Олег щиро не розумів, як можна не вжитися з тещею?!
При слові «теща» він не нервував, а мило посміхався.
А Світлана Іванівна мала строгий характер, який не завжди витримував навіть її чоловік, що вже говорити про зятя.
Та в Олега була одна дуже проста хитрість, яка допомогла йому раз і назавжди налагодити стосунки з тещею й стати улюбленим зятем!
…П’ять років тому на дні народження найкращого друга Олег познайомився з Іриною.
Дівчина йому так сподобалася, що весь вечір він не міг відвести від неї погляду. Потім напросився провести додому. Гарно залицявся, і, як водиться, зробив пропозицію. Весілля відгуляли пишне, веселе.
Але вже через два місяці до зятя почали придивлятися з усіх боків. А проколи в Олега траплялися постійно, на думку тещі, звісно.
Незабаром народилася дитина, довгоочікуваний онук.
Олег мав два виходи, точніше три – ігнорувати, протистояти або… Домовитися з тещею.
Почав Олег, звісно, з першого.
Але ігнорувати Світлану Іванівну довго не виходило. Вона була наполеглива і сприймала мовчання як особисту образу. Олег здався, адже в запасі було ще два варіанти.
Протистояти вийшло майже два роки – це досить довго, можна було й надалі продовжувати, але Олегу стало нудно сваритися і всіляко лізти в неприємності та сварки…
…Якось Олег приїхав до батьків дружини на дачу – потрібна була його допомога. Тесть вирішив збудувати сарайчик, залишилося допомогти йому з дахом.
Коли вони закінчили роботу теща посадила Олега за стіл.
– Ходи Олежику, я тут трохи покуховарила, поки ви працювали! – гукнула вона.
Олег сів за стіл. Він ще здалеку побачив свої улюблені котлетки.
Котлети в Світлани Іванівни завжди виходили дуже смачні.
Його Іринка такі готувати не вміла…
Який чарівний інгредієнт Світлана Іванівна додавала туди – залишалося загадкою.
Довга соковита котлетка, не більша за жіночу долоню, з хрусткою скоринкою з обох боків манила одним своїм виглядом.
Після того, як її шматочок потрапляв у рот і танув там, можна було забути про все.
Котлети теща поставила цього разу на стіл з тушкованою капустою, щедро поливши зверху томатним соусом.
Після фізичної праці Олегу дуже хотілося їсти, а тут ще й ці котлети.
Теща поклала на тарілку спочатку одну, а потім подивилася на зятя, що крутився на стільці в передчутті смаколиків, і поклала другу котлету.
Було не просто смачно, а неймовірно смачно! Олег час від часу заплющував очі, піднімаючи підборіддя.
Світлана Іванівна це зауважила, й посміхнулася сама собі.
– Добавки? – спитала вона, коли зять відсунувся від столу.
– Ні, дякую. Дуже смачно. Але, якщо з собою дасте, не відмовлюся. Іринці не доведеться ввечері готувати, відпочине.
Після цих зовсім простих слів, без жодного підтексту, Світлана Іванівна швидко дістала великий контейнер і переклала в нього майже всі котлети.
Тесть спостерігав з цікавістю, як його улюблені котлетки одна за одною йшли до іншого, але мовчав.
– А з городу треба може щось, Олеже, може картоплі свіжої підкопати?
– Можна. Я вила візьму, ходімо!
Вони втрьох вийшли на ділянку. У відро весело застрибали круглі жовті кульки, звільнившись з твердого ґрунту.
– Морквину, буряків? – запитала Світлана Іванівна, зупинившись біля грядки.
– Звісно, візьму на вінегрет і борщ. Борщ я Іринці обіцяв зварити.
– Зелень тоді теж потрібна…
– Ага, який же ж борщ без зелені й кропу, якщо є, то візьму.
– Все є і кріп теж!
– Капусту тоді в магазині не беріть, хай Іринка сама заквасить. Були у мене десь вила щільніші, – поспішала до рядків теща.
– Все? – контролюючи, як чоловіки вкладають у багажник ящики й пакети з овочами, спитала теща.
– А кабачки? – спитав цілком серйозно Анатолій.
Світлана Іванівна одразу побігла і повернулася з двома невеликими кабачками в руках.
Олег поїхав, а Світлана Іванівна ще довго стояла, проводжаючи поглядом машину зятя.
Чоловік відійшов від хвіртки і дорогою до хати раптом зупинився.
– А чого це ти раптом, Світлано, перед Олегом так бігати стала? Бо він кабачків твоїх попросив?
Чоловік навіть засміявся.
А Світлана Іванівна серйозно подивилася на чоловіка.
– Та за таке ставлення до моєї доньки, я йому щодня готова кабачки носити сама в квартиру і котлети смажити!
Олег нашого внука любить, бо він його син, батьків, бо вони йому рідні, а от дружину свою любить, дбає по-справжньому, а вона, по суті, йому чужа людина.
Я таких хлопців давно не зустрічала, зараз всі про інше піклуються, та й як би самому відпочити. За це і вдячна йому. Тільки одного прохання мені вистачило, щоб це зрозуміти.
Чоловік кивнув, обійняв дружину за плече і радісно сказав:
– Завжди знав, що Іринка у нас молодець, кого небудь в чоловіки не вибере, в тебе вдалася.
– Та ну тебе, знову жарти твої!..
…– Мама дзвонила, хвалила тебе, дуже вже ти допоміг. Дякую, що з’їздив, помічнику ти мій, – радісно зустріла Олега Ірина.
– Мені не важко було, та й дивися, скільки я всього привіз. Я знаю, що ти говорила багато не брати, приберу на балкон, дозріє, з’їмо. Ти ж хотіла трохи фігуру підкоригувати. Ось і їж кабачки.
– Я?! Фігуру?
– Так. Вчора казала, не бери у матері повний багажник, бери половину, я стільки не з’їм. Ось я й узяв половину багажника тобі, половину нам із сином.
Іринка помахала Олегу пальцем. До жартів його вона ставилася спокійно. А як без гумору в сім’ї, зовсім сумно, та й понесла пакет з морквою на кухню.
– Наступного тижня поїдеш, чи все вже зробили? – поцікавилася вона.
– Поїду, хочу використати свій головний козир для твоїх батьків.
– І який же ж це? – Ірина від цікавості аж вийшла з кухні.
– Внука на вихідні привезу! Нехай радіють. Тим паче син проситься. Погода має бути чудова.
Як Олег планував, так і зробив. Привіз онука бабі з дідом погостювати. Зробив сюрприз.
І як такого зятя не любити, як не поважати?!