Останнім часом у Мар’яни була купа клопотів. Щоправда, клопоти були приємними!
Наближалося її сорокаріччя, і жінка щодня продумувала меню та всі деталі майбутнього свята.
То додавала щось до списку продуктів, то навпаки викреслювала. Постійно шукала нові рецепти.
Їй хотілося здивувати рідних і друзів, які зберуться на її ювілей.
Вона завжди була хорошою хазяйкою, але чомусь цього разу хотілося перевершити саму себе.
Геннадій, чоловік Мар’яни, пропонував відсвяткувати день народження у ресторані.
– Ну чого ти стоятимеш біля плити, втомишся ж! – сказав він. – А прибирати потім скільки!
– Ні, Гено, мені не важко стіл накрити, та й доньки вже дорослі допоможуть. Мама обіцяла пару своїх фірмових салатів принести до столу. І хіба ти мені не допоможеш?
– Звісно ж, допоможу. Але невже, справді, тобі хочеться в такий день возитися на кухні? Коли можна просто відпочити, сходити в салон краси, а потім приїхати в ресторан на все готове!
Але Мар’яна була категорично проти ресторану.
– Гено, невідомо, чим там нагодують. Пам’ятаєш, у березні ми ходили на ювілей чоловіка Тетяни? Мені майже нічого з їжі не сподобалося. М’ясце жорстке було, салати несмачні… Ти ж сам потім скаржився. А скільки грошей віддала Тетяна за це все! Вдома на цю суму три ювілеї можна було б влаштувати, і ще залишилося б.
– Ну, не знаю, – знизав плечима Геннадій. – У тому ресторані, справді, їжа не дуже була, але є й інші місця. Хоча, ти сама вирішуй, я як краще хотів…
– Дякую, любий, – Мар’яна обняла чоловіка і поцілувала в щоку. – Мені справді не важко самій накрити стіл. Ти ж знаєш, що я дуже люблю готувати. Доньки допоможуть. Не хочу зайвих грошей витрачати на ресторан. Цього року Віка школу закінчує, раптом на бюджет не вступить, доведеться платити…
– І то правда, – погодився Геннадій. – Навчання чималих грошей коштує.
– Саме так. Тож вирішено – відзначатимемо вдома. Ось п’ятдесят років, ювілей, точно в ресторані буду святкувати, а сорок можна і вдома.
– Ну вдома, то й вдома! Можеш тоді на мене розраховувати. Я, звісно, готувати особливо не вмію, але на підсобні роботи згоджуся!
– От і чудово, тоді чистка картоплі та інших овочів за тобою!
…– Мар’янко, ти що до ювілею готуєшся? – запитала Галина, колега Мар’яни, зайшовши у її кабінет.
– Готуюся, Галю. А ти звідки знаєш?
– Та чула, як Світлана з Тетяною обговорювали, що тобі подарувати…
Галя продовжувала стояти поруч зі столом, за яким працювала Мар’яна, і ніби ще щось хотіла сказати, але не наважувалася.
Галину в колективі багато хто недолюблював, за два роки роботи в цій компанії жінка примудрилася майже з усіма пересваритися.
Вона часто пхала свого носа, куди не слід, любила обговорювати колег поза очі, а ще була любителькою нити і скаржитися на життя. Постійно їй щось, чи хтось не подобався.
Мар’яна була, мабуть, однією з небагатьох, якщо не єдиною, з ким у Галі поки що не виникало якихось суперечок.
Іноді Мар’яні навіть здавалося, що Галя їй симпатизує. То чай запропонує разом попити в обідню перерву, то в гості кличе.
До гостей, щоправда, поки що не дійшло, Мар’яні не дуже хотілося зближуватися з Галиною, хоча й антипатії вона до неї не відчувала.
Просто Мар’яна сама по собі була дуже добра, привітна, не сварлива.
Вона, мабуть, з будь–якою людиною змогла б порозумітися.
– Ти ще щось хотіла? – спитала Мар’яна, яка раптом відчула себе незатишно під пильним поглядом Галини.
– Так, хотіла… Марʼяно, ти не можеш святкувати цей день народження! – раптом сказала Галина.
– Це ще чому?! – Марʼяна здивовано дивилася на колегу нічого не розуміючи.
– Тобі ж сорок виповнюється, га?
– Сорок, а що? – здивувалась Марʼяна.
– А ти не боїшся відзначати сорокаріччя? – раптом запитала Галина.
– А чому я маю боятися? – ще більше здивувалася Мар’яна.
– Ну взагалі–то це дуже погана прикмета! Не можна відзначати сорок років.
– Так?! Я не чула… А чому не можна?
– Кажуть, що, якщо сорок років відзначити, потім біди різні та нещастя почнуться в людини та її родини. Цифра сорок пов’язана із різними поганими подіями, сама можеш почитати…
– Нічого собі… – замислилася Мар’яна. – Вперше про це чую.
– Дивно, я думала, що всі знають. Тож і здивувалася, що ти збираєшся відзначити сороковий день народження. Вирішила тебе попередити, про всяк випадок. До речі, я сама впевнена, що так і є. Одна моя знайома відзначила сорок років і… Її через рік не стало.
– Та ну! Може, збіг?
– Ну не знаю. Може, звісно, і збіг. Але надто багато подібних збігів, я ще приклади знаю. В одного чоловіка син дуже занедужав одразу після святкування дня народження. Тож особисто я б не стала так ризикувати. На всяк випадок. Але ти сама вирішуй, звісно. Хоча в тебе діти, чоловік… Я б за них переживала…
Сказавши це, Галя пішла, залишивши Мар’яну повністю збентеженою…
Увечері Геннадій заїхав по дружину на роботу. Вони домовилися, що разом поїдуть у супермаркет по продукти.
