Олена Анатоліївна відсмикнула штори, впустивши в кімнату сонячне світло. Її думки були зайняті майбутньою зустріччю з сином Олександром та його дружиною Любою.
Зазвичай такі зустрічі проходили досить напружено – свекруха і невістка ніяк не знаходили спільної мови, хоча обидва намагалися ввічливо триматися одна з одною.
Здавалося, що жінкам зовсім не було про що розмовляти. Інтереси в них були діаметрально протилежними.
Люба займалася танцями, які Олена Анатоліївна не схвалювала, а свекруха любила в’язати й займатися кулінарією.
Однак сьогодні все мало змінитися завдяки подарунку, який літня жінка приготувала для молодих.
Олена Анатоліївна була впевнена, що він точно зможе налагодити їхні із Любою стосунки.
Для зустрічі з родичами вона вирішила одягнути елегантну сукню, доповнивши образ невеликими сережками та браслетом.
В руках жінка тримала велику картонну коробку, прикрашену червоним бантом.
Люба, навпаки, завжди здавалася трохи нервовою у присутності Олени Анатоліївни.
Молода жінка років тридцяти, з темним волоссям і карими очима, намагалася щосили створити враження впевненої і спокійної.
Проте внутрішній дискомфорт від спілкування з Оленою Анатоліївною давався взнаки.
Незважаючи на це, Люба любила чоловіка і розуміла важливість хороших стосунків із його сім’єю.
Олександр був людиною стриманою і врівноваженою. Високий, спортивної статури, він завжди виглядав зібраним і готовим до будь-яких несподіванок.
Його стосунки з матір’ю завжди були теплими, незважаючи на часом надмірну турботу та прагнення останньої контролювати кожен аспект життя свого сина.
– А ти чого один? – запитала Олена Анатоліївна, відкривши перед Олександром вхідні двері. – Де ж твоя суджена?
– Люба вдома, її після роботи щось голова турбує. Я ось вирішив заїхати, сказати тобі…
– Здрастуйте! – обурено сплеснула руками мати. – У неї завтра день народження, я хочу її привітати! Не дарма ж я бігала вчора по магазинах і вибирала для неї подарунок.
Олександр кивнув, хоч усередині відчув деяке занепокоєння. Він знав, що мати любила робити подарунки, але не завжди враховувала смаки тих, кому дарувала.
– Завтра й привітаєш, – спокійним тоном відповів чоловік.
– Ні, ні! Вона народилася о шостій ранку. Не поїду ж я вітати її рано-вранці, – відмахнулася Олена Анатоліївна і схопила зі столу сумку. – Поїхали! – додала вона строго.
Через десять хвилин мати і син сіли в машину й поїхали вітати з днем народження Любу.
Невістка дуже здивувалася, побачивши свекруху на порозі з великою коробкою в руках.
– Любо, це тобі від мене! – впевнено сказала Олена Анатоліївна і зробила театральну паузу. – Я спеціально обрала найдорожчі цукерки. Це ж французький шоколад, дорогий та якісний!
Останнє речення вона сказала особливим тоном, ніби пишалася собою і вважала цей вчинок досягненням.
Жінка урочисто простягла коробку невістці і, задоволена собою, посміхнулася.
– Дякую велике, – сказала її Люба, відчувши значну вагу подарунка.
Дівчина подивилася на чоловіка, шукаючи підтримки, і почала розв’язувати червоний бантик.
– Ой, яке гарне пакування! – вигукнула вона, намагаючись бути ввічливою.
Олена Анатоліївна посміхнулася, задоволена реакцією невістки.
– Усередині ти знайдеш дещо особливе, – сказала жінка, спостерігаючи за тим, як Люба відкриває кришку.
Молода жінка підняла кришку і застигла. Замість очікуваних вишуканих французьких цукерок там лежали дешеві карамельки.
Вони були акуратно розкладені, наче хтось постарався зробити видимість дорогого подарунка.
Люба відчула, як червоніє. Вона знала, що свекруха любила і використовувала недоречні жарти, але такий жест здався їй вкрай образливим і не доречним.
– Що це значить? – розгублено запитала Люба, дивлячись на Олену Анатоліївну.
Та тільки знизала плечима, майстерно прикидаючись здивованою від того, що було всередині коробки.
– Напевно, магазин помилився. Ну що ж, буває й таке, – байдуже сказала свекруха.
Люба перевело погляд на Олександра. Той стояв мовчки, відчуваючи незручність від такої ситуації.
