Ліда була дівчиною симпатичною, але простенькою і нічим не вирізнялася серед своїх подруг. Усміхнена, скромна. Волосся, правда, красиве, злегка хвилясте.
Подруги в коледжі казали їй:
– Треба бути посучасніше. А то на тлі Світланки виглядаєш простовато.
Світлана, її подружка, була дуже гарненькою. Вії пухнасті, очі в пів-обличчя, губи яскраві. Хлопці так і мліють, і проходу їй не дають. Вона вже з ким тільки не дружила, а зараз якогось нареченого відхопила, журналіста з місцевого радіо.
І любов у них була справжня. Відразу після закінчення коледжу Андрій одружився зі Світланою, і всі їй заздрили. Тільки не склалася у них. Світлана зустріла іншого та поїхала з ним у Київ.
Але її ніхто не засуджував. Як виявилося, Андрій має маленьку дочку, а він про неї замовчав. Все розкрилося раптово, коли занедужала та не стало його матері у Вінниці, яка виховувала маленьку Іру. А колишня дружина Андрія теж зникла з поля зору відразу після народження дочки.
Про все це він Світлані не наважився розповісти, тому, коли вона дізналася правду, кинула свого чоловіка і швидко знайшла йому заміну.
Останній день зими видався сніговим та прохолодним. Ліда йшла з роботи зі своєї швейної майстерні. А назустріч їй він, Андрій із маленькою трирічною донькою за руку. Дівчинка плакала, просилася на ручки. Але він пояснював їй, що вона вже велика, чобітки в неї в снігу, на ручки її взяти не може.
І тут їх зупинила Ліда.
– Привіт, Андрій? Ну, як ви? Ірочко, не плач, хочеш, я тобі цукерку дам?
Дитина притихла, дивлячись на Ліду, а Андрій сказав, що не справляється з роботою та донькою.
– Доведеться шукати няню, — закінчив він сумно свій монолог.
– То давай я поможу! – одразу сказала Ліда. – Мені не важко. Я о п’ятій вже вільна, забиратиму Іру з садка. І у вихідні я можу…
Андрій відразу погодився і обіцяв платити за послугу. Ліда ніяково хотіла було відмовитися, але потім подумала: чому б і ні, зайва копійка їй не завадить.
І буквально з наступного дня розпочала свої нехитрі обов’язки. Забирала Іру з садка, приводила до Андрія додому, годувала, укладала спати, коли він затримувався.
Дівчинка звикла до неї швидко, і Андрій був на сьомому небі від щастя. Деколи, коли він приходив раніше, вони разом вечеряли, а потім Ліда поспішала додому.
Так пройшов березень та квітень. А у травні Андрій раптом сказав, що йому треба виїхати на тиждень.
– Друг одружується інститутський. Побудеш із Ірою ці дні? Подвійний тариф.
– Та гаразд тобі, – відповіла Ліда. – Звичайного побуду. Тільки мені доведеться в тебе жити. Мамі моїй спокій потрібен, а дитина в домі, сам розумієш.
На тому й вирішили. Андрій поїхав, Ліда пояснила мамі ситуацію, а та лише руками розвела.
– Чи не закохалася ти часом у цього обманщика? – спитала вона і як у воду дивилася.
Звісно, закохалася. Але хіба таке мамі скажеш? Ліда і сама собі не хотіла в цьому зізнатися. Куди їй! Він он який красень, а вона справжнісінька простушка. І з тією ж Світланою її ніяк не порівняти.
Увесь тиждень вона провела у будинку Андрія. Іра була слухняною дівчинкою, вередувала мало, тільки іноді тата кликала і все на двері поглядала в очікуванні. А в останній день, коли Ліда сказала їй, що тато приїде завтра, вона назвала її мамою.
У Ліди виступили сльози на очах! Ця дитяча прихильність торкнулася її до глибини душі. А як до цього поставить Андрій?
Повернувся він своєчасно, як і обіцяв. Взяв доньку на руки, і вона міцно обняла його за шию.
– Дякую, Лідо! Ти мене так виручила. Слів немає! – Сказав він і він простяг їй конверт з грошима.
А їй хотілося іншого… Хотілося тепла та ласки, щоб він теж обійняв її, притиснув до себе, як Іру. Але це були лише мрії. Не здійсненні. І вона пішла додому, мало не плачучи.
Коли вона забрала Іру наступного разу і дочекалася Андрія з роботи, він прийшов схвильований, сказав, що отримав премію та поставив на стіл ігристе.
– Давай потроху! – Сказав він Ліді, яка зібралася було додому.
Сиділи в залі на дивані, Іра грала на килимі. Андрій був поряд. Так близько, що тільки руку простягни… Уявне щастя.
– А ти знаєш, що Іра тебе мамою називає? Так і спитала мене вчора: а коли мама Ліда прийде?
– Знаю, – відповіла вона. – Тобі просто не говорила, вона кличе мене так іноді.
– Як ти думаєш, якби я відразу зізнався Світлані, вона б прийняла мою дочку?
– Ну, звідки я знаю? – відповіла Ліда. – Я прийняла б, якби любила по-справжньому. А за іншу людину сказати не можу, навіть за свою колишню подругу.
Розмова стихла, і лише Андрій якось дивно подивився на неї, уважно, з прищуром. Ліда швидко зібралася та пішла.
