– Мамо, я знайшла адресу батька і хочу з’їздити до нього, – заявила за вечерею Діана.
Тетяна Миколаївна ахнула і випустила вилку.
– Доню, ну навіщо тобі це? – просила вона. – Він покинув нас у найважчий час, коли ти була маленька і я не працювала. Ти навіть не уявляєш, яких зусиль мені варто було пережити його зраду і стати на ноги. І після того, що він зробив, ти хочеш відвідати цього… негідника?
– Я чудово пам’ятаю, як тобі було важко і скільки тобі довелося працювати, – спокійно відповіла Діана. – Ось я і хочу подивитись йому в очі.
– Ти що, йому «відплатити» вирішила? – занервувала Тетяна Миколаївна, знаючи характер доньки, яка з дитинства не давала себе образити. – Доню, не здумай! У нього своя родина, хай живе з Богом!
– Та не збираюся я йому нічого робити, – засміялася Діана. – Просто хочу на батька подивитися, та себе показати.
– Не подобається мені ця витівка, – зітхнула Тетяна Миколаївна, – але якщо ти вже все вирішила, сперечатися не буду. І як ти знайшла його адресу?
– Через свого знайомого, – відповіла Діана.
Діана вже рік працювала у великій IT-компанії. Влаштувавшись у Києві, Діана відразу забрала до себе маму і стала шукати батька по своїх зв’язках.
Вона знала, що він поїхав у Київ на заробітки, коли вона була ще маленька і назад уже не повернувся. У новому шлюбі у нього народилися син та донька, тому про Діану він уже майже не згадував.
Двері відчинив молодий хлопець і Діана запитала:
– Андрій Валерійович тут живе?
– Так, – протяжно відповів хлопець, розглядаючи Діану.
Хлопець покликав батька та пішов у кімнату. Андрій Валерійович дивився на Діану і не міг збагнути, навіщо він знадобився незнайомій дівчині. Він не здогадувався, що перед ним його дочка.
– Я – Діана, – сказала вона, дивлячись йому прямо в очі.
– Хто? – здивовано спитав її батько.
– Я – Діана Андріївна, – сказала вона чітким поставленим голосом.
– Діана? – розгубився Андрій Валерійович. – Ти в Києві?
– Як бачиш, – посміхнулася Діана.
Андрій Валерійович запросив Діану у квартиру і представив один одному з тим хлопцем, що відчинив двері:
– Олег, це Діана – моя дочка від першого шлюбу, твоя сестра. Діана – це Олег, мій син. Твій брат.
– Ось як! – хитро посміхнувся Олег. – До Києва вирішила переїхати? А у нас місця немає, доведеться щось інше пошукати.
– Олег! – зупинив його батько. – Припини! Вона твоя сестра.
– Моя сестра – Оксана! – вигукнув Олег. – А її я не знаю! Так і тягне всіх Київ, за чужий рахунок жити.
Андрій Валерійович смикав сина, а Діана подивилася на Олега з гідністю і запитала:
– А хіба я щось у тебе просила?
– Ні, – з викликом відповів їй Олег, – але ти ж для цього сюди прийшла, щоб гроші брати і було де безкоштовно пожити.
Діана встала і попрямувала до дверей. Вона зрозуміла, що мама мала рацію і не треба було сюди приїжджати. Вони з батьком – чужі один одному люди. Та й батька син не брат їй. І така злість її взяла, що вона вирішила показати їм їхнє місце:
– Не хвилюйтесь, у цій халупі я жити не збираюся. У мене квартира у центрі і працюю я в ІТ. Просто хотіла батька побачити.
– О, то ти в ІТ працюєш?! – здивувався Олег – А що ж ти одразу не сказала, сестричка? Може, й мені там буде містечко? Я саме інститут закінчую.
– Твоя сестричка – Оксана, ось нехай вона тебе і влаштовує на роботу. Шкода, що прийшла сюди.
Андрій Валерійович зітхнув із полегшенням. Він переживав, що Діана почне дорікати йому за те, що залишив, грошей проситиме. А вона сама, виявляється, забезпечена. “Шкода, що стосунки не налагодилися, вона могла б допомогти” – подумав Андрій Валерійович, а вголос сказав:
– Ти не ображайся на нього, він же молодий ще.
І вже перед виходом Діана сказала батькові:
– Він весь у тебе, у вас тільки вигода на думці.
Вийшовши надвір, Діана глибоко зітхнула. Вона задовольнила свою цікавість і розпорошила всі свої ілюзії щодо батька. Мама мала рацію: негідник він.