Люда потай завжди вважала, що спадкоємцем має бути лише один її син Вадим. Брата та його дітей вона в розрахунок не брала. Вона ж дочка і вона на це заслужила. І потім він забезпечений, а вона дружина при чоловіку.
Іноді вона говорила з матір’ю на цю тему, прямо не називаючи своїх побажань. Їй завжди здавалося, що саме Вадим улюблений онук матері і йому має дістатись усе. За чоловіка вона також була спокійна. Олег один син у своїх батьків, а Вадим єдиний онук. І за своє майбутнє вона також не турбувалася.
Але життя прийняло несподіваний поворот. Свекрухи Людмили не стало, а свекор, почекавши рік, одружився з молодою жінкою. Раніше, коли вони приїжджали до батьків чоловіка у гості, свекор часто казав, що напише заповіт лише на Вадима. Людмила дружила зі свекрухою. Але її не стало, і свекор більше не говорив на тему онука. Людмила все одно була впевнена, що у будь-якому разі спадкоємцем буде її чоловік Олег, а як наслідок – Вадим.
А успадкувати в них було що. Велика квартира в центрі, заміський будинок та ще від свекрухи залишилися коштовності. Та й ця квартира, в якій жили Людмила та Олег, теж була оформлена на свекруху, а зараз перейшла у спадок до свекра. Людмила досі була спокійна, все одно рано чи пізно це перейде до них.
І тут їй зателефонував брат.
– А ти в курсі, – навіть не привітавшись, сказав брат. – До твого свекра викликали нотаріуса додому.
– Навіщо? А ти звідки знаєш?
– Мені їхня сусідка зателефонувала. І як ти думаєш, навіщо приїжджає нотаріус додому до людини, яка нездужає? Напевно, щоб скласти заповіт.
– І що? – Нічого не розуміла жінка.
– Ну, ти наївна. Там ділять спадщину!
– Як? Він же казав, що все Вадиму залишить, у нього ж був заповіт!
– Може, й був, але ніхто не заважає йому передумати та написати новий.
Людмила відчула, що їй стало зле. Вона сіла на стілець, налила собі води.
– Так крім Вадима та Олега більше немає спадкоємців.
– Це ти так думаєш. А Катерина? А якщо вона матиме дитину?
– Яка дитина, – ахнула Людмила. – Та хто вона така? Ще рік тому її ніхто не знав.
– По-перше, вона його законна дружина і успадковує половину всього майна, а потім дядько Петро, він так називав батька Олега, може відписати їй і свою половину. Все їй дістанеться.
– Що, – нічого не розуміла Людмила.
– До речі, зауваж, Олега вони не запросили. Були тільки його батько з дружиною та нотаріус. Тож май на увазі, сестричка, готуйся.
– Він не посміє. Хто ця, Катерина? У нього син є і онук, до чого ж тут вона.
– І все-таки, – брат був спокійний, – готуйся до будь-якого повороту.
– Та я, та я її…. Та хай тільки спробує.
– А що ти зробиш? Захоче дядько Петро і все їй дістанеться. А ти нічого не вдієш. І, до речі, сусідка сказала, схоже, Катерина вагітна. Ти її давно бачила?
– Давно.
Людмила не заходила до них від тоді, як не стало свекрухи.
– Тож у будь-якому разі – продовжував брат, – твій чоловік може сподіватися лише на третину всього майна. А може, й нічого вам не дістанеться.
– Нісенітниця якась.
– Та ні, люба сестричка, це життя.
Людмила не знала що й думати. За фактом у них із чоловіком взагалі нічого не було, тільки автомобіль та погана дача за містом, на яку вона навіть і не їздила. Чоловік добре заробляв, щомісяця давав їй велику суму, але більше про його справи вона нічого не знала. Тобто якщо йому нічого не дістанеться з майна батька, то і вона при можливому розлученні теж нічого не отримає.
