– Ох, Лізо, зараз як піде! – Сергій задоволено потирав руки, прийшовши додому з роботи.
– Та вже ж хотілося б. – Втомлено кивнула Ліза, накриваючи на стіл.
– Ось кредит на житло закриємо і на море поїдемо! – продовжував мріяти чоловік, не помічаючи важкого погляду дружини.
– Ага. – озвалася Ліза і задумливо подивилася на чоловіка.
П’ять років вони були одружені!
Лізі було двадцять три, коли вона взяла шлюб з перспективним, сповненим амбіцій та ідей молодим чоловіком.
– Все, кохана! Я вирішив, що я виріс із найму. Тепер у мене є сім’я, а значить, треба рухатись далі! – заявив Сергій одразу після весілля. – Відкриватиму своє кафе!
– Але, почекай, щоб щось відкрити, треба щось вкласти. – розгубилася тоді Ліза. – Та й кафе… Ти ж у цій сфері ніколи не працював.
– І що? Я завжди мріяв, що приїжджатиму у своє кафе, не поспішаючи попиватиму смачну каву за столиком, який буде персонально моїм, вестиму переговори…
– Перш ніж вести переговори і не поспішаючи пити каву, треба багато, дуже багато працювати! – злякано нагадала молода дружина.
– Для цього є спеціально навчені люди!
– Люди, які справді знаються на цьому, за свою роботу беруть дорого.
– Ой, Лізо, не нагнітай. Головне, що є попит, а пропозиції завжди будуть! – самовпевнено відповів їй Сергій. – Ти тільки не лізь у цю справу.
А потім витратив подаровані на весілля гроші на втілення своєї мрії.
– Але ж ми хотіли квартиру! Там вистачало на початковий внесок. – засмутилася тоді Ліза.
– Нічого страшного. Через кілька років я подвоюю цю суму! – відмахнувся чоловік. – Лізо, вір мені! Я тебе не підведу.
І Ліза вирішила повірити.
Все ж таки він старший за неї на п’ять років, а значить повинен розуміти, що робить.
Грошей, звісно, не вистачило.
Тоді долучився його друг, Антон.
Вони вже удвох мріяли попивати каву за своїм столиком і роздавати вказівки персоналу.
Але, чи то дивлячись один на одного, чи то красуючись один перед одним, хлопці почали працювати!
Кафе набуло цілком зрозумілих обрисів і навіть отримало натяк на успіх.
Але грошей знову не вистачало, тепер уже на розкрутку.
Вони взяли кредит і тепер активно розвивали своє кафе.
Два роки все йшло рівно. Прибуток був і майже повністю витрачався на оплату кредиту, зарплату персоналу, на необхідні продукти й витратні матеріали.
Лізу ж тато влаштував у “тепленьке місце”, а точніше, на іноземний завод, на посаду, що відповідала її освіті.
І працювала Ліза, добираючись на завод, що знаходиться за містом, автобусом, який розвозив співробітників.
Тільки одне було погано. У разі непередбачених обставин доводилося добиратися на таксі, віддаючи при цьому пристойні суми.
Але й тут допоміг тато, який купив дочці просту, але надійну машину з пробігом.
Ліза швидко освоїлася за кермом, на щастя, досвід кермування у неї був!
Ось тільки з появою в домі машини, а точніше, місяці через три, у Сергія виникла чергова ідея.
– Лізо, а навіщо тобі машина? – Запитав він увечері в дружини.
– Як навіщо? Щоб працювати їздити. – здивувалася молода жінка.
– У вас для цього є автобус!
– Мені незручно на ньому. Я часто йду з роботи пізніше, коли він уже поїхав, і добиратися доводиться на таксі. Хоча ти ж знав про це і сам обіцяв машину. – Згадала Ліза обіцянки чоловіка.
– Точно. Обіцяв. – якось знітився Сергій. – Гаразд! У суботу обід у мами нам треба там бути.
