У дверях провернувся ключ.
– Бабуся, наша бабуся прийшла! – зраділа Оленка, а разом з нею і Петрик – молодший брат.
Бабуся, завжди, приходила до них у встановлений час, за домовленістю, доки донька працювала.
Справ було багато. Нагодувати онуків, позайматися з ними на фортепіано, почитати.
Любов Андріївна ходила до них, як на роботу, з першого класу Оленки.
Раніше вона працювала викладачем у музичній школі, а дітям – нинішнім учням – задавали додому важкі завдання. Особливо, за сольфеджіо. І бабуся допомагала.
Діти любили її візити.
Вони росли в тісному зв’язку з бабусею, адже мама була вічно зайнята, а тата, на жаль, не стало від важкої недуги.
Його риси вже стали стиратися з пам’яті дітей. Тепер тато – це був вічно юнак на пам’ятнику.
…Любов Андріївна виконувала величезну роль у вихованні онуків.
Вона знала їхні таємниці, знала імена друзів.
І саме від них вона дізналася, що Христина, здається, знайшла собі хлопця… Так діти назвали маминого нового друга…
…Вийшли вони всі в скверик, – розвіятися. Втомлені нескінченними завданнями онуки не кинулися з місця, як завжди, а сіли біля бабусі. На той момент Оленці було одинадцять, а Петрикові дев’ять.
– Ми думаємо, що не помиляємось, бабусю, – почала Оленка.
– У мами хтось є? Правда? – Уточнила Любов Андріївна.
– Він їй квіти приносив і просив вийти, поговорити без “зайвих вух”, – здав маму Петрик.
– А квіти гарні? – усміхнулася бабуся.
– Тюльпани! Такі, жовто-рожеві, – не стерпіла Оленка. – П’ятнадцять штук.
– Ти чого! Шістнадцять було! – виправив Петрик.
– Не може такого бути! Нам вчителька сказала, що парну кількість не дарують! – заперечила Оленка.
– Я тричі перераховував!
– Швидше за все, п’ятнадцять, або сімнадцять, онучку, – ласкаво виправила його Любов Андріївна. – Скільки квіток, зараз не має значення. Головне, що це добре!
– Що добре? – Запитали онуки.
– Що мама нарешті чоловіка собі знайшла! Правильно зробила.
Вони переглянулись.
Їм не хотілося пускати в своє життя чужого дядечка! Вони хотіли взагалі бабусі зараз наскаржитися!
Але, якщо вона так сприйняла …. Добре. Хіба цих дорослих розбереш?
Ось так Любов Андріївна похитнула поганий настрій у негативно налаштованих лавах “зайвих вух”.
… Відносини з Віктором у Христини розвивалися стрімко. Вони познайомилися, співпрацюючими фірмами по роботі. Спочатку це були телефонні розмови, потім робоча зустріч… А там вже й до особистої дійшло.
Христина дуже сподобалася йому тоді у кафе. Віктора не відштовхнули навіть діти. Його самого вітчим виховав, класний чоловік, – так сказав Віктор.
Він був кругловидий, трохи метушливий і дуже господарський.
Все до будинку! Бажано, у міцний та недоторканний будинок. Цю істину він тепер розумів як ніколи.
Мав за плечима невдалий шлюб, після якого три роки не хотів навіть починати будувати стосунки! Так було важко…
А з Христиною він якось швидко зрозумів – підходяща пара!
А діти, повторюся, не завада.
Віктор з досвіду знав. Не діти страшні у шлюбі, а… теща! Тільки не розумний думає, що бере одну жінку.
Віктору довелося витратити три роки життя на те, щоб забути це важке поєднання звуків – “Віра Матвіївна”!
Зараз він відновився морально і вирішив розпочати нове життя. Як то кажуть, із чистого аркуша.
Насамперед, Віктор перебрався з орендованого житла до Христини, зі своєю кішкою Буською під пахвою.
Познайомився із дітьми. Приніс їм подарунки.
Незважаючи на радісну посмішку в пів-обличчя, Оленка та Петрик прийняли його не дуже, особливо, Оленка.
Але це нічого, подумав чоловік. Він взагалі своєму вітчиму спочатку тапки між собою склеїв, натякаючи, що недовго йому тут лишилося.
А ці діти, можна сказати, культурні. Поки що просто його не переносять…
…Любов Андріївна помітила непримиренну позицію Оленки. Те, що кішку Віктора внучка полюбила, а самого Віктора – ні, було видно одразу.
Бабусі довелося провести з нею кілька розмов, щоб дівчинка не поводилася, як юна максималістка.
– А хто це?
– Зараз поясню. Ти мрієш, що будеш погано поводитися, і Віктор збереться і піде? Ти цього хочеш?
