Людмила Василівна завжди вміла влаштовуватись із комфортом. Вона не була бідною жінкою – навпаки, у неї була хороша зарплата, накопичення, але звичка економити була частиною її характеру.
Коли її син, Максим, одружився з Лідою, вона не відразу усвідомила, що невістка не з тих, хто дозволить себе використати. Але спочатку Ліда заради збереження добрих стосунків намагалася не суперечити.
Якось після весілля сина Людмила Василівна приїхала в гості до Тамари Миколаївни – своєї свахи. Та запросила її на вихідні на дачу, і свекруха вперше побачила просторий будинок, доглянутий сад та теплий прийом із частуваннями, який організували батьки Ліди.
«А наречена у нас із багатим посагом…», – прикинула вона й усміхнулася.
– Ой, ось це і простори у вас тут! – вже вголос захоплювалася Людмила Василівна, роздивляючись інтер’єр.
– Так, будинок великий, місця вистачає, – кивнула Тамара Миколаївна.
– Живете, звичайно, як у раю… – продовжила Людмила Василівна, пройшовшись просторою вітальнею. – І гостей приймати одне задоволення, так?
Тамара Миколаївна посміхнулася:
– Ми все життя працювали та й хотілося створити затишне місце для сім’ї. А гостей ми і справді любимо, у нас завжди двері відчинені.
Ця фраза запала Людмилі Василівні на думку. Вона відзначила, як спритно та швидко Тамара Миколаївна накрила на стіл, як тепло приймала гостей, із яким задоволенням пригощала всіх домашніми розносолами.
А через пару місяців свекруха Ліди вже їхала до свахи в гості як до себе додому.
– Тамарочко, адже ти казала, що любиш гостей! У мене ж ювілей скоро вирішила відзначити… Ось подумала – твій будинок просто ідеально підходить! Великий, просторий, усім місця вистачить. І не в спекотному ресторані, а на природі!
Тамара Миколаївна трохи здивувалася. Вона взагалі не мала на увазі, що готова влаштовувати свята для чужих людей, але відмовити не змогла – виховання не дозволяло.
– Ем… ну… – невпевнено відповіла вона. – Скільки у вас буде гостей?
– Та трохи! Ну, чоловік двадцять… може, трохи більше, – безтурботно відмахнулась свекруха. – Сім’я, друзі, нічого особливого.
Тамара Миколаївна розгубилася. Вона не пропонувала, але відмовити прямо було незручно. Людмила Василівна виглядала такою радісною, ніби це вже вирішене питання. Чоловік Тамари, Віктор, мовчки підняв брови, але не втрутився. Він сварок не любив і подумав, що це дочка, Ліда, запропонувала свекрусі варіант використання заміського будинку для ювілею.
– Це несподівано, звісно… – промовила Тамара, розуміючи, що попалася.
– От і чудово! А то, знаєш, ювілей, стільки клопоту! Та й що ми в кафе сидітимемо? Там шум, гамір… А у вас усе по-сімейному.
Коли мати повідомила Ліді про візит її свекрухи, Ліда здивувалася.
– Ем … І ти погодилася?
– А що я могла їй сказати? Я думала, що це ти її запросила…
– Тобі треба було сказати їй “ні”. І все… – похитала головою Ліда. Щоправда, тепер уже було пізно відмовити, не зіпсувавши стосунки.
Тамара Миколаївна була вихованою жінкою, відмовити прямо їй було незручно. Вона сподівалася, що все обмежиться швидкими посиденьками.
Але Людмила Василівна думала інакше.
Далі події розвивалися стрімко. Людмила Василівна вирішила, що якщо місце безкоштовне, значить, можна максимально заощадити і на іншому.
Свекруха вже роздавала доручення праворуч і ліворуч. Комусь наказала підготувати запрошення, когось попросила привезти певні продукти.
– Максиме, – сказала вона синові, – Ти з Лідою позаймайся закупівлею продуктів для столу. Все-таки ти мій син, треба допомогти.
– Мамо, ти сама хоч щось організуєш? – здивувався Максим.
– Я ювілярка, я маю відпочивати! – Розсміялася вона.
Далі – більше. Виявилося, що Людмила Василівна взагалі не збирається ні за що платити.
– Наталко, люба, ти ж у нас майстриня! – звернулася вона до племінниці. – Ти мені запрошення гарно оформиш та підпишеш, правда?
– Ем… А чи не можна просто надіслати електронною поштою листи?
– Ой, це ж не те! Мені потрібні справжні! Щоб на згадку залишилися. Я ж людина старої закалки, у мене ці електронні листи асоціюються з роботою, а не зі святом.
Наталя знехотя погодилася.
Потім справа дійшла транспорту. Свекруха прикинула, що до заміського будинку просто так не доїхати, а отже треба трансфер.
– Олексію, ти ж працюєш у фірмі, де є автопарк? Нам би три мікроавтобуси виділити… Чи можеш гостей туди-назад на своїх машинах перевезти? – Запитала вона у брата Ліди.