– Добре. Але на вечерю на нас чекають мої батьки. Ми давно у них не були. – Усміхнулася тоді Ліза.
– Я до твоїх не поїду. Роботи багато! Які гості, коли справа потребує особистої присутності? – обурився чоловік.
– До твоїх, значить, нам треба йти. А до моїх – у мене справи? – Нахмурилася тоді Ліза. – Тоді, давай, я до своїх, а ти – до своїх?
– Мама на тебе чекає. Лізо, не нагнітай. Просто ввечері в кафе збираються люди, мені треба бути присутнім, допомагати та контролювати. А вдень спокійніше. – пояснював Сергій.
Щось у погляді дружини змінилося, але сперечатися вона не стала.
Сергій звично посміхнувся. Він же ж чоловік, голова сім’ї, а значить, як він скаже, так і має бути.
На обід у свекрухи приїхала і Дарина, молодша сестра Сергія.
– Так, гроші б тобі зараз не завадили. – погодився із сином свекор, Іван Олексійович.
– А ви продайте машину. – Знайшла “вирішення проблем” свекруха, Лариса Петрівна.
Ліза уважно всіх слухала, але у розмови не вникала. Їй це кафе взагалі боком виходило: чоловіка вона не бачила, грошей теж, а от нервів та витягування фінансів – скільки хочеш!
Сергій же ж, як трохи справи вирівнювалися, тут же сідав із королівським виглядом за свій столик, не поспішаючи попиваючи каву, разом зі своїм партнером, Антоном, і вони вже разом сиділи і мріяли, забувши, що треба було рухатися далі, а не сидіти, пускаючи справи на призволяще.
Потім знову вирішували проблеми і знову сідали мріяти за свій столик.
То вгору, то вниз і ніякої стабільності, як то кажуть.
– Справді! Навіщо вам дві? – підтримав дочку свекор. – Ліза і на робітничому автобусі чудово може добиратися.
– Що? До чого тут я? – прокинулася молода жінка від своїх думок.
– Ну, а хто ж? Не Сергійко ж пішки ходитиме! Він тепер велика людина, йому за статусом не підходить. – Дарина невимушено знизала плечима.
– Це було б чудово! Новий виток у розвитку. – погодився із сім’єю, той хто “велика людина”.
– Так і розвивай! Але не за мій рахунок. Досить того, що ти й так у мене гроші береш до кращих часів весь цей час. – обурилася Ліза. – До того ж, до покупки цієї машини ти не маєш жодного стосунку. Хоча спочатку, вкладаючи у своє кафе спільні гроші, ти обіцяв мені зовсім інше!
– Лізо, ну що ти таке кажеш? Ви ж сім’я, маєте підтримувати один одного, допомагати. – демонстративно взялася за серце Лариса Петрівна.
– Згодна. Тільки ось чому допомагати й підтримувати повинна тільки я? – поцікавилася невістка, з сумною усмішкою.
– Ти – дружина. І така твоя доля. – зауважив Андрій Володимирович.
– Угу. – важко зітхнула Ліза, яка не чекала іншої відповіді.
– Вирішено! Продаємо машину і розвиваємо справу. Настав час відкривати друге кафе! – Досить відкинувся на спинку стільця Сергій.
Ага! Перше ще не стабільне, а тут про друге розмріявся.
– Звісно! Тільки не за мій рахунок. – твердо заявила Ліза, встаючи з-за столу. – Дякую за смачний обід! Мені пора, треба ще до батьків заїхати. Вони хотіли поговорити про щось серйозне. Сергію, на тебе вони теж чекають.
– У мене тут свої турботи, яких, завдяки тобі, побільшало. – Фиркнув у відповідь Сергій. – Зі своїми батьками розбирайся сама.
Ліза коротко кивнула, розуміючи, що чоловік сердиться, але тепер вона чітко розуміла, що робити далі.
– Лізо? – зупинив її чоловік. – Цього місяця доведеться скоротити витрати, май на увазі.