Оленка густо почервоніла.
– А далі що? Цим ти покажеш крайність, небажання йти на компроміси у своїх вимогах та поглядах на життя!
– Ну я…
– Ось хто такі максималісти. Тільки їхня думка важлива! А мамі ти що накажеш робити? Розділитися? А ти не думала, як мамі важко без чоловіка? У вас усі розетки в будинку хитаються. Ну, йди, ремонтуй сама! Адже вам не потрібні чоловіки в будинку…
– Він мені не подобається!
– Це я вже зрозуміла. А ти мовчи, мовчи більше! Розумніше виглядатимеш. Він зате мамі подобається, а це важливіше.
– А чого це я – мовчи?
– Ти у меншості. Петрику він вже подобається! Він мені сам зізнався! І мені він до вподоби. Хороший хлопець. Зустрічаються півроку. Це пристойний термін, щоб пізнати один одного! Так що, придивися до нього, Оленка, не через свій фірмовий примружливий погляд. Добре придивися.
– Тільки кішка з них нормальна, – знову брикнула онука, але вже не так агресивно. Бабуся розвеселила її.
– Ну от і розумниця. Я знаю, ти добра дівчинка… і я люблю тебе.
– І я тебе, бабусю.
…. Одного разу прийшла Любов Андріївна до дітей, як ведеться, вдень.
Відчинила двері своїм ключем.
А Віктор вдома! Відпросився. Він, виявляється, занедужав.
Застигла бабуся від несподіваної зустрічі. Відчула себе ніяково, аж роззуватися перестала.
– Я не знала. Ви пробачте мені, Вікторе, що не попередила…
– Ну, це взагалі ні в які ворота не лізе, – заговорив він невдоволеним голосом. Він ретельно стримував себе. – А якби я мився? Виходжу, а ви тут?
– Вибачте, прошу вас!
– Хто взагалі так робить? Без дзвінка, без нічого?
– Та я так вже чотири роки ходжу… Як Оленка в перший клас пішла…
– Ні, я все розумію. Але, зателефонувати і попередити ви могли…
– Могла…
– Бабуся, проходь, – впевнено сказала Оленка. – У мене сольфеджіо зроблено, а Петрик, ось, пісеньку розібрати не може. Там складно. На тебе чекаємо…
– Ви що, надумали? – обурився Віктор. – Я занедужав! Ви зібралися на піаніно грати? А нічого, що мені погано?Я хотів поспати!
– Я тобі спати не даю? – одразу виступила Оленка.
– Так! То кішка, то ти, Оленко, по телефону балакаєш! Хіба не ти ходиш із слухавкою по дому і смієшся у весь голос? А мені зле!
Зібралася Любов Андріївна мовчки, коли така справа, та поїхала додому. Ось це посварив їх з Оленкою Віктор!
Так… недооцінила вона зміни, що відбулися! Якщо чесно, сама вона неправа – треба було попередити, що…
… – Мамо! Я як дізналася, що сталося, так засмутилася! Оленка мені розповідає як ти прийшла, Віктор скаржиться, що йому одужати не дають. Петрик пісеньку не вивчив! Мамо, будь ласка, пробач Віктора! – просила Христина. Це вона дзвонила того ж вечора.
– Та гаразд, не ображаюся я. Його також зрозуміти можна. Як він почувається? – спокійно запитала Любов Андріївна.
Як же їй важко давався цей спокій! Образа була велика! Стільки років була потрібна, і ось що тепер…
– Правда, мамо? Зовсім-зовсім не сердишся?
– Не хвилюйся, дочко. Все добре.
– Приїжджай завтра, мамо! Прошу!
“Петрик пісеньку не вивчив”, – раптом згадала бабуся.
Погано… Скотиться. Вона не покаже їм своєї образи. Навіщо сіяти розбрат у сім’ї, що тільки починається? Христина тільки знайшла собі людину, яка їй підходить… Нехай живуть.
А Любові Андріївні надалі треба бути розумнішою.
…Віктор сидів, і вухам своїм не вірив. Він збоку слухав телефонну розмову Христини та мами.
– І що Любов Андріївна сказала?
– Мама не ображається. Вона питала про твоє здоров’я.
Віктору спочатку стало не по собі. Не повірив він у таку реакцію майбутньої тещі.
Щось задумала! Шантажувати його хоче. Ні! Не вийде…
… Справа в тому, що попередня родина Віктора розпалася якраз через тещу, Віру Матвіївну.
Не всі тещі хочуть бачити свою дочку щасливою. Комусь, хлібом не годуй, треба влізти у чужу родину.
Тільки Віктор не одразу це зрозумів. Спочатку списував її витівки на поганий настрій… Потім на вікові зміни. І тільки потім зрозумів – та це ж її натура!
