– Ти думаєш, вона йому повірить? – із сумнівом у голосі спитала у матері Оксана.
– Звісно, повірить! Куди вона подінеться? Людка ж у рота чоловікові заглядає, не розумна, закохана, кожне слово Андрія ловить, – впевнено відповіла доньці Ганна Іванівна. – Головне, щоб Андрій не підкачав.
Люда так і сиділа з слухавкою в руці, боячись поворухнутися. П’ять хвилин тому їй зателефонувала свекруха і сказала таке, що поки що не вкладалося в голові дівчини. Треба було перетравити інформацію, яку Ганна Іванівна розповіла невістці. Але найцікавіше почалося після того, коли розгублена Люда не відключила зв’язок, так і тримаючи мобільний біля вуха.
Свекруха ж, впевнена в тому, що розмову закінчено і зв’язок із невісткою закінчений, продовжила спілкуватися зі своєю дочкою Оксаною.
Люда розгубилася – що робити? Вимкнутись? Тому що підслуховувати соромно, так вона вважала з самого дитинства. Чи спробувати дати зрозуміти, що вона чує їх – свекруху та зовицю?
Але потім, у міру того, як здогадалася, про що йдеться, Люда вирішила, що це вищі сили надали їй таку можливість зрозуміти, що замишляють проти неї мати і сестра чоловіка.
Люда не хотіла виходити за Андрія, який був на три роки молодшим. Вона на той час була вже дорослою та серйозною жінкою з вищою медичною освітою. А Андрій був справді юнаком, у якого ще вітер у голові гуляв.
Познайомилося майбутнє подружжя дуже банально. Андрій прийшов на прийом до районної поліклініки до дільничного терапевта. Молодій людині, яка тоді ще навчалася в університеті, терміново потрібна була довідка, яка дозволила б не ходити на заняття протягом декількох днів. Поскаржившись на нездужання, студент отримав бажану довідку. І вже наступного прийому прийшов з квітами. Так його зворушили блакитні та дуже добрі очі Людмили Ігорівни.
Люда тоді лише посміхнулася стримано і подякувала пацієнтові за такий щедрий подарунок.
Але Андрій не відставав. Тепер він частенько чекав на Люду біля поліклініки, заздалегідь з’ясувавши розклад її роботи.
– Доброго дня, мій любий лікарю! – посміхаючись своєю чарівною усмішкою, незмінно привітав її закоханий Андрій.
У руках у нього обов’язково були квіти або коробочка цукерок, або навіть пара повітряних кульок із намальованими на них сердечками.
– Молодий, чоловіче, а вам не здається, що це непристойно? Навіщо ви мене переслідуєте? – не надто суворо запитувала в нього Люда, якій така увага красивого хлопця була, безумовно, приємна.
Але розглядати його як коханого чоловіка і, тим більше, претендента на руку і серце, жінка не збиралася. Тому намагалася не заохочувати його романтичні пориви. Не до романів їй зараз було. На руках була нездужа мама, робота займала багато часу і геть вимотувала Люду.
Але Андрій не відставав. Тепер він частенько проводжав її на виклики, які іноді траплялися і в негоду, і в темну пору доби, і в безлюдні незатишні ділянки їхнього мікрорайону, куди одному краще не ходити.
Люда була вдячна Андрію. Молоді люди багато розмовляли, сміялися і поступово зрозуміла, що звикла до нього. І в ті дні, коли Люда не бачила Андрія, з якоїсь причини, вже сумувала за його жартами та невмілими спробами залицятися.
А через рік Андрій запросив Люду в гості до своїх батьків, щоб оголосити їм про те, що вони подали заяву до ЗАГСу – все-таки йому вдалося вмовити Люду на цей, як вона сама вважала, безрозсудний крок.
– Це дуже добре, Людмило, що в тебе така освіта, – з натягнутою усмішкою казала Ганна Іванівна, яку син увів у стан прострації своєю раптовою заявою.
Жінкою вона була мудра, так сама вважала, тому зараз тримала обличчя. Ще невідомо, що це за особа. Можливо, її син зробив непоганий вибір. Час покаже.
– Так, я ще зі школи мріяла стати лікарем. Ось тепер допомагаю людям, лікую їх, чому нескінченно рада, – нехитро відповіла Люда майбутній свекрусі.
– Безперечно, професія твоя шляхетна. А ось те, що ти працюєш у звичайній поліклініці за копійки – це погано! Потрібно вже зараз шукати собі щось краще. Якщо дозволиш, я займуся цим питанням. Спробуємо тебе перевести в одну з платних клінік, що нещодавно відкрилася в нашому місті.
