Ліза любила відпочинок на морі. Їй подобалося прокидатися в тиші, щоб з відкритого вікна було чути шум хвиль.
Саме тому вони із чоловіком, Сашком, на річницю весілля вирішили не їхати в готель “все включено”, а орендували невеликий, затишний будиночок на березі.
Вийшло дорожче за готель і без харчування, але це було не так важливо. Головне, що вони були вдвох. Без зайвих людей, туристичної метушні та шуму.
Будиночок був простим. Проте там була своя, особлива романтика. Лізі сподобався столик, обвитий виноградною лозою, де вони з Сашком сиділи в перший їхній вечір, пили місцеве ігристе і їли смачні фрукти. Все було просто, по-домашньому.
– Ідеально! – сказала вона чоловікові. – Все ж таки добре, що ми не стали слухати друзів і не поїхали в готель.
– Згоден.
Через кілька днів безтурботного відпочинку подзвонила сестра чоловіка, Наталка.
– Привіт! Як погода? – спитала вона.
– Чудово.
– Ми також хочемо на морі. З хлопцем. – у слухавці повисла тиша.
– Ну, то їдьте! – Ліза не розуміла, до чого хилить сестра чоловіка.
– Може, й поїдемо, – пробурмотіла Наталка і скинула виклик.
Ліза подивилася на Сашка.
– Твоя сестра не з’явиться до нас, я сподіваюся?
– Наталя? Сподіваюся, що ні. У неї начебто є почуття тактовності і розум.
Але… Як виявилося, або Олександр помилявся, або почуття тактовності у Наталки було «заховано» десь дуже глибоко, бо на сьомий день на ґанку їхнього будиночка з’явилася Наталка. І приїхала вона не одна. З нею був її бойфренд та ще якась дівчина.
– Вдома нікого немає, – сказала Ліза, побачивши у вікно приїжджих.
У відповідь Наталка дзвінко засміялася.
– Жартівниця! Відкривай, ми тебе вже побачили! Ми не з порожніми руками, тож не бійся.
Ліза вирішила, що вони зняли номер у готелі по сусідству і вирішили відвідати курортників.
– Привіт! А де Сашко?
– Пішов по фрукти на базар, – відповіла Ліза, оглядаючи з ніг до голови дівчину, яка прийшла у їх будиночок разом із сестрою чоловіка.
Вона була довгонога, засмагла, наче вже відпочивала на курорті тижнів зо три.
– Це Ірина. Моя подруга. – сказала Наталка. – Ну, а Дмитра ти знаєш. Ой, як тут у вас класно. А казали, що будиночок маленький. Від нас хотіли втекти? А не вийшло! Дмитрику, виймай наш стратегічний запас.
Дмитро поставив на стіл ігристе.
– Ось. Давай келихи, господине! – зімітував він голос свекра Лізи, і та навіть хихикнула.
Але сміялася вона недовго.
– А у вас дві кімнати?
– Ну, так.
– А мені сказали, що три. Що в мене буде своя. З виглядом на море, – заявила Ірина.
– Хто сказав, дозвольте спитати? Турагент?
– Ні! Ми без жодних агенцій приїхали!
– Лізо, та ми це… Думали орендувати будиночок після приїзду, але вже все зайняте. Середина літа, високий попит. А назад їхати не варіант. От і вирішили, що у вас залишимось. Ми тільки ночуємо тут, заважати не будемо.
– Я прийшов! – до хати зайшов Сашко. Він побачив сестру і застиг. – Не зрозумів. Ви що тут робите?
– Ми тут ніби… відпочиваємо, – мило посміхаючись, сказала Наталка. – Хотіли теж орендувати будинок, але нічого хорошого немає. Ти не проти, якщо ми тут побудемо пару ночей?
– Я взагалі проти, – стала в позу дружина.
– У вас що у сім’ї жінка вирішує? – Дмитро відкусив шматочок від яблука, вийнявши його з пакета, який приніс із базару Сашко.
– Ні, серйозно? Нам що на вулиці ночувати? Лізо? Я думала, що ми з тобою подруги! – ахнула Наталка.
– Так, давайте заспокоїмося, – Сашко примирливо виставив руки перед собою. – Лізо, на пару слів…
Він повів дружину надвір.
– Я проти! – повторила вона.
– Виставити їх?
– Так.
– Ти серйозно?
– Зніми їм будинок, оплати готель. Мені однаково. Я приїхала із чоловіком, відзначати річницю весілля. А не ділити кімнату з якоюсь там Іриною.
– Гаразд. Вирішимо. Але я не псуватиму стосунки з сестрою, вона мені все–таки рідна.
– А я?
– І ти теж мені рідна. Не примушуй мене вибирати між вами. Я вирішу це питання. Дай час.
Ліза відчула, як усередині шкрябає щось темне і погане, але вигляду не подала. Мовчки пішла перевдягатися, щоби піти на пляж. На чоловіка вона образилася.
– Все нормально. Можете залишитися, доки не вирішимо питання з вашим розселенням, – сказав Олександр, не розуміючи, що псує цим свої стосунки.