Віра Матвіївна була любителькою приїхати на ніч дивлячись, встати над молодими з ліхтарем, і спитати: “Ну що, над онуком працюєте вже?”
Це не давало спокійно жити Віктору! Яка безцеремонність – заявитися зі своїм ключем, без попередження!
Не кажучи вже про решту…
Як можна так поводитися, навіть якщо ти купила молодим квартиру?
Могла перевірити, як пахне випрана білизна. Не до вподоби запах – перепрати! Чи не брудні вікна у квартирі… Мийте! Не для того я купувала квартиру, щоб ви тут брудом поросли!
Віра Матвіївна любила з’являтися з ефектом раптовості. Так можна було зібрати більше «врожаю”..
Не дивно, що коли Любов Андріївна так само раптово з’явилася, у Віктора спрацювала захисна реакція!
Більше він не дозволить чужій жінці втручатися у своє життя! А потім, трохи заспокоївшись, і розібравшись, він вирішив: адже ситуація інша. Абсолютно!
– Христино, мені треба десь кудись з’їздити, – повідомив Віктор. Він стояв у джинсах, сорочці та піджаку, зі зведеними бровами.
– Але, ти занедужав! – нагадала вона.
– Ти не розумієш. Я людину образив.
– Поясни? Далеко ти зібрався?
… Любов Андріївна дивилася по телевізору турецький серіал, коли до неї до хати постукали.
– Це я, Любов Андріївно, відкрийте, будь ласка!
– Віктор? – Здивувалася вона. – Як ви з себе почуваєте?
– Погано! Ви ж до онуків, а я… Соромно мені! Просто, Віра Матвіївна таке раніше робила..
– Хто така – Віра Матвіївна?
– Та теща моя колишня! Постійний контроль нам із дружиною робила. Як згадаю ті роки, то мені аж щось робиться!
– Проходьте, не стійте на порозі. Квіти? Мені? – здивувалася вона. – Це Христина вам сказала?
– Ні! Це я сам. Вона не знає, що я поїхав до вас. Вибачте!
– Все добре, не хвилюйтеся.
– Та ні… Просто, я ще з Оленою поговорив, коли ви поїхали… Ну як, поговорив, вона сварилася, спочатку…
– Та ви що?…
– Ну звичайно!
– Господи, що ця дівчинка вам наговорило? – схопилася за голову бабуся.
– Вона… спочатку були одні емоції. Вона за вас дуже образилася, це й зрозуміло. Ви ж її бабуся. А потім вона очі мені розплющила! Що їм допомагали стільки років. Що ви, поки Христина одна з сил вибивалася, мовчки звалили на себе багато чого. І що ви… – він зам’явся і не знав, як перейти до основної думки.
– Що?
– Що ви… завжди заступалися за мене! Ось так!
– Так? І про це сказала? – здивувалася Любов Андріївна. – Безперечно, дорослішає! А я її – максималістка, максималістка!
– Ви не в образі, Любов Андріївно?
– Та ні, звичайно! Адже я вже говорила. Тепер – якщо така справа, – перед приходом дзвонитиму!
Ця інформація наче зачепила Віктора, він зморщився.
– Досить вам переживати. Це ж просто притирання. Проходьте чай пити краще. Ви горішки з вареним згущеним молоком любите? Я їх обожнюю!
– Полюблю, якщо перестанете мене на “ви” називати, – усміхнувся Віктор.
…. З того випадку минуло багато років. Христина і Віктор розписалися без жодних урочистостей.
Більше недомовок між тещею та зятем не виникало. Ні разу!
У сім’ї народилася донька Катруся.
Любов Андріївна і з нею встигла трохи позайматися до школи, а потім здоров’я почало підводити…
Все складніше стало обслуговувати себе, Любов Андріївна сама вже потребувала допомоги. Але при цьому зберігала ясний розум.
У той час діти, не замислюючись, забрали Любов Андріївну до себе.
Оточили турботою, доглядали її дбайливо. Кожен член сім’ї не знав, чим їй догодити!
– Мамо, горішків зі згущеним молоком? – постійно питав Віктор.
– Не встою, – відповіла вона.
Догляд сім’ї дозволив пожити бабулі довше.
А як вона раділа, коли в Олени народився первісток – Денисик, це неможливо передати словами!
– Бабуся! Ти це давай. Ми його в музику плануємо віддати! Без тебе ніяк, – жартувала Олена.
– Тепер Христина його бабуся, нехай вона з ним і допомагає! – Не поступалася в гуморі бабуся.
– Бабуся, ти класна, – усміхалася Оленка.
Із цим знанням вона й пішла.