Люба була щаслива, що нарешті переїхала у квартиру, що дісталася їй від бабусі.
Вітчим звичайно був проти, обурювався:
– Рано, мовляв, їй свою квартиру мати, не заробила вона собі ще таке право! А ти що, Валентино, дивишся? Треба було здати її, цю квартиру в оренду. Бо ж гроші в сім’ї не зайві будуть, нам ще молодшого Іванка ростити!
Але мама не дуже заперечувала. Їй давно набридли щоденні чвари між чоловіком і старшою дочкою.
І вона була навіть рада, хоч тепер вони заживуть нормально.
Вітчим у Люби був може і не такий вже й поганий.
Працював, не гульбанив, не сварився.
Але переконання вітчима, що тільки він завжди правий і його грубість, прямо жити не давали.
Тому Люба майже одразу, як влаштувалась на роботу, від мами та вітчима й переїхала.
Вона відмила у квартирі тьмяні вікна, викинула все непотрібне, пропилососила бабусини килими й покривала і зажила самостійно. На нові покупки поки що грошей у неї не було.
Звикати особливо не довелося, Любочка у бабусі часто гостювала. Та й на роботі хоч і мало отримувала, зате сама собі господиня.
Колектив у них був молодий.
І Любі дуже сподобався один хлопець – Олег.
Легкий у спілкуванні, ввічливий, ніколи не галасує. Симпатичний і веселий.
Їй здавалося, що Олег теж показує їй знаки уваги. Але Олег жодного разу не запропонував її провести і нікуди не запрошував.
Напевно соромиться.
Тому Люба придумала влаштувати у своїй квартирі новосілля і всіх запросити.
У домашній обстановці легше налагодити спілкування. Може будуть танці, а Олег її запросить чи запропонує допомогу по господарству?
Запрошувати довелося всіх.
І Тамару, хоч вона вже була одружена, але від колективу відбиватися не хотіла.
І навіть найнуднішого хлопця Павла.
Це був незграбний тихоня, великий, повний і неусміхнений, Любі він не подобався, але не хотілося нікого ображати. Головне що Олег прийде!
А ось стіл на таку кількість накрити непросто. Але Люба непогано готувала, салатів нарізала, стейки замаринувала, овочі – фрукти, цукерки й торт. А хлопці обіцяли трохи ігристого принести, але трохи бо ж завтра на роботу.
Сукню Люба весь вечір ушивала, їй мама нишком від вітчима свою віддала, а вона їй була тісна.
Тож Люба впоралася й зустріла гостей у всій красі. Олег приніс їй троянду і Люба одразу зрозуміла, що не дарма вона придумала це новосілля!
Було весело, салати і стейки викликали фурор. Навіть Павло похвалив Любу, що вона дуже смачно готує, несподівано було від нього таке почути.
А потім увімкнули музику і вирішили розім’ятися після ситної вечері.
Олег танцював з усіма і нарешті запросив Любу. Вона чекала на це весь вечір.
Але тут у двері хтось подзвонив, і розчервоніла від танців Люба підбігла до дверей.
Напевно, це їх найстарша колега Тамара. Вона у них єдина сімейна. Сказала, що забіжить додому своїх нагодує, і зайде до Люби подивитися квартиру і за неї порадіти.
Люба, весело підспівуючи, відчинила двері і аж відскочила від побаченого. На порозі стояв… Вітчим.
– Я так і знав! Що ти тут влаштувала? Не встигла переїхати, а вже гулянки? А потім народиш невідомо від кого, а нам тобі допомагати? Та ще й материну сукню нову без дозволу взяла? Ану знімай її швидко!
Люба аж побіліла – невже він знову їй все зіпсує?
Але в цей момент із кімнати вийшов Павло.
Він почув останню фразу і відреагував зовсім несподівано – взяв вітчима за комір куртки, і вигукнув голосніше, аніж той до Люби:
– Слухай, чоловіче, тобі чого від моєї нареченої треба, га? Думаєш за неї заступитися нікому? Приперся і одразу йому знімай, це як розуміти? Щоб я тебе тут ніколи більше не бачив, зрозумів? – Павло виставив вітчима за поріг і зачинив двері. Він обтрусив руки і глянув на Любу.
– Подобаєшся ти мені дуже, Любо. Ти не дивися, що я такий… Небалакучий, нехай вони всі сміються, а ти зі мною не пропадеш, Любочко!