– То де я можу пожити? – спитала Ірина.
Що відповів Сашко, Ліза вже не чула. Пішла.
До самого вечора вона блукала містечком. Додому не хотілося. А ось вони, мабуть, добре влаштувалися зі стратегічним запасом… І смаженою рибкою, яку люб’язно приготувала Ліза вранці… Зовсім не для них.
Зрозумівши, що вже темнішає, Ліза все ж таки повернулася. Чоловік з Дмитром були напідпитку, поруч хихотіла Ірина. На ній був купальник, який абсолютно безсовісно відкривав погляду все, що треба було б прикрити.
А фігура у цієї дівчини була молода, гарна. І чомусь усі її переваги були звернені у бік Сашка.
Поки Ліза вивішувала рушник, рука подруги затрималася на плечі чужого чоловіка трохи довше. Вона була з тих, хто робить ніби ненароком, але по очах видно – все прораховано.
– Ой, а ти справді читаєш цей філософський роман? Чоловіки, які читають – моя слабкість … – захоплено сказала вона.
– Са-а-шко! – Ліза недобре подивилася на чоловіка.
– Що?
– Де вечеря? Чому сковорідка порожня?
– Хіба ти голодна? – винувато спитала Наталка. – Ми якось не подумали… Ти ж на дієті, після 6-ї не їси… Пробач!
– Не подумали, клас! Усі з’їли і не скривилися… – досить голосно сказала Ліза, дивлячись на гостей.
– Лізо! – оклик Сашка наздогнав дружину вже в кімнаті.
Вона гримнула дверима і… Зашпорталася об чужу валізу!
Ймовірно, хтось із гостей вирішив зайняти їх спальню. Ліза не почала розбиратися. Вона відчинила двері і виставила важку валізу за поріг, а потім знову гримнула дверима.
– Чого вона така зла? – тихо спитала Наталка.
– Хто зна, – відповів Сашко. – Може жіночі дні.
Ірина хихикнула.
– Ми сьогодні не спимо, якщо вже моя валіза пішла зі спальні! – заявила вона пританцьовуючи.
У результаті не спали у цьому будинку всі. Сашко й Дмитро добряче гульнули.
Наталка та Ірина танцювали на столі, впустили вазу з квітами, які подарував Сашко Лізі на річницю весілля…
А Ліза плакала, накрившись подушкою.
Вранці Ліза все ж таки задрімала. Прокинулася вона від звуків на кухні. І від запаху смаженого…
Ірина стояла у фартуху, поверх купальника, і смажила млинці. А поруч із нею «паслися» чоловіки. І як здалося Лізі, Сашко та Дмитро облизувалися зовсім не на млинці…
– Доброго ранку! – Ірина обернулася, поправивши волосся.
Вона була свіжа, незважаючи на безсонну ніч та кількість ігристого. Ось що значить молодість…
– Сашко, ти вирішив питання? – замість привітання, запитала Ліза, стримуючи злість.
Ірина її дратувала.
– Яке?
– Із розселенням гостей. Чи, може, мені з’їхати? Щоб вам не заважати.
– Лізо, ти не з тієї ноги встала?
– Так! Називай, як хочеш, але я не запрошувала гостей.
– Слухай, ти виставляєш себе якоюсь не дуже ввічливою. Що сталося?
– Не сваріться, ось млинці з малиною. Їжте, – Ірина поставила на стіл тарілку з млинцями.
Ось тільки у Лізи не було жодного бажання це їсти.
– Смачно… – прицмокнув Сашко.
– Я рада. Ще варення? Чи вершків? – Ірина облизала губи, дістаючи з холодильника збиті вершки, куплені зовсім не для млинців.
Ліза стиснула кулаки.
Ірина, ніби не розуміючи, що стає причиною нової сварки, струснула баночку і видавила вершків на палець.
– М-м-м… Смачно! Тобі додати?
– Мені додай! – Дмитро підставив свій млинець, а Ліза вискочила за двері. Надворі засмагала Наталя.
– Привіт! Як спалося?
– Дуже погано! – сказала Ліза, хапаючи свої речі, розвішані на мотузці.
– Ти куди?
– Їду.
– На екскурсію?
– Ні! Додому. Наш відпочинок зіпсований.
– Лізо, ну справді… Чого ти так засмутилася?
– Твоя подруга фліртує з моїм чоловіком, ти не бачиш?
– Не вигадуй. Я знаю її три місяці, вона чудова дівчинка. Сніданок зголосилася готувати, поки ми з тобою спали.
– Я не просила! Це мій… мій будиночок! Моя кухня! Мої сковорідки! Я його орендувала на відпустку, а не вона.
– Тихо. Ми зараз поснідаємо і підемо на пляж. Поговоріть спокійно з Сашком. – Наталка не хотіла невістці поганого.
Вона просто була дуже молода і нерозумна 18–річна дівчина, яка щойно випурхнуло з–під крила батьків і поїхала відпочивати. На море із друзями.