– Ні, Ганно Іванівно, не треба, – твердо промовила Люда. – Якщо всі лікарі по платних клініках розбіжаться, хто ж тоді допомагатиме тим, кому нема чим заплатити за прийом у такому закладі? Хто буде допомагати пенсіонерам, і та й простим роботягам, у яких грошей тільки від зарплати до зарплати. У нас безкоштовну медицину ще ніхто не скасовував, тому я поки що попрацюю на своєму місці. Тим більше, що мені моя робота дуже подобається, і колектив у нас непоганий.
Ганні Іванівні зовсім не сподобалася відповідь Людмили. Більше того, жінка зрозуміла, що характер у майбутньої невістки твердий та рішучий. І переконати її в чомусь, якщо вона сама цього не захоче, буде важко.
– Ну, дивись, справа твоя, звичайно… Ви хоч дитину зразу не заводьте. Андрій тільки університет закінчив. Йому зараз про роботу та кар’єру треба подумати, а не відволікатися на пелюшки та дитячі плачі ночами, – вже не посміхаючись Людмилі, попросила майбутня свекруха. – Я розумію, у тебе вік підтискає, але все ж таки.
Люда їй нічого не відповіла. Вона й сама поки що не розуміла, що думає з цього приводу. Але в будь-якому разі, ніколи б не стала в подібному питанні прислухатися до думки свекрухи чи зовиці, яким Люда не сподобалася від слова зовсім.
Оксана з першої хвилини дала зрозуміти, що Люда не підходить її брату. Більше того, поряд з Андрієм вона бачила іншу дівчину, свою подругу Віру з вельми забезпеченої родини. Люда ж з її маленькою зарплатою і однокімнатною квартиркою на околиці міста, в якій жила її нездужа мама, викликала в неї лише невдоволення. Оксана ні слова не сказала майбутній дружині брата, тільки мовчки розглядала її, зовсім не соромлячись своєї хамської поведінки.
Дитину вони з Андрієм за ці два роки так і не народили. Не до цього було. Сильно нездужала мама, якої три місяці тому не стало. На цьому фоні стали з’являтися сварки зі свекрухою, яка завжди була незадоволена тим, що Андрій покинутий, недоглянутий і наданий сам собі.
– Люда, я все розумію, але ти заміжня і повинна піклуватися про чоловіка. Чому Андрій приїжджає до нас завжди голодним, якимось недоглянутим, у несвіжому одязі? Ти хочеш, щоб твій чоловік став набік поглядати? – вимовляла свекруха змученою недугою близької людини Людмилі.
– Ні, не хочу. Але давайте я вже якось сама зі своїм чоловіком розберуся, – стомлено відповідала невістка Ганні Іванівні.
– А ти краще прислухалася б до порад, замість того, щоб зухвало відповідати. Два роки вже живете разом, а Андрій наче дитина кинута!
Свекруха клала слухавку і вже не вважала якимись нереальними розмови доньки про те, щоб звести Андрія з Вірою, яка теж дуже подобалася їй як майбутня дружина сина.
Люда ще була подавлена горем, після важкої втрати рідної людини. А сьогоднішня подія остаточно розставила всі крапки над “і” у її стосунках із рідною чоловіка. Єдине, що ще викликало питання, – як поведеться Андрій. І чи варто продовжувати після цього їхній шлюб.
Наближався Новий рік, і батьки Андрія запросили їх на свято, яке вони планували відзначати у новому будинку. Переїхали в нього свекри лише кілька місяців тому, тому вирішили поєднати новосілля зі святкуванням улюбленого свята.
Запрошення своє Ганна Іванівна озвучила ще кілька тижнів тому, а сьогодні зателефонувала Люді та дуже її здивувала. Хоча, чесно кажучи, не до свят їй було зараз. І те, що сказала Людмилі свекруха, було навіть непоганою звісткою, якби не продовження розмови, яка зовсім не призначалася вухам Людмили.
– Люда, тут така справа… Навіть не знаю, як тобі це сказати. Євген Петрович занедужав у нас. Та це було б ще півбіди. Але ми викликали швидку і фельдшер сказав нам, що це передається. Хотіли влаштувати свято, але тепер все не можна! – розповіла свекруха. – Стільки народу запросили, і всім довелося дзвонити та відмовляти.
– А що саме в Євгена Петровича? Лікар вам сказав? – здивувалася Людмила. – Давайте приїду та подивлюся його.