Люба відсунула Павла, хотіла повернутися до Олега, але він уже танцював з іншою.
Так вона й знала, вітчим завжди їй все псує, від нього нікуди не сховатись!
Люба почала прибирати зі столу, а Павло взявся допомагати, та їй уже було без різниці, новосілля було зіпсоване і її надії не справдилися.
Увечері гості розійшлися, але Павло затримався, і раптом строго сказав Любі: – Ти мені на кухні постели, раптом цей мужик знову повернеться? Так спокійніше!
– Та це мій вітчим був, не хотіла я говорити, соромно. Це він так завжди – покричить, покричить і заспокоїться, життю мене вчить, – зізналася Люба.
– А мені й діла немає, що вітчим, на мою наречену нічого сваритися! – усміхнувся Павло і приобійняв Любу.
Він хотів її поцілувати, але побачив її здивовані очі і відпустив:
– Не буду, не буду, якщо не хочеш! Я тебе взагалі до весілля… Ти така… Особлива ти, Любочко, – ніжно прошепотів Павло.
Що при його статурі виглядало дуже несподівано.
Вигадав теж нісенітницю, ну яка вона йому наречена?
Але заперечувати Люба вже не мала сил, вона втомилася, сам усе зрозуміє.
Спав Павло на кухні на надувному матраці.
Але те, що вони прийшли на роботу разом, одразу всі помітили.
– Вважаю, що як порядний чоловік, я просто зобов’язаний на тобі одружитися, – знову пожартував Павло, але погляд його був при цьому серйозний і якийсь по-справжньому закоханий.
Незабаром Люба й сама зрозуміла, що їй зовсім не цікавий балакучий Олег. Він усім говорить одне й те саме і жарти в нього нерозумні.
А Павло щодня Любочку проводжав додому, та в гості більше не напрошувався.
Поки вони прогулювалися, Павло розповідав, як мати їх з сестрою одна виховувала. Сестра його Алла набагато молодша, і Павло її сам з пляшечки годував і спати вкладав.
– Коли в нас діти будуть, я тобі у всьому допомагатиму, бо ж я все вмію, – казав Павло, а сваритися ніколи не буду, соромно такому здоровому мужику, як я, ще з жінками сварки влаштовувати.
Люба спочатку намагалася заперечувати, що вона за нього зовсім не збирається заміж. Але Павло наче її не чув.
Він, як намистинки, нанизував на нитку свої історії про їхнє спільне життя.
Про те, як він полюбив Любочку з першого погляду, як побачив.
І що мати йому казала, що він її обов’язково зустріне. Таку, яка зрозуміє і покохає його, такого смішного й незграбного.
І що він мріє, щоб у них був спочатку син, хоча хотів би він звичайно дівчинку, схожу на Любочку. Але нехай буде спочатку хлопець, а потім дівчинка. Щоб старший брат завжди свою сестру боронив.
Увечері, засинаючи, Люба ловила себе на думці, що розповіді Павла ніби оживають. І вона вже уявляє, як вони будуть щасливі разом.
А, приходячи на роботу, Люба ловила на собі його закоханий погляд і він їй здавався тепер найкращим, найдобрішим, найсильнішим і найрозумнішим чоловіком на світі.
За пів року Любочка погодилася вийти за нього заміж.
Весілля вирішили зіграти вдома. Покликали колег з роботи, маму Люби й молодшу сестру Павла і його маму, вітчима й молодшого брата Люби.
Вітчим спочатку сухо привітав зятя. Але потім вони несподівано розговорилися й порозумілися.
– Знаєш, а твій вітчим мужик хороший виявився. Хотів тебе і брата виховати правильно, переживав, що будете невмілі і проблем понабираєтеся, – і Павло широко посміхнувся.
На роботі дівчата тепер Любі заздрять.
Незграбний і повільний Павло, виявився люблячим і надійним чоловіком.
А від того, що його любить така чудова дівчина як Люба, він і впевненість і аж шарм якийсь отримав. Змужнів, виглядає зовсім інакше, його навіть начальство підвищити збирається.
Це дуже вчасно, адже Любі незабаром іти в декрет, у них незабаром син народиться.
І Любочка дуже сподівається, що все, про що мріяв тоді Павло про їхнє щасливе життя, здійсниться.
Точніше, вона вірить у свого чоловіка, найкращу людину на світі. І знає, що саме так і буде!