– Скорочуй! – знизала плечима молода жінка. – Я й так не лізу в твій гаманець. А на мої гроші я маю свої плани.
– Ти зараз жартуєш?
– Ні. Розбиратися зі своїми батьками, проблемами та витратами я буду сама, як ти й сказав. – хмикнула Ліза і вийшла з кухні, в якій стояла приголомшлива тиша.
Вже у батьків вона розплакалася і розповіла їм про те, що сталося.
Ті, звісно ж, пошкодували дочку й запропонували їй допомогти з квартирою. Скільки можна жити на орендованій?
У батьків Ліза заспокоїлася, допомогла мамі з вечерею, чудово провела час, обираючи з батьками квартиру, і вже пізно увечері повернулася додому.
Сергій чекав на неї.
У вазі стояли білі хризантеми, її улюбленф. На столі – ігристе й тістечка з її улюбленої кондитерської.
– Лізо, вибач, я був не правий сьогодні. Я справді забув про сім’ю, займаючись своєю мрією і нічого не даю тобі натомість, а тільки беру.. – плутано говорив чоловік, винувато опустивши голову. – Але я щиро прошу у тебе вибачення.
– Гаразд. – Здалася Ліза. – Якщо ти справді все зрозумів, то забудемо.
– Як до батьків з’їздила? Що за важлива справа? – посміхаючись, запитав Сергій.
– Вони вирішили допомогти нам із початковим внеском на квартиру. – зізналася молода жінка.
– Так? Круто! Тільки як бути зі щомісячними платежами? Зараз весь дохід іде на розвиток кафе… – дуже ласкаво почав пояснювати очевидне чоловік. – Якщо тільки ти візьмеш це питання на себе…
“Як завжди” – подумала Ліза, але вголос тільки погодилася.
В принципі, саме на це вона й очікувала.
Квартиру ж чоловік вибирав разом із нею і йому неодмінно потрібна була велика і в центрі, що теж не здивувало Лізу.
“Великій людині” – престижне житло!
У результаті вибрали велику квартиру, але не в центрі, а в новому житловому комплексі, розташованому у мальовничому місці їхнього міста.
Документи, мабуть, його вже не цікавили. Які черги в банку, коли там столик, персональний?
Ще через пів року в кафе знову виникли труднощі.
– Лізо, як ти не розумієш? Нам потрібне рішення! – нервово ходив по кухні Сергій.
– Продаж моєї машини – це не те рішення! – Наполягала на своєму Ліза.
– Але ж це розумно!
– Я ні гривні від твого кафе не бачила, а ти пропонуєш мені продати мою машину? – обурилася молода жінка.
– Лізо, ну це ж тимчасово.
– Ось і продавай свою, потім собі кращу візьмеш. І так усі наші сімейні витрати на мені!
– Ти… Ти рахуєш кожну копійку?
– Я не рахую! Але й на життя мені вже не залишається. Хоча я заробляю непогано! Тут і без підрахунку зрозуміло. – Знизала плечима Ліза.
– Я не очікував від тебе такого… – це була перша їхня велика сварка, після обіду у батьків Сергія.
Вони довго не розмовляли, займаючись кожен своїми справами.
А потім Сергій з Антоном знову взяли кредит і взялися до роботи.
У їхній сім’ї знову відновився мир, а через деякий час чоловік взагалі став загадковим і став частіше посміхатися.
– Ох, Лізо, зараз як піде! – Сергій задоволено потирав руки, прийшовши додому з роботи.
– Та вже ж хотілося б. – Втомлено кивнула Ліза, накриваючи на стіл.
– Ось кредит закриємо і на море поїдемо! – продовжував мріяти чоловік, не помічаючи важкого погляду дружини.
– Ага. – озвалася Ліза і задумливо подивилася на чоловіка. – Тоді через пів року їдемо на море?
– Що? Вже? Ну, в принципі, можна. – усміхнувся Сергій.
