У будинку Андрія та Ганни радість. Сьогодні весілля їхнього єдиного сина Максима, одружується він на коханій дівчині Дарині. Максимові вже давно не спалося, він постійно поглядав на годинник, переживаючи запізнитись чи щось пропустити. Сильно хвилювався Максим, таки вперше одружується.
– Цього дня я чекав давно, нарешті свою кохану Даринку назву дружиною. Коханою дружиною. Будемо з нею щасливі, вона теж мене любить, – такі думки були у нареченого.
Дарина теж прокинулася у гарному настрої. Сьогодні головний день у її житті, сьогодні у неї весілля з Максимо.
– Мабуть, теж вже прокинувся у себе вдома і турбується, – з усмішкою думала вона про свого майбутнього чоловіка.
– Сьогодні ми одружимося і це означає, що ми кожного дня разом засинатимемо і прокидатимемося. Наше кохання перемогло. Попереду на нас чекає лише щастя.
Дарина тішилася тим, що попереду тільки щастя. Однак життя прожити – не поле перейти, і зустрічаються на цьому шляху різні ситуації приємні та неприємні, складні, а часом і нерозв’язні проблеми. І нелегке завдання у житті – пройти всі випробування, не втративши близьких.
Батьки і ті, й інші спочатку не дуже радісно поставилися до вибору своїх дітей. Тому що кожен з батьків вважає, що його доньці потрібен незвичайний чоловік, а їхньому синові незвичайна дружина. Але молоді не слухали нікого, вони були разом щасливі, і цьому вже ніхто не зміг перешкодити.
Весілля пройшло якнайкраще. Усі залишилися задоволені. Наречена красива, іскрилася щастям, а наречений теж був під стать. Почалося їхнє сімейне життя. Максим із Дариною будували свої плани, мріяли про дітей, про свій великий будинок.
– Першим у нас народиться син, – впевнено говорив Максим, – народиться хлопчик-спадкоємець.
– Максиме, а я хочу дівчинку, купуватиму їй гарні сукні і вбирати, як лялечку, – говорила дружина.
Але загалом сходилися на тому, хто б не народився першим, це буде їхнє щастя, вони любитимуть цю дитину. Ішов час. Минув вже рік їхнього сімейного життя, а Дарина поки що не завагітніла, щось не виходило з дитиною. Обидва дуже чекали, Дарина навіть тишком-нишком плакала, переживала, раптом у них не буде дітей.
Але через півтора роки сімейного життя нарешті довгоочікувана та радісна новина.
– Максиме, у нас буде малюк, – радісно повідомила дружина, приїхавши з огляду.
Раділи всі. І майбутні мама з татом, і майбутні бабусі, дідусі. А в належний термін народився син Денис.
– Я ж казав, що першим буде син, – сказав він батькам.
З пологового будинку забирали майже всі рідні Дарину з Денисом, навезли подарунків, вітали молодих батьків, розчулювалися їх первісткові. Усі були щасливі. Жили молоді у батьків Дарини, у них трикімнатна квартира, місця поки що вистачало.
Через деякий час Ганна, мати Дарини стала помічати за своїм Андрієм щось недобре. Ходив увесь час похмурий і похмурий, особливо коли подивиться на онука. Але одного разу таки не витримав і промовив дружині:
– Ганно, поглянь уважно на онука. Тобі не здається дивним, що у світловолосих та світлих батьків народився син з дуже темним волоссям і смаглявий? – чоловік махнув рукою.
– Ну що ти, Андрію, діти змінюються, виросте в нього світле волосся, як і в його батьків.
Ішов час. Денис підростав, але так і залишився темноволосим і смаглявим. Він уже самостійно ходив, грав. Батьки душі не чули у своєму синові, бабуся теж. А ось дід Андрій так і не міг упокоритися з тим, що його онук темноволосий. Іноді родичі приходили і розчулювалися над гарненьким малюком. Жартували щиро і без злості, і згадували родичів із таким кольором волосся.
Не витримав одного разу Андрій, уже не міг носити у собі всі підозри. Накручував себе і вирішив поговорити із сином.
– Максиме, невже ти не помічаєш, що твій син на вас не схожий? Як ти можеш бути спокійним, дивлячись на сина? Бачу, що він не наш.
Максим образився на батька.
– Не думаєш ти, що моя Дарина мені зраджує? Що ти цим хочеш сказати?
– А сам ти як думаєш, сину? Денис абсолютно не схожий на нас. У нашій родині ніколи не було смаглявих і темноволосих, всі русяві, – не вгамовувався батько.
– Не смій так думати про мою дружину, – зупинив син батька. – Вона любить тільки мене і розмова на цьому закінчена.
Андрія образили слова сина, він думав про своє, все одно доведе, що онук їм не рідний. Він не збирався на цьому зупинятись, вирішив усе довести до кінця, розплющити синові очі на його дружину. Нишком, коли грав із онуком взяв зразок, щоб здати тест.
Минув якийсь час, Андрій повертався звідкись додому. Максим вийшов в магазин, купив дружині торт на честь дня знайомства. Саме цього дня вони колись познайомились.
Вже біля будинку Максиму задзвонив телефон, це був батько.
– Сину, ти де? Поговорити треба…
– Я біля будинку, зараз прийду.
Коли Максим зайшов у квартиру, Дарини не було, вона гуляла із сином. А батько нетерпляче на нього чекав.
– Ось помилуйся, – сказав тріумфуючи батько, і поклав перед ним аркуш паперу.
Максим дивився, та нічого не зрозумів.
– Що це тато?
– Пояснюю. Я здав зразки Дениса та свій. Тест негативний, ми з ним не родичі, отже він не рідний мені онук.