А розлучення було цілком можливим. Вадим нерідний син Олега. Про це знали лише Люда та її мати. Тоді, п’ятнадцять років тому, Олег ладен був розлучитися з нею, він закохався в іншу. І Людмила терміново завагітніла від іншого хлопця, але назвала батьком дитини Олега. Їхні батьки дружили, і Олегу довелося на ній одружитися. Дитину він визнав, але з роками раптом почав сумніватися у своєму батьківстві. Ну, зовсім не був схожий Вадим на Олега!
Вона поїхала до матері та все їй розповіла.
– Доню, – тихо промовила мати після того, як Людмила нарешті замовкла. – Послухай мене, відступи. Не тобою нажито, не тобі й ділити.
– Ну і що? – продовжувала вигукувати Людмила. – Мамо, ти що хочеш, щоб їхня спадщина дісталася якійсь сторонній жінці? Я з Олегом прожила п’ятнадцять років, і ти знаєш, що то були за роки. Він мене не любив, завжди підозрював, що Вадим не його син. І потім у нього зараз хтось є, я відчуваю.
– Почекай, Людмило. Це їхня спадщина, ти тут ні до чого.
– А Вадим, він їхній онук і все має дістатись йому. Ти б бачила, які були коштовності у свекрухи, тобі таке й не снилося. А зараз, мабуть, ця Катерина все носить. Ти вважаєш, що це справедливо?
– Перестань, – мати втомлено дивилася на дочку, – ще раз повторюю, не тобою куплено, не тобі й розпоряджатися.
– А Вадим?
– Вадим, – посміхнулася мати. – Тобі треба нагадати, що Вадим їм не рідний. Відступися, дочко, прошу тебе. Нехай вони ділять свої багатства. Щось дістанеться Вадиму, дякую скажеш, не дістанеться, значить, так тому і бути.
– Ну, ні, – Люда похитала головою, – Я не поступлюся!
– А, якщо Катерина справді вагітна? В цьому випадку все буде, як сказав твій брат.
– Та я її, та хто вона така! – Знову завелася Людмила.
– Заспокойся, нікому ще від цих судів пуття не було. Нехай вони самі як хочуть, так і розгрібають. Ти краще подумай про сина. Ось Олег піде від тебе, я не вічна, ти взагалі в житті нічого не знаєш і не вмієш. Хто за Вадима заступатиметься? Жодної опори в нього немає. Ти зрозумій, дочко, йому потрібна опора, підтримка. Ти вже вибач, на тебе жодної надії немає. Адже станеться щось, Вадим зовсім один залишиться.
– Ти навіщо мені це кажеш. Я впораюся, і спадщину ми отримаємо.
Людмила йшла додому і сама розмовляла з собою. Та що ж це таке, хоч колись у її житті були добрі часи. Вона раптом згадала того хлопця, від якого завагітніла. Він був закоханий у неї, але вона з ним зустрілася кілька разів, отримала те, що їй треба було, і більше його не бачила. Ні, це варіант. Навіть, якщо Олег з нею розлучиться, треба отримати якнайбільше грошей. Якось проживуть вони разом із сином, та й мати ще протримається. Мати має гарну квартиру, гараж, якісь гроші на рахунку є. Та ні, протримаємось. Головне – це вирішити питання зі свекром.
Увечері прийшов чоловік. Він нічого не говорив про свого батька, довго мовчав, а потім заявив:
– Людмило, ти, мабуть, і так все зрозуміла. Нам краще розлучитися. Я зробив тест, Вадим не мій син. Нас із тобою нічого не пов’язує. Загалом я подав на розлучення.
– А де ми будемо жити? – ледве чутно прошепотіла Людмила.
– Я купив тобі квартиру.
– Це коли ти встиг?
– Встиг, – твердо сказав Олег. – Тож давай, займайся переїздом. Людмила відразу побігла дзвонити матері. Та її спокійно вислухала.
– Ну, що ж, доню, сподіваюсь, ти зрозуміла мої слова. Не встрявай ти в їхні справи, розлучайся і живи спокійно.
_______
А що думаєте ви?