Пів року Ліза працювала на знос, заради премій, щоб скоріше розрахуватися за квартиру. Допомагали батьки.
Сергій же ж з Антоном мріяли сидячи з кавою за своїм персональним столиком. Бо ж все гаразд! Все працює, можна розслабитися.
Вони з усмішкою спостерігали за конкурентом, який відкрив своє кафе неподалік.
Що їм переживати? Вони – акули бізнесу, спритні, а він? Молодий, недосвідчений.
Але тільки не очікували вони, що молодий власник кафе виявиться не тільки досвідченим, а й працьовитим. Та ще й захопленим своєю справою. Він не сидів, не мріяв, а діяв.
– Лізо! Нам потрібні гроші! Терміново! – з сяючими очима і скуйовдженим волоссям примчав увечері додому Сергій.
Ліза накривала святковий стіл на честь закриття кредиту.
– Які гроші, Сергію? Я кредит закрила щойно…
– Чудово! Тоді продаємо твою машину! – зрадів він.
– Але вона мені потрібна.
– Собі іншу в кредит візьмеш. – нетерпляче заявив чоловік.
Він не питав, а стверджував…
– Ні. – Крижаним тоном заявила Ліза, наливаючи собі ігристого.
Емоцій уже не залишилося…
– У сенсі? – Здивувався Сергій.
– У прямому.
– Ти… Ти… Чого тобі це вартує? Ти виплатила кредит, тепер можеш спокійно купити собі машину. Це подружній обов’язок допомагати чоловікові.
– Так? А ти?
– Що я?
– Коли будеш подружні борги повертати? – спокійно уточнила Ліза. Їй, раптом, стало все одно на те, що відбувається, емоцій не залишилося, тільки втома.
– Лізо, та не про це питання зараз! Як ти не розумієш? – розізлився Сергій. – Мені кафе рятувати треба!
– А сім’ю тобі рятувати не треба?
– Та до чого тут ти? У тебе ж і так все чудово! Що тебе рятувати? Ось кафе – це так!
– П’ять років у тебе кафе на першому місці, а я так, є і добре. Набридло! – махнула рукою Ліза. – Вирішуй свої проблеми без мене. Я пас. Більше не хочу брати участь у всьому цьому.
– Тоді який сенс у нашому шлюбі? Для чого ти мені? – сказав Сергій. – Ти завжди пропадаєш на роботі, допомоги від тебе ніякої. Мали рацію батьки з Дариною, що в важку хвилину на тебе не можна покластися.
– Так значить? – Лізі стало прикро. – Розлучення?
– До цього все йде. Хоч гроші на кафе з’являться. – задумливо погодився чоловік.
Він тимчасово переїхав до батьків і попросив Лізу поквапитися з розлученням, сподіваючись виручити гроші від спільно нажитого майна і врятувати своє кафе.
Ось тільки виявилось, що і машина, і квартира оформлена на батьків Лізи.
– Я судитимуся! Це разом нажите! – галасував Сергій пізніше.
– І машина, і квартира спочатку були куплені батьками. – спокійно знизала плечима Ліза. – А ось кафе – так. Спільно нажите. Мою частку сам викупиш чи мені її продати?
– Та щоб тебе! – сердився чоловік. – І скільки ти хочеш?
– Поїздку на море і частка твоя. Заборгував ти мені. – Усміхнулася Ліза, якій кафе дійсно було не потрібне. А ось на обіцяне море хотілося…
Сергію довелося таки продати машину, купити путівку колишній дружині, а решту він вклав у справу.
Ліза чесно переоформила частку на нього і поїхала відпочивати.
А Сергій з Антоном знову взялися за розвиток свого кафе.
Ось тільки вони не впоралися з конкуренцією. Невчасно розслабились.
Як пізніше дізналася Ліза, продали вони своє кафе тому молодому хлопцю і Сергію довелося влаштуватися на роботу.
На виручені від бізнесу гроші він купив собі маленьку квартирку в центрі, як і мріяв, і влаштуватися на роботу…