– Я? На робочих машинах?
– Ну, а що такого? Туди рейс, назад рейс – ось тобі доставка!
– У нас не пасажирські перевезення, а робочі машини. Начальник не дозволить, а потай я не буду. Та й шоферів, де взяти у вихідний? Чи ви мені накажете сісти за кермо всіх трьох автобусів, та ще й цілий день чекати, коли назад гостей везти? Ні, вибачте.
Олексій відмовився, але свекруха тільки роздратовано махнула рукою.
Поступово зрозуміли, що Людмила Василівна роздає вказівки всім поспіль. Хтось мав прикрашати будинок, хтось готувати. На господарку будинку було покладено так багато обов’язків, що Тамара Миколаївна вже не була рада своїй безвідмовності.
– Напевно, я занедужаю перед цим ювілеєм, – жартувала вона, але Ліда бачила, що ситуація виходить з-під контролю.
– Максиме, твоя мама дивно поводиться. Я розумію ще здати їй будинок і щоб вона сама там все робила. Але зараз виходить, що вона є центром всесвіту, а ми як супутники навколо неї: подай, принеси, купи, обслужи, придумай, достав, відвези, проконтролюй… Зі мною брат після її прохання по трансферу тиждень не спілкувався!
– Так, я вже розмовляв з нею. Але вона не бачить у своїх діях нічого поганого: мовляв, всі самі напросилися.
– Так?! І що робити?
– Думаю, треба спустити її з неба на землю. Інакше ми пересваримося.
Тим часом винуватка урочистості продовжувала винаходити нові ідеї для власної зручності:
– Тамара, люба, ви з чоловіком такі добрі! Я подумала, що Вітя вміє грати на гітарі? Може, він проведе ювілейний вечір сам? Ну щоб без професійного ведучого? Він і заспіває, і зіграє. І гостей, напевно, зможе розважити. Що тут складного? Усі свої.
– Усі твої, та не наші! – Тамара Миколаївна ледь стримувала обурення. – Вітя хотів би у ролі гостя прийти. А не скакати у 60 років перед чужими родичами!
– Та чого ж чужі? Я пам’ятаю, як він розповідав, що за молодістю брав участь в університетській самодіяльності на кшталт КВК, значить, у нього й досвід є!
Ліда все це бачила та мовчала. Але в якийсь момент їй стало нестерпно дивитися, як її матір перетворюють на безкоштовний сервіс.
– Гаразд, тату ми дамо спокій. – сказала Ліда свекрусі. – Але ж ви не хвилюйтеся. Я все організую. Так. Ми з Максимом беремо організацію на себе.
Людмила Василівна самовдоволено посміхнулася: ось це вдало! Вони ще й організовують!
Але її радість була недовгою.
Ліда знайшла кейтеринг, який приготує та привезе їжу, знайшла професійного ведучого та домовилася з компанією, яка займеться клінінгом після свята. Брат Ліди, який спочатку мав намір перевозити гостей безкоштовно, тепер викликав автобус – але вже за тарифом вантажного таксі.
Кошторис вийшов значний. І коли Ліда принесла його свекрусі, та аж змінилася на обличчі.
– Це що?! – обурилася вона.
– Це вартість вашого ювілею. Гідного вас. Нам не треба, щоб гості потім залишилися незадоволені. Все має бути чітко, а отже, треба платити, – спокійно відповіла Ліда.
– Та за такі гроші можна у гарному ресторані відзначити!
– Саме так. Із самого початку ваша ідея була нерозумною.
Людмила Василівна намагалася виправдовуватися:
– Але ж Тамара казала, що любить гостей!.. Та й вдома краще, ніж у ресторані…
– Одна річ – запросити самій, інша – коли мою матір поставили перед фактом, – холодно відповіла Ліда.
– Людо, люба, знаєш, а Ліда ж права. Організація свята – справа непроста та затратна. Ми були б раді допомогти, але всьому є межа.
– Загалом, це треба сплатити до кінця тижня, – сказала Ліда.
– Гаразд! – буркнула свекруха. – Піду до кафе святкувати! Дешево та зручно!
Ліда задоволено усміхнулася.
– Відмінне рішення. Ми із задоволенням приїдемо на вказану адресу. Наталка поки що не роздрукувала запрошення і все легко виправити. Та й пункт із логістикою до заміського будинку можна викреслити. Це солідна економія.
Людмила Василівна підібгала губи, але промовчала.
А Тамара Миколаївна полегшено видихнула.
Подальшу організацію взяв на себе Максим, але за умови, що мати допомагатиме і сплатить частину витрат. Втім, кошторис став набагато меншим, і це було під силу ювілярці.
Людмила Василівна зрозуміла: нові родичі та невістка не такі прості. У цій сім’ї їй не дозволять сідати на шию і треба вгамувати свій запал і не нахабніти, якщо хочеться залишитися в друзях і мати можливість хоча б без гостей приїжджати в шикарний будинок на відпочинок.