Максим був здивований і розгублений. Які тільки думки не пролітали в голові й усі чорні. Коли пройшли перші емоції, він почав чекати дружину з прогулянки. Нарешті Дарина з Денисом повернулися, побачивши чоловіка вдома, зраділа. Але глянувши уважніше, на нього захвилювалася. Таким вона ще не бачила чоловіка.
– Виявляється, ти зрадниця , – кинув він до дружини. – А я за тебе заступався. Як ти могла так вчинити зі мною?
Дарина нічого не зрозуміла, зі сльозами просила пояснити, що він має на увазі. А він кинув їй листок.
– Ти хоч сама знаєш, від кого народила сина, – вигукнув він..
– Про що ти, Максиме? – запитала Дарина, яка нічого не розуміє.
– Про те, що це не мій син, от батько зробив тест. Збирай речі йди до матері разом із сином.
Дарина, нічого не пояснюючи, відразу схопила перші речі, що попалися, взяла документи і пішла з сином, поїхала до батьків в інший район міста. З цього дня для всіх настали чорні дні. Максим дратувався з приводу і без, мати постійно плакала, тільки радів Андрій. Він вивів невістку на чисту воду.
Минуло тижнів зо два, і Ганна одного разу сказала чоловікові та синові.
– Так більше не має продовжуватися. Мені дуже важко про це говорити, – вона сиділа навпроти своїх рідних. – Я хочу вам все пояснити, щоб марно не звинувачувати Дарину, вона ні в чому не винна…
Подивившись чоловікові просто у вічі, заговорила:
– Андрію, пам’ятаєш, коли ми з тобою побралися, скільки років прожили, я не могла завагітніти. По спеціалістах з тобою ходили, я тоді тобі не сказала, що ти, як виявилося ніколи не зможеш мати дітей. Знаючи твій характер, я не могла тобі сказати про це. Ти пішов би від мене, щоб я з іншим пізнала радість материнства. А я без тебе не могла б жити, я дуже любила тебе. Мені, крім тебе, ніхто не потрібен був. Тому я тебе обманула, сказала, що спеціаліст відправив мене в санаторій, поправити здоровʼя. Там я й завагітніла, – Ганна замовкла, мабуть, знову переживаючи минуле.
– Як ти могла, – скипів Андрій.
– Прошу, вибачте мені, і ти Андрію і ти Максиме. Хіба я знала тоді, що гени його батька передадуться через покоління. Я хотіла якнайкраще.
Максим дивився на матір радісно:
– Мамо, дякую, що розповіла, знайшла в собі сили, зізнатися. Тому що виходить, моя Даринка зовсім не винна, вона тут ні до чого. А я її вигнав. І чи простить вона мені, адже я її дуже образив.
І якщо Максим був радий від зізнання матері, то Андрій був темніший за хмару. Довго мовчав, це виходить, дружина намагалася сказати, що зробила це через любов до нього. Він так не промовив жодного слова, підвівся і пішов. Зібрав речі і пішов із дому. Ганна плакала.
Максим обійняв матір, а вона промовила:
– Хоч би твою сім’ю зберегла.
Максим дуже переживав за матір, їй довелося заради збереження його сім’ї, дістати з глибини душі цю давню таємницю. Максим був вдячний матері, дружину Дарину свою дуже любив.
З величезним букетом квітів, Максим поспішив до батьків Дарини, вирішивши, поки дружина не пробачить, не піде звідти. Двері відчинилися і назустріч йшов Денис, посміхався і белькотів: «тату, тату». Він підхопив сина на руки, Дарина дивилася з образою та докором.
– Ти чого прийшов? Я перед тобою ні в чому не винна. Хочеш здай тест на батьківство. Але жити з тобою не хочу. Я вважала, що в нас повна довіра, а ти…
– Дарино, я тобі зараз все поясню, – хвилюючись, промовив він.
Коли він розповів про стару таємницю матері, Дарина все зрозуміла і вже притискалася до плеча чоловіка. Вона і сміялася, і плакала одночасно, а він витирав її сльози.
– Дарино, пробач мені, я був не правий. Мені, крім тебе, ніхто не потрібен, – зізнався Максим.
Після цієї ситуації минуло близько місяця. Ганна, зберігши сім’ю сина, зруйнувала свою сім’ю. Вона вже майже упокорилася, що чоловіка втратила назавжди і старість їй доведеться зустрічати одній. Переживала кожною стрункою душі. Як вона пережила цей місяць і сама не розуміє. Але їй здавалося, що її життя зупинилося.
Якось вона була вдома одна і почула, як відчиняються вхідні двері ключем, поспішила до коридору. То був Андрій, вона його ще не бачила, але вже відчула, що це її чоловік. На його думку було зрозуміло, що цей місяць йому теж дався непросто. Схуд, під очима темні кола, не спав ночами все думав і переживав. Вирішив, що має поговорити з дружиною.
– Ганно, почав він, – я завжди тебе цінував, ти для мене була єдиною та коханою дружиною. Розумію, мало тобі говорив про кохання, але ми й без слів розуміли одне одного. Ти маєш рацію. Якби я тоді дізнався про те що я не можу мати дітей, я пішов би від тебе, заради тебе, щоб ти стала матір’ю. Ти зробила, мабуть, правильно. Не треба мені було все починати з Денисом. Ну онук та онук, а я поліз далі. Минуло стільки років. І що б там не було, я люблю тебе, люблю свого сина Максима та онука. Давай почнемо все наново! З чистого листа і нічого не згадуватимемо. Нічого не було.
Ганна плакала, чоловік заспокоював.
Звісно важко, коли розкриваються давні таємниці, про які хотілося б забути геть-чисто. Але Ганні треба було витягти таємницю назовні. На благо збереження сім’ї сина.