батьки чоловіка добре ставилися до невістки, допомагали. Свекруха для Марії стала другою матір’ю, буває так, що невістка зі свекрухою знаходять спільну мову і живуть дружно, розуміють одне одного. Тетяна теж одружилася, поїхала до чоловіка в іншу область. Звичайно зустрічалися всі у свята, спілкувалися.
Чоловік любив Марію, ставився до неї дбайливо, дбав, все було чудово, але минуло кілька років, а Марія не могла народити дитину. Дідусі з бабусями чекали на онуків, та й Марія з чоловіком теж сподівалися, що ось-ось стануть батьками.
Мати Марії приїжджала в гості і натякнула дочці, що треба було б обстежитися. Потім і свекруха, та й чоловік почали наполягати.
– Марія, пройди огляд, а раптом щось не так. У мене є знайомий, дуже добрий і досвідчений спеціаліст, – казала Віра Федорівна їй. – Я навіть сама з тобою поїду.
Марія була вдячна свекрусі. Вона здала купу тестів і виявилося, що все добре, може народжувати, таким був вердикт спеціаліста. Але він запропонував оглянутися чоловікові.
Олексій не хотів, але таки дружина і мати його вмовили. За результатами поїхали Віра Федорівна та Марія, у Олексія, як завжди не було часу, не міг піти з роботи.
У виписці було зазначено, що Олексій не може мати дітей. Марія зі свекрухою обидві плакали, сидячи на лавці ц парку.
Коли обидві прийшли в себе, вирішили – Олексію нічого не скажуть.
– Марійко, ти маєш право на щастя. Я тебе розумію і знаю, що означає бути матір’ю, виховувати дітей. Для жінки це святе, для цього у неї призначення на землі. Але прошу тебе, не кажи нічого моєму синові, просто йди від нього, скажи, що закохалася, покохала іншого. Ти ще знайдеш чоловіка і народиш дитину, станеш матір’ю.
– Я так не зможу, Віра Федорівно! Я дуже люблю Олексія. Про цю таємницю маємо знати тільки ми двоє. Більше ніхто! Допоможи мені, мамо! Може можна щось вирішити, порадитися.
– Дякую, доню! Тоді давай разом думати та діяти.
Так у них з’явилася спільна таємниця на двох та спільне горе. Якосьпримудрилися вони обманути Олексія, і він був упевнений, що дитина колись має народитися.
Фахівці порадили їм два варіанти:
– Або Марія має зрадити чоловіку, або використати матеріал іншого чоловіка.
Марія зупинилася на другому варіанті, про перший навіть і думати не хотіла. Доводилося кілька разів лягати в палату, а чоловікові пояснювати, що вона занедужала. Мати теж переконувала у цьому сина. Старанно все приховували від чоловіка і нарешті вагітність настала. Які ж усі були щасливі!
– Я ж казав, я сподівався, я знав, що так і буде, – радів чоловік, обіймаючи та цілуючи дружину.
Народилася донька. Після п’яти років шлюбу народилася гарненька дівчинка, в якій Олексій душі не чув, навіть плакав від щастя. Він любив своїх дівчат, сам купав дочку, у всьому допомагав, ночами вставав до неї і весь вільний час приділяв доньці. Від такої батьківської любові до дочки, Марія всупереч своїм сумнівам майже повірила, що то донька від чоловіка. Вона відчувала таке величезне материнське щастя.
Так і жили з цією таємницею Марія та свекруха, поки чоловік не заговорив про другу дитину. Йому дуже хотілося сина, і дружина з його матір’ю знову замислилися. Олексій наполягав, навіть десь ображався, що Марія не дуже радісно поділяє його бажання. Але обіцяла, що народить йому сина.
Минув якийсь час і раптом Олексій відчув себе зле. Він скаржився на нездужання, слабкість. Розмов про народження другої дитини більше не було.
Вердикт фахівців здивував усіх рідних. У Олексія виявили важку недугу. Через півтора року його не стало. Марія не знаходила собі місця. А буквально через невеликий час після прощання, зі свекрухою стався біда – її заьрала швидка, довго не могла прийти в себе, не змогла перенести відхід сина і через рік пішла слідом за ним.
Як жила Марія, це тільки Богові відомо, жила, як у тумані. Добре, що допомагала її мати та Тетяна. Для неї це був важкий час. Вона думала, що вже ніколи не буде щаслива. Залишилася вдовою у тридцять років. Одна надія на дочку, яка була для неї яскравим променем у житті, вона відвертала її від тяжких спогадів, вона жила лише заради доньки.
Пройшло чотири роки після всіх випробувань і нещасть, Марія прийшла в себе, змирилася зі своєю долею, але Бог зглянувся над нею і послав їй Михайла. Добру, люблячу і світлу людину.
Михайло з Марією зустрілися у поїзді, коли вона поверталася від своєї матері з невеликого містечка. Був серпень, відпустку вона з донькою провела у мами, відпочили та засмагли, поверталися додому.
Михайло їхав з ними в одному купе, він з першої хвилини зрозумів, що Марія – це його доля. Сам він був три роки у розлученні, і повертався з відрядження. Він швидко порозумівся з її донькою, а потім і Марія з ним розмовляла. А потім у них тривали зустрічі, Марія знову відчула себе жінкою, яку обожнюють та люблять. І вона відповіла на почуття Михайла. А донька була рада спілкуванню з ним. Коли обидва зрозуміли, що вже не можуть надовго розлучатися, Михайло зробив пропозицію. А донька, здавалося, була найщасливіша на світі і швидко стала називати його татом. Він оточив турботою Марію, прийняв доньку, як свою і навіть згодом удочерив.
Невдовзі Марія народила сина. До них прийшло справжнє щастя. Михайло з донькою зустрічав дружину з маленьким сином із пологового будинку з квітами, кульками. Найбільше тішилася, як завжди дочка:
– Дайте потримати, дайте подивитись на братика, – стрибала вона довкола Михайла, який з гордістю та обережністю тримав маленький пакуночок блакитного кольору.
– Сину, сину наш, – гордо говорив він, дивлячись на Марію.
Марія зараз на пенсії, вона щаслива та вдячна Богу, але несе в собі таємницю протягом усього життя. Вона навіть Михайлу не відкрила цієї таємниці. Здавалося б, свекрухи не стало, забравши з собою їхню спільну таємницю, але й чоловікові вона не змогла відкрити її.
Донька заміжня, у неї два сини, але і їй Марія ніколи не видасть цей секрет, що вона не дочка свого батька. Вона любила свого батька, і Марія не може позбавити її цього. Вона вирішила, що ніколи і нікому не відкриє таємницю, вважає, що це її гріх. І нехай ця таємниця піде потім із нею назавжди. Нехай всі довкола будуть щасливі.