– Ні, ні! Що ти! – надто бурхливо відреагувала свекруха. – У жодному разі! Ще до тебе перейде! Нам вже все одно тут усім сидіти. Виходу немає іншого. А тобі сюди не можна! Спеціаліст сказав, щоб нікого з сторонніх не було. А результатів ще немає, тож нічого конкретного я тобі сказати не зможу.
– Ну гаразд, що тут поробиш. Шкода, звичайно, що Євген Петрович занедужав у саме свято, – Люда навіть була рада, що їй не доведеться їхати до свекрів.
– А Андрій тобі сам зателефонує та все пояснить. Адже він теж тут, у нас зараз. Так вийшло, – більше свекруха не збиралася нічого повідомляти невістці.
Подумавши, що жінка відключилася, вона сміливо продовжила спілкування з дочкою.
– Ну все, дякувати Богу, відв’язалися від Людмили. Тепер можна буде на нашому святі Андрій з Вірою спробувати поближче звести. Така дівчина гідна і батьки – шановні люди. Ні, відразу на ній одружився і проблем не було! А він вибрав собі цю стареньку жінку. Все буде добре, Оксано. Я впевнена у цьому. Головне, щоб син правильно все своїй дружині сказав. Ну, щоб вона не засумнівалася в нашій з тобою легенді і не зіпсувала нам всю малину.
– Ти думаєш, вона йому повірить, мамо? А раптом візьме і припреться сюди? І тоді все пропало! Полізе зі своєю допомогою. Скаже – я ж лікар! – Почула голос Оксани здивована Людмила.
– Повірить! Вона йому у всьому вірить! Та й не розумна Людмила. Простофіля! Ось нехай і отримує тепер за свою простоту на повну, – злісно вимовила свекруха.
Людмила вимкнулася. Більше не було сил це слухати. З підслуханої розмови вона зрозуміла, що їй зараз дзвонитиме Андрій. І нахабно обманить її, щоб дружина залишилася вдома, не приїхала на свято до будинку батьків.
А ще вона дізналася, що її чоловіка намагаються звести з іншою жінкою. І хто? Його рідня! Ті, хто, як з’ясувалося, нелюбили Людмилу і хотіли її позбутися таким цинічним способом.
Незабаром справді пролунав дзвінок від Андрія.
– Слухаю тебе, – сухо промовила Люда, яка ще не прийшла в себе після потрясіння.
– Людмило, справа в тому, що я потрапив у дуже неприємну ситуацію, – почав він плутаним голосом. – Мама попросила привезти до них деякі продукти. Я приїхав, а тут… батько занедужав. Уявляєш? І мені тепер теж не можна виходити з дому батьків. Ось такі справи.
– Тобто нікому виходити з дому не можна, так? – перепитала Люда.
– Так. Тож шкода, що нам доведеться Новий рік зустрічати не разом. Нічого не вдієш…
– А входити можна? – Не слухаючи чоловіка, спитала вона.
– Ні, що ти! І входити не можна! – впевнено продовжував Андрій, не розуміючи, до чого хилить дружина.
– А як же Віра? Вона що через вікно влізе, якщо входити не можна?
– Віра? – розгубився чоловік.
– Так, Віра. Ти що, погано мене чуєш, любий? – запитала дружина.
– Люда, що ти таке кажеш? – здивувався Андрій.
– То що там Віра наша? Вміє через вікна лазити? Хоча, що я питаю. І це зрозуміло. Таким зухвалим особам, які мріють забрати собі чужого чоловіка, що двері, що вікно – різниці немає, – дзвінким від хвилювання голосом випалила Людмила.
– Людо… ти що? Ти навіщо так зі мною розмовляєш? – чоловік був розгублений, і за його голосом це добре було чути.
– А що? Можливо, на думку твоєї рідні, я не розумна і наївна, але терпіти такого ставлення до себе більше не буду. І до речі, я даю тобі розлучення та добро на шлюб із Вірою. Будьте щасливі! Ти мені більше не потрібний.
Люда відключилася і гірко заплакала. А потім витерла сльози і подумала про те, наскільки це добре, що доля розвела її з такими страшними і підлими людьми. Та й чоловік виявився нікчемним. Навіть у скрутні дні не зміг підтримати.
А в її долі тепер все буде гаразд. Потрібно лише набратися сил і терпіння та жити далі. По совісті. Так, як і жила до цього.
З Андрієм вони розійшлися. Він відразу одружився з Вірою, чим дуже ощасливив своїх близьких.
Люда поки що одна і чекає на свою долю.