Ганна відчувала, що з кожним днем її сили покидають. Найважче вранці вставати з ліжка. Виходити на подвір’я стала рідше. Мабуть, настав час поєднати свою душі з чоловіком, якого поховала три роки тому.
Ганна частіше почала думати про заповіті. Будинок після рук чоловіка все ще міцно стояв на фундаменті. Великий, просторий, будувався на велику родину, але Бог їх нагородив лише двома дочками: Лідією та Людмилою. Так вона раділа їхньому народженню, що імена обрала на одну букву. Але характером були зовсім різні. Ліда повністю пішла до батька, така ж тиха, спокійна, безвідмовна. Люда, навпаки, до Ганни, нікому спуску не давала. Часто сусідські хлопчаки від неї плакали. Ось так і росли дівчата, доповнюючи одне одного. Старша у всьому поступалася молодшій, більшу частину роботи по дому брала на себе. І вчилися добре, без трійок.
Пам’ятає, як влаштовували Ліду до інституту. Усією родиною їздили. Важко випускати пташеня з гнізда, але треба. Слідом пішла вчитися Людмила. І залишилися вони з чоловіком удвох, спочатку сумно було, згодом звикли. Дівчата їх не кинули, навіть коли вийшли заміж. Приїжджали сім’ями, ось де батькам задоволення. У онуках взагалі душі не чули.
Ліді і чоловік попався такий самий спокійний. Жили як усі, зірок із неба не хапали. Спочатку на орендованій квартирі, потім купили однокімнатну, туляться втрьох. Проблем немає, всі містяться. За мірками Ганни, тісно. От і вирішила заповіт написати на Ліду.
Люда пробивна, всього добилася сама. Має свій бізнес. Починала, як і багато хто, з маленького кіоску, потім магазин, слідом ще один магазин. Живе у достатку. Щороку їздить із сім’єю відпочивати за кордон.
Після свята викликала нотаріуса додому та оформила заповіт. Думала, що молодша не буде в образі, у неї і так все є. Наразі будують будинок, квартира велика, вже й дітям по квартирі купила.
А Ліді треба було б покращити свої житлові умови. Задоволена, що нарешті виконала не тільки свою волю, а й бажання чоловіка. За життя він завжди намагався допомагати саме старшій дочці. Все йому здавалося, що Ліда гірше живе, ніж молодша. Ганна, ніби скинула з себе важку ношу, трохи упокоїлася, навіть задрімала.
І бачить: просто в залі, поряд із диваном стоїть її Петро і кличе до себе. Вона простягає до нього руки, і він її міцно обіймає. Потім узяв за руку і повів прямо до виходу… Тут вона прокинулася і не зрозуміє: сон чи реальність? Якось недобре стало на душі. Кличе її Петро, отже, скоро зустрінуться. Так і сталося: за два дні Ганни не стало.
Для дочок це був важкий період: мама ніколи не скаржилася на своє самопочуття, і раптом таке. Оговталися після прощання. Потрібно щось вирішувати з будинком: вирушили до нотаріуса. Він оголосив останню волю Ганни.
Ліда, хоч і була рада заповіту, але виду не подала. Люда ж вся застигла: знову все Ліді. Ні, вона заперечуватиме заповіт у суді. Має бути все порівну. Мовчки вийшли з кабінету і попрямували кожен до своєї машини.
Ліда відразу повідомила чоловікові хорошу новину. За вечерею вирішили, що будинок не продаватимуть, це буде спочатку дача, а потім, коли син одружується, переїдуть туди зовсім. Від міста недалеко, лише якихось тридцять кілометрів, і вони на роботі.
Зовсім інше відбувалося у будинку Людмили. Як чоловік її заспокоював, вона не могла, на її думку, змиритися з несправедливістю. Тим більше їй зараз ці гроші не завадять. У планах у неї – розширюватись, відкрити магазин у сусідньому місті. Лише суд поновить справедливість. А Ліда нехай підніме одне місце і крутиться. Люда і не пам’ятає, коли у неї були вихідні, добре що двічі на рік вдається виїхати на відпочинок. Так потім розгрібає вдень та вночі. Вона будує «свою імперію» не лише головою, а й ручками: і експедитор, і вантажник, і товарознавець, і бухгалтер, а коли відключають освітлення, вони ще з чоловіком і сторожі. Тож гроші самі в кишеню не течуть, їх треба заробляти. Вирішено: позов.