Вдома вона не втрималася від сліз, та ще й мама говорила:
– Ну от, я так і знала, що це все так скінчиться! А я попереджала! Потрібний він тобі, цей ловелас. Де він і де ти, – говорила вона повчально, хоч Ліда з нею нічим особливо не ділилася.
Але хіба від мами приховаєш? Вона бачить Ліду наскрізь, як і батька колись. Але жили вони добре, і, якби не підступна недуга, яка так рано забрала його, у них була б повноцінна сім’я.
А чи буде вона колись у неї, у Ліди? Вона покохала чоловіка, якого не повинна, прив’язалася до маленької дівчинки, його доньки, і виходу з цього замкненого кола не бачила.
***
Настало літо. І Андрій зненацька запропонував їй:
– Хочу з Ірою на море з’їздити. Не складеш нам компанію? Ми там із друзями збираємося. Хочемо відпочити на повну котушку. А ти і з нами будеш, і сама відпочинеш. Поїхали?
І глянув так, що вона не змогла відмовити.
З Ірою вона куди завгодно готова їхати, а з ним тим паче! Просто бути поряд і бути потрібною. Така її доля. Про більше можна і не мріяти.
Мама, звичайно, стала заперечувати! Називала її дивною, що влаштувалася хатньою робітницею пройдисвіту, п’ятим колесом у його вітряному житті.
Але Ліда її не слухала. Зібралася і поїхала туди, де цілих два тижні вони будуть нерозлучні.
Друзі Андрія були веселі й добродушні. Ліда була представлена їм, як хороша знайома, яка від щирого серця допомагає йому з дочкою. Цілими днями купалися та засмагали на сонячному пляжі.
Вечорами дружна компанія вирушала веселитися, а Ліда залишалася з Ірою. Вони мали з нею окрему кімнату, куди Андрій ніколи не заходив. Але в останній вечір було вирішено йти всім разом.
Ліда йшла з Ірою за руку у своєму легкому квітчастому сарафані, а поряд з нею прилаштувався Михайло, друг Андрія, який постійно веселив друзів на пляжі.
– А ви мені дуже подобаєтеся, Лідо, – сказав він їй тихенько і обійняв за талію.
– І ви мені подобаєтеся, – відповіла вона, – тільки руку заберіть.
– А давайте телефончиками обміняємось? Думаю, у нас може щось вийти, – анітрохи не зніяковівши продовжив чоловік.
Ліда акуратно прибрала його руку з талії та відповіла:
– А я так не думаю. У мене є кохана людина. Тому, вибачте…
У невеликому, але затишному ресторані всі сиділи навколо столу і жартували, хто на що спроможний. Але тут піднявся Михайло і заявив:
– Друзі! Мені сьогодні вперше відмовила жінка. Ось ця, між іншим, – він показав пальцем на зовсім зніяковілу Ліду. – Але ж я просто так не відступлю!
Всі засміялися, як з чергового його жарту, і тут вона побачила, як на неї дивиться Андрій. Дивиться серйозно та уважно, ніби бачить уперше. На колінах у нього сидить Іра і раптом голосно каже:
– Це не жінка, це моя мама!
Черговий сміх, і тема розмови змінилася. Хтось тут же згадав про своїх дружин та дітей, хтось поскаржився, що ще не обзавівся щасливою родиною. А до неї підсів Андрій і сказав:
– Лідо, а може даремно ти Михайлові відмовила, класний хлопець, між іншим.
Ліда взяла Іру до себе навколішки і відповіла:
– А мені не потрібний класний хлопець. А потрібний той, кого я люблю… ну полюблю, точніше.
– А мене… ти змогла б покохати? – Запитав він її в саме вухо.
До цього питання Ліда не була готова. Їй довелося промовчати. Але тут вечеря добігла кінця. Усі, як завжди, зібралися вирушити до нічного клубу, а Ліда попросила викликати їй таксі, щоб поїхати з Ірою до готелю.
Але вони поїхали разом. Всю дорогу Андрій мовчав, Іра швидко заснула в машині. Після приїзду її поклали в ліжко, а в них відбулася серйозна розмова. Вона полягала у тому, що Андрій робив їй пропозицію.
Але вона не почула слів кохання. Він говорив про те, що дуже щасливий, що вона поряд. Кращої жінки йому для доньки не знайти. Що він хоче жити разом та обіцяв бути вірним чоловіком.
– Але ж ти не любиш мене…, – тихо сказала Ліда.
– А ти? – Запитав він.
– Змогла б покохати, якщо все, що ти мені щойно сказав, правда.
Одружилися вони восени. У своєму ательє їй пошили таку сукню, що на засмаглому і стрункому тілі Ліди вона виглядала, як на картинці. Андрій виніс її з ЗАГСу на руках, а ззаду йшла щаслива мама Ліди і тримала за руку Ірочку, свою новоспечену онучку.
Вона була щасливою за дочку. І Андрій, всупереч її очікуванням, виявився добрим чоловіком і дбайливим зятем. Все склалося добре, і майже щодня щаслива Ліда чула ці слова, про які навіть колись мріяти не сміла:
– Як же я люблю тебе, Лідочко! Нарешті мені пощастило. Мені та Ірі!