– Здалася тобі ця Софа. Та й навіщо тобі така дружина? Народила, набрала зайвого, тепер ходить, як дирижабль. Думаєш, що вона скине? Так, звичайно, чекай, далі буде тільки гірше!
– Зате вона спокійна. Та й подобається мені, що вона так округлилася. Худенька була, як палиця, а тепер форми!
Чоловік сказав цю фразу про свою дружину і мимоволі розплився в посмішці. Але найкращий друг Андрій тут же взяв його за плече.
– Слухай, ну ти не перебільшуй, га?! Мало, що тобі подобається. Прийдеш із нею на новорічний корпоратив, соромно буде друзям у вічі дивитись. Ти чоловік високий, широкий, видний. Це жіночий вік короткий, а нам, чоловікам, що? Чоловік він, знаєш, у будь-якому віці наречений!
Федір лише головою похитав. Але закралася в його голову думка, що справді засидівся він у шлюбі. А колись був той ще ходок, та тільки Софія його змінила. Спокійна, гарна, добра, дбайлива. А готує так, що за вуха від тарілки не відтягнеш. Федір і сам за час шлюбу кілограм 10 набрав. Та й дитина у них лише народилася.
– Дружину треба регулярно міняти, як старі шини! – розсміявся Андрій. – Я ось зі своєю розлучився, тепер з Оленою тусимо. Молода, міцна. Якщо раптом що, поміняю на іншу!
Після цієї розмови Федір все більше думав про слова друга. Накрутив його Андрій, та тільки Федір раптом став ці думки як свої власні сприймати. А може й справді засидівся він у цьому шлюбі?
– Софія, а ти набрала зайвого…
Він тільки заїкнувся, як дружина його, притискаючи до себе немовля, що щойно заснуло, округлила очі.
– І що? Господи, п’ять кіло, хіба це трагедія? Я он з дитиною справляюся сама, недосипаю, працюю віддалено. Весь побут на мені, усі проблеми, уся логістика! За дитиною подивися, роботу закінчи, фінанси розподіли, комуналку оплати, за продуктами сходи, все приготуй! А ти мене дорікаєш за п’ять нещасних кілограм?!
І ніби прорвало трубу у душі Софії. Так їй хотілося розплакатися від образи, що чоловік всього цього не цінує. А якщо вона піде, залишиться він один із усіма цими проблемами.
– Що ти залагодив із цими кілограмами? Я цілу людину народила, а ти мене за кілограми!
Софія схлипнула і пішла до дитячої разом із дитиною на руках. А Федір залишився сидіти у кріслі. А ось була б у нього інша дружина, може б і не сварилася.
І з кожним днем Федір все сильніше поринав у думки, якими його друг накрутив. І все більше йому здавалося, що Андрій має рацію. Дитину він не покине, допомагатиме, а ось підшукати якийсь варіант як запасний аеродром ніколи не завадить.
– Ти глянь, як Люда з другого відділу на тебе дивиться! Так і сверлить тебе очима! Вона самотня, я вже дізнавався. Красива, спортивна. Ти подивися на неї, можна картини писати! Софія твоя поряд не стояла! – сказав Андрій, підходячи до столу.
І справді, стояла біля кулера Людмила. Вродлива молода дівчина періодично поглядала на колегу. Не бачив Федір в ній таких іскорок в очах, про які говорив Андрій. Але ж Андрій більш досвідчений, йому видніше!
– Будеш додому приходити, а тебе там така зустрічає! Ти тільки уяви, на каблучках, у білизні, все, щоб чоловік радів! А твоя що? Мабуть у халаті все ходить! Ось ти зараз старшим станеш, складніше буде дівчинку знайти.
Андрій поплескав Федора по плечу, а потім пішов до себе у відділ, перекинувшись парою жартів із тією самою Людмилою. Федір відчував заздрість до свого найкращого друга. Той завжди міг спільну мову з жінками знайти, та з будь-якою міг заговорити, а наступного дня номером телефону хвалитися або фотографіями з ночі, що вдало минула.
Приїхав Федір до матері і почав з нею розмовляти з приводу того, що його дружина, начебто, оскільки сам не визначився, перестала влаштовувати. Та тільки Лілія Миколаївна, яка завжди була на боці сина, цього разу його не підтримала.
– Ах ти негідник, тобі дружина дитину народила, працює, побут на собі тягне, красуня яка, а ти носом вернеш?! Ви, чоловіки, однакові, Федір. Не вмієте цінувати те, що ви маєте, весь час, як вовки в ліс поглядаєте. А потім на старості років самі залишаєтеся і виєте на місяць!
