– Мамо, я хочу познайомити тебе зі своєю дівчиною, – Олег приголомшив новиною свою матір. – Загалом ми вже вирішили одружитися, тож це просто формальність.
– Та як же так, Олежику? Чому я про це дізнаюся зараз, а наречену твою навіть у вічі не бачила?! Ви скільки часу зустрічаєтеся з нею? – ахнула Маргарита Семенівна.
– Чотири місяці… Та яка різниця, скільки? – відмахнувся син. – Тим більше, я сказав, що ми прийдемо. От і познайомишся.
– Чотири місяці і вже одружуватися? Вона що, вагітна? – схопилася за голову Маргарита.
– З чого ти взяла? – здивувався Олег. – Ні, дітей ми поки що не плануємо. Хочемо пожити для себе. Світ подивитися.
– Ну, бодай однією проблемою менше, – зітхнула жінка. – Коли на вас чекати?
– Сьогодні ввечері і прийдемо, а чого тягнути?! – син поцілував матір у щоку і вискочив з дому.
– Як увечері?! – розійшлася Маргарита. – У мене ж нічого не готове!
Їй зовсім не хотілося зганьбитися перед нареченою сина, з якою вона навіть знайома не була. Природна гостинність взяла гору над образою та обуренням, і Маргарита Семенівна поспішила на кухню, робити ревізію продуктів у холодильнику. Вона так розхвилювалася, що довелося накапати заспокійливих крапель.
– Рито, заспокойся! – умовляла вона себе, – хлопчик виріс, він не вічно житиме з тобою. Ой, Господи, кого ж він приведе?
Щоб якось відволіктися, вона взялася за тісто. Вирішила, що насмажить пиріжків.
До самого вечора Маргарита була як на голках, наче це її видавали заміж. Вона мало не проґавила, як відкрилися двері і зайшов син зі своєю дівчиною.
Раптом Маргарита Семенівна почула, що дівчина щось говорить сину. Вона прислухалася й оторопіла від несподіванки.
– Пф-ф-ф, – почулося пирхання, – квартирка у вас як для малюків! Як можна жити в такій будці?
– Нормально можна жити, – почула Рита у відповідь голос Олега. – Ми втрьох раніше чудово поміщалися, коли батько був живий. А тепер так взагалі палац.
– Ну, я не збираюся тулитися в цій комірчині, – дівчина була явно незадоволена.
Маргарита Семенівна зрозуміла, що треба вже виходити з тіні.
– Здрастуйте, – визирнула вона з кухні. – Зараз я, фартух тільки зніму.
За секунду майбутня свекруха встигла роздивитися невістку і була, м’яко кажучи, здивована.
Дівчина була на голову нижча за Олега, дуже худа, сіре, тьмяне волосся було стягнуте в хвіст на потилиці.
На шиї красувалося татуювання у вигляді японських ієрогліфів.
Відкритий топ не приховував її худорлявості, а, навпаки, джинси були в замках і заклепках, і Рита здивувалася, як у дівчини вистачає сил носити стільки заліза на собі.
– Олежику, проведи гостю до кімнати, – гукнула з кухні Рита, – і стіл постав!
– Це що, вітальня у вас? – Олеся озирнулася в кімнаті, куди привів її наречений, і зіщулилася.
– Чому «це що»? Вітальня і є це. Ми тут святкуємо всі свята, – перетягуючи від вікна на середину кімнати стіл, гордо відповів Олег.
Рита зайшла у кімнату, коли стіл уже стояв на місці.
– Синку, представиш нас?
– Мамо, це Олеся, Олеся, це мама, Маргарита Семенівна, – сказав Олег і сів на диван.
– Олесю, не допоможете мені на кухні? – Звернулася Рита до дівчини.
– Я не зрозуміла, я прийшла в гості, чи що? – підняла одну брову Олеся і здивовано перевела погляд із майбутньої свекрухи на нареченого. – Мене з перших хвилин вирішили тут до роботи ставити?
– Ніхто тебе не ставить до роботи, – встав Олег з дивана, поцілував у щоку дівчину і посадив на диван.
– Мамо, ходімо, я тобі допоможу, – він розвернув матір до виходу і, підштовхуючи її, оторопілу від заяви гості, відвів на кухню. – Ну чого ти до неї так з першої хвилини?
– Олеже, я просто хотіла, щоб вона допомогла принести мені пиріжки і чайник з чашками, – виправдовувалася здивована Рита.
– Ну от я й принесу, – син підхопив тарілку з пиріжками і чайник і поспішив у кімнату.
Рита знову накрапала собі крапель, потім подумала і додала ще. Потім захопила чашки з блюдцями та варення і, зітхнувши, вирушила до молодих.
– Це все, чим ви зустрічаєте гостей? – тицьнула пальцем у пиріжки Олеся і підняла другу брову. – Краще б суші замовили.
– А чим вас пиріжки не влаштовують, Олесю? – поцікавилася Рита. – У мене тут різні начинки. Олежик їх дуже любить!
– Від пиріжків гладшають, – заявила синова наречена, – а мені треба залишатися у формі.
– У формі чого? Дошки? – не стрималась Рита і одразу замовкла від погляду сина. Але, здається, Олеся не розчула жарту чи, може, не зрозуміла. А Маргарита Семенівна продовжувала: – Думаю, вам нічого не станеться від пари пиріжків, навіть від двох пар. А суші ми не замовляємо, у Олежика непереносимість на морепродукти, хіба ви не знаєте? За чотири місяці можна було дізнатися.
