Ліза ніколи не розглядала для себе стосунків із чоловіками молодшими за неї.
Але Микола був дорослий чоловік з минулим шлюбом за спиною.
З інтересів у нього були риболовля та бізнес. А ще ця борода і мускулисті руки… Він був зовсім не схожий ні на кого з друзів Лізи.
Залицявся Микола дуже гарно. Букети, поїздки за місто у вихідні, ресторани… Ліза навіть не думала, що колись у її житті будуть такі стосунки. Тому коли шанувальник запропонував розписатися, вона не сумнівалася ні секунди. І вони вирішили їхати до РАГСу відразу, щоб подати заяву.
– Слухай, а чому ти розлучився з колишньою дружиною? – накидаючи пальто, запитала Ліза, як би між іншим.
– Ну, як тобі сказати… Марія виявилася такою собі господинею, та й за Оленою дивилася не дуже добре. Ти в мене зовсім інша, – усміхнувся Микола і галантно відчинив двері.
Ліза одразу заспокоїлася. Справді, чого переживати, адже вона зовсім інша. З перших днів спільного життя вона намагалася оточити коханого турботою та любов’ю, ніби намагаючись довести, що він обрав її не дарма. І все було б добре, якби не… Вона.
Олена одразу дала зрозуміти, що нова батькова дружина їй неприємна. Дівчинці було вже сімнадцять. Здавалося б, доросла людина повинна розуміти, що іноді люди розлучаються.
Але де там. Усі Лізині спроби налагодити стосунки сприймалися погано. Олена відверто сміялася і цілком відкрито давала зрозуміти: сім’я – це мама, батько і вона, а не якась жінка, яка з непорозуміння називає себе законною дружиною.
– Миколо, вона зовсім не йде на контакт, – поскаржилася чоловікові Ліза, шукаючи підтримки та доброї поради. – Ти ж її батько, поговори з нею.
– Лізо, ти доросла жінка, – несподівано заявив Микола. – Придумай щось.
– Миколо, я тебе не впізнаю, – здивовано підняла брови Ліза. – Невже ти їй нічого не можеш сказати?
– І правильно вона все робить. Ти ж не можеш з нею порозумітися. Запам’ятай раз і назавжди – дружини можуть змінюватися, а діти – ніколи. Олена для мене завжди буде на першому місці, тобі треба з цим просто змиритись.
Ліза, відкривши рота, слухала чоловіка і ніяк не могла повірити, що перед нею той чоловік, за якого вона вийшла заміж. Вона сподівалася, що він, як батько, розповість дочці, як треба ставитись до його нової дружини, але ні. Залишалося тільки сподіватися, що Олена переросте цей складний період і все владнається.
Але далі стало ще гірше.
За час, що минув з моменту розлучення, Олена звикла, що батько приділяє весь вільний час тільки їй. Та й у грошах Микола доньку не обмежував, виділяючи стільки на кишенькові витрати, скільки Ліза не щомісяця отримувала на зарплатню.
Олена могла легко дозволити собі злітати в Іспанію на вихідні, або поїхати на шопінг у столицю, просто тому, що їй так захотілося.
Ліза розумно вважала, що після заміжжя всі гроші чоловіка перетікатимуть до сімейного бюджету, але тут на неї чекало розчарування.
– Лізо, ти мене дивуєш. Невже я маю питати в тебе, скільки грошей мені дати своїй доньці?
Лізі несподівано стало соромно.
– Ти не так мене зрозумів, вибач… – пролепетала вона. – Просто ми планували диван у вітальні поміняти, хіба ні?
– Планували, – кивнув Микола. – Але Олена просила купити їй путівку у Карпати. Але ти розумієш, я поїхати з нею не можу, маю бізнес. Довелося Марії також квитки купувати.
Ліза ледве стримувала сльози. Адже вона останній раз у відпустці була три роки тому, а ця Олена майже кожен місяць катається по різних курортах. Найприкріше, що кожного разу відпочинок доньці оплачував саме Микола.
– Не хвилюйся, – обійняв дружину Микола. – Купимо ми твій диван. Зараз я трохи зі справами розгребусь, і купимо.
Поки донька з колишньою дружиною поїхали відпочивати, у сім’ї настав мир. Ліза не могла натішитися – Микола був удома всі вечори і вихідні дні і знову, як у дошлюбні часи, здував з неї порошинки.
Вона пурхала наче на крилах, і ніяк не могла насититися увагою чоловіка. А невдовзі виявилося, що Ліза вагітна.
Здавалося, чоловік щасливий, адже він навіть подарував їй дорогі сережки з приводу цієї новини. Але все змінилося того дня, коли Олена повернулася з відпочинку. Ліза відчувала, що втрачає чоловіка і нічого не може з цим вдіяти.
– Заспокойся, – сказав Лізі Микола, бачачи, як вона обурилася побачивши Олену.
– Чому… Чому в неї такі ж сережки, як у мене? – видала Ліза.
Відповідь Миколи дивувала і бентежила одночасно.
– Ну, як чому? Тобі купив, а Оленка чим гірша?
Ліза навіть не придумала, що сказати. Вона думала, що чоловік вручив їй особливий подарунок, а виявилося он як… У голову полізли думки, що новонароджена дитина абсолютно точно не зможе зайняти в серці батька таке ж місце, як улюблена дочка.