Слова матері ніби повз вуха пролетіли. І все частіше Федір заглядався на Людмилу на роботі, ловив її погляди, думав, що, можливо, друг і правий. Час іде, він потім таку молоду нізащо не отримає, і без ясновидців ясно. І якось прийшов Федір додому, вже настільки до краю накручений, що крім слів свого друга ні про що більше думати і говорити вже не міг.
Сидів Федір навпроти своєї дружини, яка дитину заколисувала після чергової безсонної ночі. Синці у неї під очима, та й шкіра вже не така. І не має спортивної форми, яка була до цього. І розумів Федір, що любить її, та тільки страшно було усвідомити, що він усі свої чоловічі шанси зараз упустить.
– Знаєш, Софія, я думаю, нам з тобою розлучитися треба. Ти після пологів змінилася, я багато чого зрозумів, напевно, і справді, час.
Не було в словах Федора конкретики. Він все м’явся , намагався підібрати м’якші слова і постійно почував себе не розумним, ніби на телефонних пройдисвітів нарвався, повірив їм, а тепер сором’язливо очі ховає, коли про це хтось запитує.
Софія спершу нічого йому не відповіла. Вона тільки дивилася в його світлі очі, і в них читалася лише втома і жодної злості чи розчарування. Софія переклала дитину в колиску, склала речі в дві валізи, взяла дитину, вийшла в коридор. Нічого вона йому не сказала до того часу, а тут явно не збиралася.
І захотілося Федорові зупинити її, впасти на коліна, вибачитись. Але як уявить, що перед своїм другом соромиться, все це розповідаючи, відразу від подібних бажань відпускало.
– Знаєш що, Федя… А ти, мабуть, поживи сам, без мене, без сина. Коли ти тоді в біду потрапив, повертаючись на машині додому, зліг, я ж тебе цілий рік виходила. Працювала паралельно, твоїм відновленням займалася, спеціалістів шукала найкращих, кредити брала та виплачувала. Я тобі слова тоді не сказала, не заїкнулася ні про розлучення, ні про те, що у нас стосунки якісь не такі. А ти мене з дитиною на руках із дому вигнав за п’ять нещасних кілограмів.
Софія розвернулася і вийшла, не чекаючи, коли розгублена фізіономія чоловіка зміниться усвідомленням. А Федір стояв у проході, чув кроки дружини, що віддалялися, і нічого не відчував, крім гнітючого відчуття помилки.
Прийшов наступного дня Федір на роботу, та тільки не мав настрою. Все з рук валилося. І Андрій скакав довкола, вітав, тріпав за руку, як хлопці роблять у дворі.
– Ну от і все, йди до Люди підбивай клини. Он красуня яка, інакше я її заберу.
Андрій сміявся, а другові його було не смішно. Федір підвів очі, і Андрій наче все зрозумів.
– Ось що я тобі скажу, Андрію. Не розумним я був, коли тобі повірив. У мене така дружина була, та будь-хто б тут заздрив! Син у мене є, і родина гарна! А дівки твої молоді мені не потрібні!
– Щось ти як підкаблучник думаєш, а не як чоловік!
– А чоловік, по-твоєму, той, хто дружину зі своєю дитиною лишає? Або чоловік, який себе в штанах утримати не може, а по інших дівках скаче? Або по-твоєму чоловік, який не може бути вірним одній жінці, а як собака дворова за першої спідниці набік біжить?
Образився Андрій, що Федір так з його порадою вчинив, та й самого його за важке місце зачепив. Розсварилися найкращі друзі. Для себе Федір вирішив, що якщо нічого не зміниться, він із Андрієм дружити більше не буде. З таким найкращим другом і ворогів не потрібно.
Того ж дня Федір приїхав до дружини з величезним букетом квітів. На колінах вибачення просив, чесно сказав, що повівся на вигадки друга. Тільки себе звинувачував, прощення просив. Вибачила його Софія, повернулися вони до своєї квартири, та стали жити душа в душу. І здалося Феді, що він ще більше свою дружину полюбив. Не дивився він на неї тепер як на щось зрозуміле.
Була Софія для нього найкрасивішою, найкращою. Федір дружині допомагати почав активно, брати більше відповідальності у справах із дитиною. І посидить, і вночі встане, спати покладе. Прання на себе візьме і приготування, якщо треба. А дружина тим часом розквітати почала, навіть у зал записалася.
І якось помалу, крихітними кроками, повернулися їхні стосунки до колишнього русла. Федір для себе обіцяв, що ніколи так не вчинить. Для нього ця ситуація стала важливим уроком, що завжди своєю головою думати треба.