– Ми з Євою підемо прогуляємося, а ти відпочинь, – дбайливо сказав Ігор, поправляючи дочці панамку. – Погодка чудова, тож сходимо у парк. Обіцяю, нічого не купувати солодкого та й до вечері не спізнюватися!
Ліза задовоено усміхалася, спостерігаючи як чоловік порається з дочкою. Не чоловік, а просто мрія! Такий дбайливий та уважний… І не скажеш, що колись він був категорично проти народження дитини в сімʼї. Головне зараз Ігор донечку просто обожнює!
Мигцем глянувши на годинник, дівчина уявила гарячу ванну з піною… Про це вона просто мріяла! Щоб ніхто не стукав у двері і не плакав, кличучи маму. Вона дуже любила Єву, але іноді треба й розслаблятися!
…Чоловік із донькою зʼявилися в ту ж саму хвилину, як Ліза вимкнула плиту. Наче чули!
Єва, з сяючими очима, розповідала, як чудово вона провела час із татом.
В її розповіді майнула ще якась тітка, але дівчина не звернула на це особливої уваги. Мало хто гуляє в парку у цей час…
А даремно не звернула уваги. Дуже даремно…
…Настав понеділок. Ігор підвіз їх до садка і поїхав на роботу, пообіцявши особисто забрати доньку ввечері, а Ліза тим часом вирішила пройтися по магазинах. Незабаром їй треба було вийти на роботу, так що не завадило б купити новий одяг. У компанії, в якій вона працювала, був строгий дрес-код, а за час декрету вона трохи погладшала і старі костюми аж надто обтягували її фігуру.
Додому дівчина вже прийшла ближче до обіду, втомлена, але задоволена. Зараз їй найбільше хотілося годинку полежати, занадто вже Ліза відвикла від таких довгих прогулянок.
Але раптом пролунав дзвінок у двері. Здивувавшись, дівчина неохоче встала з дивану попленталася в коридор.
У цей час могла прийти тільки її свекруха. Вона мала свої ключі, але жінка ними принципово не користувалася і зазвичай Ліза була їй за це вдячна.
– Ларисо Павлівно, рада вас… – сказала дівчина, як раптом замовкла.
Вона нічого не розуміючи дивилася на незнайому жінку з купою пакетів.
– Мені нічого не треба купувати, – розгублено сказала Ліза, але побачивши здивування в очах гості, додала: – Ви квартирою не помилилися, чи що?
– Ігор тут живе?
– Так. А ви звідки його знаєте?
– Мені можна пройти? – ввічливо поцікавилася гостя, не поспішаючи відповідати на запитання. – Тут не дуже зручно розмовляти.
Ліза насупилась. Пускати сторонніх до своєї квартири вона не збиралася. Хто знає, що на думці у пані! І що у цих її об’ємних пакетах?
– Спочатку дайте відповідь на моє запитання. Хто ви? І звідки знаєте Ігоря?
Ліза дивися на гостю, не розуміючи, що відбувається.
– А ви, мабуть, його сестра? – жінка ніби не чула Лізу. – Я прийшла відвідати дочку Ігоря, знаю, малеча дуже заслабла.
– Ви зовсім, чи що? Моя дочка абсолютно здорова! І взагалі, звідки ви про Єву знаєте? Хто ви?
– Дочка? В якому сенсі? Мами Єви не стало при пологах…
Жінка була така вражена почутим, що навіть не помітила, як з її рук вислизнули сумки. Почувся брязкіт і легкий запах малинового варення.
– Та-а-к, – потерла носа Ліза.
Здається, піднявся тиск.
– Проходьте. Не будемо влаштовувати виставу для цікавих сусідів…
Жінка слухняно пройшла в квартиру. Марина зовсім не так уявляла знайомство з ріднею Ігоря… Виходить, він їй брехав?
Познайомилися вони випадково, на дитячому майданчику. Марина гуляла з подругою і її дитиною, коли побачила чарівну малечу з широкою посмішкою. А потім підійшов Ігор.
Чоловік мило посміхався на витівки доньки, але з поля зору дитину не випускав навіть на секунду. І подібна відповідальність дуже здивувала Марину, вона навіть вголос дозволила собі позаздрити його дружині.
А у відповідь на її слова була розгублена усмішка і тихі слова, що дружини в нього більше немає. А дочку він виховує сам і дуже за неї переживає, адже вона єдине, що залишилося в нього від коханої жінки…
Історія вразила Марину до сліз. Вона захоплювалася мужністю чоловіка, особливо після того, як дізналася, скільки зусиль йому вартувало щоб залишити дочку в себе.
Батьки дружини дуже хотіли отримати опіку над онукою, а вони були дуже забезпеченими людьми.
З того часу вони почали зустрічатися в парку кілька разів на тиждень. Марина давала дівчинці жіночу ласку, якої їй так бракувало. Ну жінка щиро так думала! І коли Ігор учора ввечері зателефонував і сказав, що Єва дуже слаба і вони не зможуть побачитися в найближчі пару тижнів, Марина вирішила допомогти, знаючи якими примхливими бувають діти. Добре, що адресу вона знала, зовсім випадково побачила на посилці, яку кур’єр доставив прямо в парк.
– Ось якось так, – знизала плечима жінка.
Вона дуже злилася на Ігоря. Навіть не за те, що той обманював її, а за те, що використовував дитину у своїх цілях.
– Ми не зустрічалися у звичному значенні цього слова, але розмови про майбутнє вели. Наприклад, що з орендованого житла Ігор з донечкою переберуться до мене, а через пів року, коли малеча до мене звикне, ми розпишемося.
– Та я б у житті йому дочку не віддала! – Ліза була сама не своя. – І він це чудово знав!
– Ну, мені здається, він збирався збрехати, що Єву все ж таки забрали дід з бабою. Не дарма ж він стільки разів згадував про їхнє настирливе бажання виховувати малу.
– Ну, він у мене ще потанцює! Батько-одинак недолугий!
…З садка Ліза забрала Єву сама і відвезла до своїх батьків. Ох, як же була зла її мама на свого недолугого зятя! А вже як сварився батько! Пообіцяв особисто приїхати і роз’яснити Ігорю, як недобре казати, що його дружини не стало!
У результаті Ігор, який повернувся з роботи, побачив знайомі валізи і злого тестя, що стояв на сходовому майданчику.
Ігорю довелося перебиратися жити в орендовану квартиру.
Дружина подала на розлучення.
– І де я зробив помилку? – ледь не плачучи думав він. – Хотів же ж тільки трошки розважитися…