До дня народження залишалося всього кілька днів, і Мар’яна не хотіла в останній день бігати по магазинах, і дещо вирішила купити заздалегідь.
– Привіт! – сказав Геннадій, коли дружина сіла в машину. – Ну що, поїхали купувати продукти?! Тут неподалік і ринок є. Свіженького візьмемо, домашнього!
– Ой, коханий, та я вже й не знаю, що робити! – раптом відповіла Мар’яна. – Святкувати, чи не святкувати…
Геннадій застиг від здивування. Він дивився на дружину нічого не розуміючи.
– А що сталося?! – запитав він.
– А ти знав, що відзначати сорок років – це погана прикмета?
– Що за нісенітниця… Хто тобі сказав таке?
– Колежанка одна. І я в інтернеті згодом почитала. Там, звісно, всяке пишуть. І що забобони це і що нісенітниця повна. Але дехто запевняє, що в їхньому житті справді почали відбуватися погані події після того, як відзначили сорок років.
– Послухай, але ж мені два роки тому сорок відзначали, і нічого…
– А та біда з машиною, пам’ятаєш?
– Ой, та який тут зв’язок?! Просто слизько було того дня, та й нічого поганого не сталося, на щастя. Ну, машину я пом’яв трохи, і все. Мар’янко, викинь ти з голови цю нісенітницю.
– Ой, Гено, а от у мене якось неспокійно на душі стало після слів Галі…
– Якої Галі? Тієї самої, яку ви всі в колективі терпіти не можете?!
– Ну, не всі, деякі… У мене з нею не було непорозумінь, ми нормально спілкуємося.
– А ти не подумала, що Галя спеціально тобі наговорила цих нісенітниць, щоб, так би мовити, і настрій зіпсувати, і сумніви посіяти… Одним словом, свято тобі споганити.
– Навіщо їй це? – округлила очі Мар’яна. – Мені здавалося, що до мене вона, навпаки, добре ставиться.
– Може й так, ось тільки на свій ювілей ти її явно не збиралася запрошувати, так?
– Звісно, не збиралася. Ми ж не подруги. З колег я тільки Світлану й Таню запросила, бо ми дружимо сім’ями вже багато років.
Я ж не можу весь колектив вдома зібрати, але потім проставлюся, принесу частування і з колегами теж трохи відзначимо, у нас так прийнято.
Невже, ти, справді, думаєш, що Галя навмисне мені це все наговорила? А як же її знайомі, які мали нещастя після того, як відзначили сорок років? І в інтернеті пишуть…
– Та набрехала вона тобі! І тому, що пишуть незнайомі люди, не варто вірити. Мар’янко, добра ти душа. От і судиш про людей по собі. Галя просто позаздрила тобі. Та й завжди, мабуть, заздрила. Тебе в колективі люблять, цінують, а її ледве терплять. Ніхто її в гості не запрошує і спілкуватися не хоче. Сім’я в неї є?
– Ні. Чоловік пішов від неї через два роки після весілля.
– Воно й не дивно. Дивно, що ще два роки протримався. А діти?
– Син є, але вона з ним зараз посварена. Його дружина їй не подобається, тому й посварилися.
– Зрозуміло. І не розуміє, що сама у всьому винна. Якщо вже рідні люди від неї відвертаються, то що говорити про колег та знайомих.
– То ти думаєш, що нічого страшного не станеться, якщо я таки відзначу своє сорокаріччя?
– Впевнений. Та й гостей ти вже запрошувала! Брат мій приїде, вже взяв квиток. Що ми людям скажемо? Що ти передумала через вигадки заздрісної Галі? Викинь з голови цю нісенітницю і поїхали по продукти!
– Ну гаразд, – погодилася жінка. – Поїхали…
…У п’ятницю Мар’яна відпросилася з роботи раніше. В суботу вона чекала гостей і вже напередодні ввечері вирішила зайнятися приготуванням деяких страв. І торт зробити теж треба заздалегідь.
– Ти вже йдеш? – здивовано запитала її Галя. – А чому так рано?
– Я відпросилася, – відповіла жінка.
– Певно, до ювілею готуватимешся? – єхидно сказала Галя, перегородивши Мар’яні дорогу. – Ти що, зовсім, чи що? Нещастя хочеш накликати на свою сімʼю?
– Галю, – спокійно сказала Мар’яна, подивившись колезі у вічі. – Дай мені пройти. Я сама розберуся зі своїм життям, порад не потребую. А твоїх особливо…
Відсунувши настирливу Галю, Мар’яна швидким кроком пішла до виходу. Тепер вона вже точно знала, що чоловік правий, і Галя говорила таке виключно із заздрощів.
…Своє сорокаріччя Мар’яна зустріла серед найближчих і найдорожчих їй людей.
Скільки приємних слів та побажань вона почула на свою адресу!
Стіл вийшов шикарним, гості не переставали нахвалювати кулінарні здібності Мар’яни. Чоловік і дочки допомогли їй із приготуваннями, і тому в іменинниці залишився час на те, щоб причепуритися.
Оля, її старша дочка, яка закінчила перукарські курси, зробила мамі розкішну зачіску.
Мар’яна була надзвичайно гарною в цей день і дуже щасливою.
Вона й думати забула про всілякі нісенітниці, які наговорила їй заздрісна колега.
А Галина через місяць звільнилася, заявивши, що більше не може працювати в такому сварливому колективі, де всі їй заздрять і бажають поганого…