Близько місяця не спілкувалися сестри, кожна мала свою причину. Ліда розуміла, що сестра незадоволена заповітом, ще в нотаріуса бачила невдоволення на її обличчі. Люда, причаївши образу, просто не хотіла бачити старшу.
І ось вони у суді. За кілька хвилин оголошення рішення про оскарження заповіту. Жінки, не дивлячись одна на одну, на перший погляд, здається, зайняті своїми думками. Тільки Ліда перебираючи щось в руках, тим самим заспокоюючи себе. Якби не чоловік, вона готова зовсім відмовитись від спадщини. Аби тільки заспокоїлася Людмила. Не жили багато, нема чого й починати. Її все влаштовує, а син сам хай думає, куди йому привести майбутню дружину. Так ні чоловік, що на нього зовсім несхоже, уперся, порівну каже. Поміняємо на двохкімнатну з доплатою.
– Суд іде, всім підвестися, – чує Ліда. – Оголошується рішення. – цього вона вже не чує.
Як тільки суддя зачитали рішення, Ліда вийшла на середину зали і сказала:
– Я відмовляюся від спадщини на користь своєї сестри.
Тиша. Всі здивовані. Цілком ніякої радості не принесли Людмилі ці слова сестри. Що ще задумала ця? Присоромити захотіла? Не вийде. Не ховаючи своє обличчя, високо піднявши голову, вона покинула зал засідань. Має час, зачекає, буде оскаржувати рішення. Так, апеляція була подана. І лише за три місяці вона отримала на руки рішення суду. Повновладна господиня спадщини. Радуйся, Людмило. Тільки цей папірець, ніби гнітив її душу.
І ці три місяці сестрички, які раніше не могли заснути, якщо не почують у слухавці такого рідного голосу, жодного разу не бачилися, не зідзвонювалися. Гаразд, Люда імпульсивна, а Ліда спокійна, розважлива. Невже вона не може знайти слів для примирення. Що таке будинок? А вони близькі люди. Старшій сестрі, знаючи характер молодшої, варто замислитися над тим, як повернути колишні стосунки. Але їй зараз не до цього. Від неї пішов чоловік, не змирившись із її рішенням поступитися всім сестрі. Син теж не схвалив її вчинку. Тільки вона сама була твердо впевнена, що вчинила правильно. Сестра не зможе, як Ліда, сидіти перед телевізором та в’язати жилет. Їй треба розвиватись. Так отримані гроші від продажу будинку підуть на добру справу – на розвиток бізнесу. І вже зараз вона рада за Людмилу. Тільки ще не знає, як знайти стежку до душі сестрички. Обов’язково придумає, як вони зможуть помиритися.
– Якщо вже цей папірець став яблуком розбрату, нехай він і стане цеглиною примирення. Люда оформила будинок на себе і тут же – дарчу на старшу сестру. Це було бажанням мами – хай тепер Ліда розпоряджається цим будинком на власний розсуд.
Зателефонувала сестрі та запросила зустрітися у батьківському будинку. На той час вона встигла зробити косметичний ремонт, привела двір до ладу. Ліда, не роздумуючи, з якоюсь легкістю на душі приїхала. Яке ж було її здивування, коли вона побачила цей затишний куточок, де їм судилося народитися, в такому прекрасному стані. І на столі стояла чашка, наповнена догори ароматними булочками. Все так, як за життя батьків. І назустріч їй вийшла Людмила із сімейним альбомом та якимось документом у файлі. Сестри обнялися, і в обох з очей мимоволі полилися сльози. Цілий потік вибачень за все, що сталося між ними. Усю ніч не зімкнули очей, згадуючи минуле та розглядаючи сімейний альбом. І коли Людмила зрозуміла, що сестра готова прийняти подарунок, який належав їй з волі батьків, передала дарчу зі словами:
– Справедливість має перемогти. Пробач мені, – я думаю, тепер тато та мама будуть раді за нас. А все, що сталося між нами, я думаю, було своєрідним випробуванням, і ми його витримали.