Чоловік чудово розумів, що магазин тут ні до чого, тим більше, що захисної плівці на коробці не було.
Це означало, що Олена Анатоліївна сама розкрила цукерки і, не кліпнувши оком, підмінила їх.
Олександр не розумів, навіщо мати обрала такий підступний спосіб зачепити його дружину.
– Ой, водички дайте, бо мені аж недобре стало! – свекруха несподівано схопилася за серце, вирішивши розіграти перед сином та невісткою комедію.
– Присядеш, може? – запропонував Олександр, хоч і розумів, що Олена Анатоліївна влаштувала для них безкоштовну виставу.
– Допоможи мені, синочку, – мати вчепилася в руку сина і пішла у вітальню.
Люба з коробкою в руках пішла за ними. Дорогою вона непомітно зазирнула всередину ще раз, переконавшись, що все побачене нею правда.
Через пів години Олександр відвіз матір додому. Розмови про подарунок більше не заходило. Наступного дня чоловік подзвонив матері.
– Мамо, я хотів би обговорити з тобою вчорашній випадок, – почав він, намагаючись говорити спокійно.
– Який випадок? – поцікавилася Олена Анатоліївна, прикидаючись здивованою.
– Подарунок, який ти нам зробила, – пояснив син. – Цукерки виявилися зовсім не тими, що вказані на коробці.
– Ох так, той випадок! – вигукнула вона. – Це ж був просто жарт! Невже Люба не зрозуміла?
– Ти ж казала вчора зовсім інше. Люба засмутилася, і мені довелося довго її заспокоювати.
Олена Анатоліївна мовчала кілька секунд, обдумуючи все почуте.
– Вибач, синку, – нарешті сказала вона. – Мені здавалося, що це буде весело. Мабуть, я помилилась.
Олександр відчув полегшення через те, що мати визнала свою помилку. Він пообіцяв передати вибачення Любові і закінчити розмову на позитивній ноті.
Минуло кілька тижнів після випадку з цукерками. Люба все ще згадувала той день з легкою гіркотою.
Вона готувала вечерю, як раптом пролунав дзвінок у двері. Відкривши їх, Люба побачила Олену Анатоліївну із невеликим пакетом в руках.
– Доброго дня, Любо, – сказала вона, намагаючись виглядати доброзичливо. – Я принесла тобі маленький подарунок. Так би мовити, щоб перепросити…
Люба насторожено прийняла пакет і відкрила його. Всередині була коробочка з французькими цукерками – саме такими, які вона очікувала побачити минулого разу.
Дівчина відчула змішані почуття: радість від отримання справжнього подарунка й досаду від минулого розчарування.
– Дякую, – коротко подякувала вона, не знаючи, що ще сказати.
Олена Анатоліївна помітила збентеження невістки й вирішила пояснити свій вчинок.
– Знаєш, я вчора, дійсно, невдало пожартувала, – солодко посміхаючись, сказала жінка. – Минулого разу я вчинила неправильно, і тепер хочу загладити свою провину.
Люба уважно слухала жінку, все ще сумніваючись у щирості свекрухи.
Вона була впевнена, що Олена Анатоліївна вибачилася перед нею лише тому, що про це попросив Олександр.
Дійсно, довго поводитись нормально свекруха не змогла. Через два тижні вона викинула дещо нове.
Жінка неабияк хильнула на зустрічі з подругами у кафе і подзвонила Любі.
– Я хочу взяти свої слова назад! – сказала Олена Анатоліївна. – Ти гідна тих цукерок, які отримала вперше – карамельок. І мужика ти гідна не такого, як мій син. Що він тільки знайшов у тобі?!
Люба вирішила не вступати в суперечку з веселою свекрухою і мовчки поклала слухавку.
Про дзвінок Олени Анатоліївни вона розповіла чоловікові, який був вражений не менше за неї.
– Більше не хочу взагалі спілкуватись з твоєю мамою. Пробач…
– Ну так, – зітхнув Олександр. – Напевно, взагалі не варто…
Наступного дня йому подзвонила мати і почала вибачатися за свою поведінку. Однак син не став слухати її виправдання.
– Мамо, вам взагалі не варто більше спілкуватися! – підсумував чоловік. – Подарунки свої двозначні теж не передавай. Досить уже…
Олена Анатоліївна почала виправдовуватися, але Олександр заявив, що зайнятий і йому ніколи розмовляти.
Є на світі дивакуваті люди. Але часом треба і міру знати в своїх дивацтвах. Особливо по відношенню до рідних…