– Так, він говорив щось, я не вникала, – відмахнулася дівчина, – Так ось чому він весь час вибирає піцу, коли я пропоную те чи інше!
– А що, крім піци, ви нічого не їсте? Що ж ви готуєте? – Рита дивувалася все більше.
– Ви знаєте, Маргарите Степанівно…
– Семенівна, – виправила її Рита.
– Так, Семенівно! Так от, я зовсім не збираюся перетворюватися на домогосподарку, у якої на думці тільки борщі, вареники, пиріжки та діти. Я ще молода й гарна, щоб загрузнути в цій рутині побуту, – видно було, що Олеся вірила в те, про що говорила.
«Бідна дівчинка, хто ж їй це сказав? Це ж треба, яка зарозумілість і жодного сорому!» – промайнуло в голові Рити.
– І чим же ж ви збираєтесь займатися в житті? – це питання дуже хвилювало майбутню свекруху.
– Спершу я закінчу коледж, а потім подорожуватиму, так, Олеже? – Олеся припала до плеча нареченого і переможно глянула на Риту.
– А на кого ви вчитеся? – цікавість Рити перемагала роздратування.
– Я навчаюсь на косметолога-стиліста-візажиста-бровиста, – гордо заявила наречена.
– І коли ж вас уже почнуть вчити застосовувати все це на практиці? – здивувалася Маргарита, дивлячись на дівчину, що сиділа за столом.
– Якщо ви про те, чому без макіяжу, то я за натуральність! Я принципово проти всіх видів прикрашання себе, – Олеся хитнула головою, і сірий худий хвіст її метнувся з боку на бік.
– А як же ж ваше тату? До речі, ви знаєте, що написано у вас на шиї? – посміхнулася Рита.
Вона працювала у фірмі перекладачем.
– Звичайно! Тут написано: “Краса всередині!” – теж усміхнулася дівчина.
– Ні, тут написано: «Просо на продаж», – з жалем зітхнула Маргарита Семенівна. – Треба перевіряти, що ти хочеш написати на своєму тілі і не довіряти тим, хто просто бажає заробити грошей. Ну і як натуральність? Ще ж ніхто не народився із тату!
Олеся почервоніла.
– Ви звідки знаєте? – огризнулася вона.
– Мама працює із японцями. Перекладачкою, – довів інформацію до нареченої Олег.
– Скажіть, чим ви займалися всі ці чотири місяці, якщо ніхто нічого один про одного не знає? – Маргарита Семенівна вже перестала посміхатися.
– Це вас не стосується, – грубо відповіла Олеся.
– Чому ж? – здивувалася Рита. – Олег – мій син, і мені не байдуже, з ким він житиме. Я хочу, щоб його дівчина думала не тільки про себе, а й про нього! Ось де ви збираєтеся жити, коли одружитеся? Як я зрозуміла, точно, не тут. Не в цій будці.
– Ми сподівалися, що ви розміняєте квартиру, – нахабно заявила Олеся, а Олег витріщився на неї здивовано.
– Ми це навіть не обговорювали! Я думав – ми орендуватимемо житло, – дивився він на наречену, ніби бачив її вперше.
– Де тут у вас туалет? – скочила подружка Олега.
Він головою кивнув у потрібний бік. Дівчина пішла у вказаному напрямку.
– Мабуть, тобі вже треба провести її, – Рита більше не могла витримувати цю нахабну безпринципну дівчину.
– Добре, – син опустив голову і пішов у коридор, Рита вийшла слідом.
Чутність у будинках такого планування дуже хороша, і мати з сином чудово чули розмову Олесі по телефону, швидше за все, з подругою:
– Це не квартира, а хлів! Мама працює перекладачкою, а в будинку шпалери сторічної давності, ніби я в селі якомусь знаходжуся. Добре хоч – у туалеті не дірка у підлозі! І Олег – матусі слова поперек сказати не може! А ця стара уявила себе казна-ким! Бачте, я її синочка обслуговувати повинна! Але я з ним тільки через гроші, оскільки він працює монтажером. Може, в кіно вийшло б знятися!
Тут уже не витримав Олег і постукав у туалер.
– Я монтажник, а не монтажер, – гукнув він через зачинені двері.
Двері одразу ж відчинилися.
– А є різниця? – Олеся, мабуть, навіть не зрозуміла, що її розмову чули.
– Трохи є, – наречений уже був злий, – я монтажник-висотник, працюю на будівельних об’єктах, займаюся встановленням конструкцій на висотах. Ти помилилася трохи.
– То ти мене весь час обманював?! – вигукнула наречена. – А я, наївна, вірила тобі! Іди-но ти, зі своїми конструкціями!
Вона відштовхнула Олега і вискочила з квартири, гримнувши дверима.
– Я одного не можу зрозуміти, Олеже, куди дивилися твої очі? – сумно спитала Рита сина. – Вона тобі зілля якесь дала до піци?
– Мамо, мені вона здавалася такою зухвалою, сміливою, креативною, ні на кого не схожою. Адже це моя перша серйозна дівчина, – опустив голову син.
– Так, треба було відпускати тебе на вечірки свого часу, – зітхнула Ріта. – Що ж, дебют вийшов не найуспішнішим. Ну, нічого, у тебе все життя попереду! А поки ходімо пиріжки їсти?
– Ходімо, – Олег трохи посумував, але потім зрозумів, що дівчат треба обирати ретельніше…