Цілий тиждень Ліза міркувала, як їй далі бути. Розлучатися точно не хотілося, тим більше через якісь сережки. Микола був уважним, дбайливим. Не чоловік, а мрія. Ліза тішила себе думками, що Олена знайде собі хлопця до душі, і на тата в неї просто не залишатиметься уваги.
І вона вирішила залишити поки що все так, як є і дочекатися народження дитини. У глибині душі Ліза вірила, що Микола зрадіє народженню сина, і все владнається само собою.
Але дива не сталося. Через місяць після народження Артема, Ліза просто була приголомшена новиною, що Микола з Оленою їдуть на два тижні до Львова.
– Ти зараз серйозно? – уважно подивилася на чоловіка Ліза. – Двомісний номер?
– А що мені треба було два окремі брати? Ти ціни взагалі бачила? – сказав Микола.
Ліза навіть не придумала, що відповісти. Мовчки вона спостерігала, як чоловік зібрав валізу, мовчки підставила щоку, щоб поцілував на прощання. Вона була у розпачі, і тільки коли Микола вийшов з під’їзду з очей пішли зрадливі сльози.
– Зі мною жодного разу нікуди не виїхав, навіть у санаторій. А з нею постійно кудись мотається, – скаржилася Ліза мамі по телефону. – Мені теж прикро.
– Діло нечисте, як на мене. Ще й двомісний номер… – сказала мати. – Подзвони хоч його колишній, дізнайся, чому вони взагалі розлучилися, і що там до чого.
Зерно істини в маминих словах і справді було.
Заспокоївшись, Ліза взялася за пошуки контактів Марії. Добре, що її номер телефону не довелося шукати довго – Микола завжди все записував у блокнот.
– Марія, привіт, це Ліза. Дружина Миколи… – видихнула Ліза в слухавку, ніби боячись, що не встигне представитися, і співрозмовниця завершить дзвінок.
Але, на її подив, Марія виявилася дуже приємною жінкою і була зовсім не проти поспілкуватися.
– Я хотіла дізнатися, чому ви розлучилися з Миколою? У вас же дочка, – видала Ліза і відразу замовкла.
Чоловік, звичайно ж, буде не в захваті, коли дізнається про цей дзвінок.
– Дочка? – перепитала Марія. – Якби я знала, що так вийде, то ніколи б не вийшла за Миколу.
Правда виявилася приголомшливою і, здавалося, була надто безглуздою, щоб бути реальною. Олена була дочкою Марії від першого шлюбу.
Коли Петра не стало, дівчинці було лише два роки. Треба було якось влаштовувати своє життя, адже у Марії зовсім не було грошей.
– Микола, друг Петра, одразу прийшов і сказав – житимемо разом, або тут, або ще десь. Я, каже, все вирішу. І вирішив – і з житлом, і з боргами. Перевіз нас сюди. Далеко від дому, сумно дуже… А потім почалося ось це все.
– Що почалося? – перепитала Ліза.
– Ну як… Любов у Олени та Миколи. Їй девʼятнадцять тоді було. Я вже й нареченого хотіла їй придивитися. А виявилось, вона з Миколою вона сплуталася. Та який жеж він… Ох… Загалом, розлучилися ми швидко. Я перший час не могла відійти від цього. Така ганьба. А потім подумала – Бог їм суддя. Нехай живуть, як хочуть…
– Серйозно?! – Ліза не могла повірити своїм вухам. – Виходить, Олена не дочка Миколи, а його коханка?
– Ну так, – розпачливо сказала Марія.
– А чому ж… Чому він тоді на ній не одружується?!
– Ну там різні причини. Родичі як дізнаються, то не відомо як відреагують. Та й у доньки не може бути своїх дітей, у неї проблеми певні. А Микола завжди хотів рідних дітей…
Поклавши слухавку, Ліза осіла на підлогу. Вона була готова почути все, що завгодно, але тільки не це. Тепер пазли остаточно склалися. Стали зрозумілі і незвичайні ревнощі Олени, і все інше. Виходить, Микола обманув її, говорячи про причини розлучення…
Рішення прийшло миттєво. Як можна будувати стосунки з людиною, яка любить іншу жінку? Тим більше що своє завдання Ліза виконала, народила чоловікові сина.
Тепер вона навіть не хотіла бачити Миколу, їй було неприємно, адже він зраджував їй практично відкрито.
Тепер вона з легкістю могла собі уявити, як парочка, яка відпочиває у відпустці, сміється над її довірливістю і почуттями.
Було шкода, що вона не знайшла часу зателефонувати Марії ще до весілля, адже багатьох помилок можна було уникнути! Ліза подивилася на сина – назвати його помилкою звісно вона не могла.
– Ти не помилка, синку. Помилка була б продовжувати жити з твоїм батьком, – прошепотіла Ліза, обіймаючи до себе маленького Артемчика.
Того ж вечора вона переїхала жити назад до мами, а вже наступного дня подала заяву на розлучення…
…Микола, який приїхав з відпустки, здавалося, не був здивований. Він навіть був задоволений тим, що ситуація вирішилася таким чином.
Щодо Олени, то вона стала набагато дружелюбнішою щодо Лізи, адже тепер та не заважала її щастю.
Ну, а Ліза подружилася з Марією, і згодом вони навіть стали найкращими подругами…
Миколу вона звісно не пробачила і навіть бачити його не може, коли він приходить до сина…