Наталка і справді швидко відвела друзів, Сашко і Ліза залишилися наодинці.
– Не ображайся. Я радий би їх відселити, але мама дзвонила…
Ліза підібгала губи.
– Вона сказала, щоб я за Наталкою подивився. Вона молода, нерозумна… А тут цей Дмитро… Мало що.
– Ти вчора добре дивився за ними! Гульнув і спав на дивані обіймаючись з друзями сестри! Може, й з Іриною обіймався?
– Ти що, Лізо?
– А що? Вона молода, нерозумна! Мало що?
– Гаразд, я не думав, що ти ревнуватимеш. Вибач. Сьогодні я не сидітиму з ними до ранку, а ми підемо спати.
Ліза насупилася.
– А може, зараз прямо, поки нікого немає? – Сашко підхопив дружину на руки й забрав у спальню.
Вони помирилися, і Ліза вирішила, що з ранку наступного дня відвезе Сашка на екскурсію.
Щоб подалі від Ірини.
Подорож виявилася не найвдалішою. Чоловік перегрівся, втомився і підвернув ногу.
– Мені просто б полежати. Без цих… Походів. Я не розумію, навіщо ти все ускладнюєш, Лізо, – потираючи ногу, сказав чоловік.
Увечері його «виходжували» стратегічним запасом. Знову все було по колу. Ліза хотіла піти спати, але настрій Ірини та її міні-спідниця, червона помада й погляди у бік Сашка змінили плани ревнивої дружини.
– Ірино, а в тебе є хлопець? – спитала вона, сідаючи поряд із чоловіком.
– Ні… я ще не знайшла чоловіка, який би мене зачарував… В активному пошуку, – Ірина кліпнула віями.
– На пляжі багато хлопців, особливо у готелі по сусідству. Може, познайомишся, щоб не нудьгувати?
– А мені не нудно. Я за довгі стосунки із серйозними чоловіками, а не за курортні романи.
– Це дуже правильно. – підтакнув Сашко.
Почався діалог, у якому Ліза відчула себе зайвою. Наталка й Дмитро були на вулиці, їм було все одно, що відбувалося вдома.
– Сашко, може, спати?
– Та ти йди, а я ще посиджу, – сказав він, підливаючи Ірині ігристого.
– А не боїшся, що перебереш? Не розрахуєш сили? – Ліза подивилася на чоловіка.
– Ой, годі тобі…
– Дивись, я за тобою не прибиратиму, – Ліза картинно засміялася. – Принеси мені ігристого. А ти, Ірино, поклич Наталку. Вона любить таке.
Сашкові стало недобре через дві години. Він ліг на диван…
Але буквально за кілька хвилин просто не дійшов до ванної.
Ігристе повернулося, підлога на кухні та деякі речі гостей були зіпсовані.
Ірина, яка в той момент про щось розмовляла з Наталкою, ахнула. Образ дорослого, красивого і приємного чоловіка – брата подруги, на якого вона поклала око ще в соцмережі два місяці тому, розтанув.
– Де Ліза?!
– Пішла спати, мабуть, – Наталка не знала, як реагувати на стан брата.
– Треба розбудити. Нехай прибирає тут усе! Він мені сукню зіпсував!
Ірина вискочила з хати. Їй самій вже було недобре від побаченого. А Ліза тим часом із посмішкою лежала у спальні. Одна. Її план спрацював.
– Лізо… Там… – Наталка зазирнула до кімнати, але Ліза не прокинулася. – Агов!
Відповіддю було хропіння.
Вранці ніхто не смажив млинці. Сашко весь білий намагався витерти підлогу, Наталка, Дмитро та Ірина були на вулиці. З валізами.
– Ви куди? А хто буде прибирати після себе? – Ліза вийшла надвір, ледве стримуючи смішок.
– Ми, певно, поїдемо. Нагостилися. Та й Ірині тут нудно. А прибирання… Нехай прибирає той, хто гуляти не вміє.
– Буває. Я звикла, – сказала Ліза.
Ірина здригнулася, Наталка здивувалася.
Таксі приїхало швидко.
Коли шум стих, Ліза повернулася в будиночок. Сашко сидів на підлозі з ганчіркою у руці. На щастя, меблі не були зіпсовані.
Шкіряний диван вдалося відмити.
– Куди вони? – пробурмотів він.
– Додому начебто. Втомилися відпочивати.
Він знизав плечима.
– А знаєш, – сказав через пів години Сашко. – Я радий, що ми знову вдвох. Я вже надто старий для таких гулянок. Вночі спати треба…
Вона посміхнулася
– Згодна. Іди спи. Я провітрю тут і викличу прибиральницю.
– А що ж так можна було? – здивувався чоловік, дивлячись на ганчірку.
– Ага. У нас прибирання включено у вартість.
Сашко посварився і пішов спати, а Ліза, радісна, що все обійшлося малими втратами, вирушила на море.
Більше чоловік ніколи не їздив відпочивати із друзями сестри, та й Наталка перестала спілкуватися з Іриною.