Лариса стояла біля плити і дивилася, як Ігор їсть. Ось він повільно і ретельно все пережовує, дивлячись у телевізор, а потім, трохи подумавши, ковтає.
П’є чай – спочатку голосно стукає ложечкою по горнятку, розмішуючи цукор, і, не виймаючи пакетика, голосно сьорбає.
О, Боже, як це все дратує! Чому вона раніше цього не помічала? Чому її навіть розчулювали деякі звички Ігоря, які зараз так дратують?
– Ти можеш не сьорбати так голосно, коли п’єш чай?
– Так смачніше, – сухо відповів Ігор.
– Що смачніше? Звук смачніший? Не говори нісенітниці! І ти можеш ще не…
– А ти можеш помовчати, коли я дивлюся телевізор? – зупинив Ларису Ігор.
– А що ти дивишся? Той самий фільм, який ти вже напам’ять знаєш?
– А тобі не все одно? Йди у спальню і дивися свої серіали!
Лариса кинула ополоник в мийку і пішла в спальню. Плакати не хотілося – була просто якась прикра злість. Звідки вона взялася в Лариси – незрозуміло. Може, вона просто розлюбила Ігоря? Життя якесь рутинне, нічого особливого не відбувається.
Кажуть, що сім років подружжя – це кризовий період. Ігор вже не тими очима дивиться на Ларису.
Колись вони були сповнені любові та милування, а тепер нічого не висловлюють, зайняті телевізором та інтернетом.
До спальні зайшла п’ятирічна Оленка:
– Мамо, а можна я завтра в садок не піду!
– Чого це раптом?
– Я заслабла…
Лариса торкнулася чола доньки.
– Знаю я твоє заслабла! Рано вставати не хочеш, то й заслабла. Не вигадуй! Бігом спати!
Через годину зайшов Ігор і не роздягаючись влігся зі своїм телефоном на ліжко.
Лариса очі вирячила від побаченого.
– Роздягатися не пробував?! Я навіщо я перу постільне?! Щоб ти в одязі валявся?!
– Подумаєш! Я ж не у вуличному одязі валяюся, а в домашньому.
– Ну і що! Все одно неприємно!
– Ти чого така заведена? Все ниєш і ниєш?
– Нічого! Кран у ванній який день вже протікає.
– Завтра зроблю!
– Завтра–завтра! Тільки обіцяєш, набридло вже!
Але Ігор уже не чув Ларису – він одягнув навушники та грав у якісь свої ігри…
…Ну слава Богу, настав ранок наступного дня, час на роботу. Лариса любила свою роботу – офіс її фірми знаходився у самому центрі міста, у великому діловому центрі.
Їй подобалося сидіти за комп’ютером і ходити коридорами будівлі з папкою в руках.
Діловий костюм, висока зачіска, така собі бізнес–леді, хоч і посада невисока. Для солідності і спокусливості їй хотілося навіть носити окуляри, але зір у неї був хороший.
Але це ще не всі плюси її роботи – головними були обіди в кафе на першому поверсі ділового центру! Щодня по буднях Лариса ходила у це кафе зі своєю подругою–коліжанкою Людмилою.
Вона замовляла легкий салат і каву з бутербродом. Хотілося б поїсти щільніше, але вона тримала марку – якось естетичніше виглядає, коли струнка дівчина бере на обід салат і каву.
Це вдома вона може наїстися вареників і не боятися за свою фігуру – все одно, вона не повніє.
Але головне – під час обіду в кафе приходив дуже солідний чоловік у костюмі та білій сорочці, який подобався Ларисі.
Вона ним завжди милувалася – і його виглядом, і зовнішністю – приємний чоловік.
І їсть він якось по–діловому, а не як Ігор – все ліниво розжовуючи і голосно сьорбаючи з горнятка чай.
Людмила зауважила, як Лариса кидає погляд на цього чоловіка.
– Що, зацікавилась? Це Олексій, заступник директора якоїсь будівельної компанії з другого поверху. Симпатичний, правда? Нещодавно з дружиною розлучився, зараз тут постійно обідає…
Який він цікавий! І цей костюм з білою сорочкою! А Ігор ходить на роботу в джинсах та светрі, шини для машин продає і всякі там деталі. Хоч і сидить він теж у чистому офісі, але все одно – одягається аби як.
– Мені так зручніше, – одного разу сказав він Ларисі. – І до народу ближче.
У шафі “годував міль” його весільний костюм, але Ігор ніяк не хотів одягати його на роботу. Це теж дратувало Ларису. Та все, останнім часом, дратувало! А цей Олексій подобався Ларисі, і він навіть останнім часом почав це помічати – усміхався їй, вітався, проходячи повз.
Ось і сьогоднішній будній день обіцяв щось приємне – Лариса це відчувала, але чуття її підвело: подзвонили зранку з садка, сказали, що Оленка мабуть занедужала.
Ох, значить, обід у кафе скасовується, і Олексія вона сьогодні не побачить!
Лікар, рецепти… По телефону Ігорю вона прочитала всі ліки, які він має купити в аптеці і вату для компресу! Але він з’явився без вати!
– Я тебе просила купити вату! – вигукнула Лариса. – Ти що – дитину не шкодуєш? Тобі на неї все одно?
– Та, Господи! – у відповідь вигукнув Ігор.
Він сходив до сусідів і приніс вату.
Та справа була зовсім не у ваті! Просто Ігор нервував і все! Вдома на лікарняному з донькою суцільні проблеми – вічно повільний Ігор, Оленка з температурою, а так хотілося на роботу! Вона навіть мамі зателефонувала і зізналася, що хоче піти від Ігоря – він її дратує.
– Ти що зовсім чи що? Хороший хлопець, з квартирою, доньку любить, чого тобі ще не вистачає?!
– Та дратує він мене. Навіть як їсть – дратує. Напевно, розлюбила?
Оленка видужала, і ось і щастя – знову на роботу. Тепер Людмила на лікарняному – що вдієш, такий сезон! Доводиться на обід ходити самій. Першого ж дня до її столика підсів Олексій, що було дуже несподівано та приємно.
– Вас довго не було, я вже почав нудьгувати, – зізнався він. – Щось трапилося?
– Та ось усе якось водночас! – і чомусь, навіть несподівано для самої себе, Лариса почала розповідати майже незнайомій для неї людині про всі негаразди свого життя: як довго лагодився кран у ванній, як Ігор забув купити вату, бо йому «не до дрібниць».
– Усі проблеми від того, що ваш чоловік не хазяїн свого слова! – сказав Олексій. – Чоловік має бути таким: сказав – зробив! А ви не відчуваєте в ньому стрижня.
– А ви хазяїн свого слова? – запитала Лариса.
– Я так! – відкинувшись на спинку стільця сказав Олексій. – Я хазяїн свого слова!
З того часу Лариса з Олексієм почали обідати разом. Коли з лікарняного вийшла Людмила, доводилося уникати неї, щоб сісти за столик зі своїм новим знайомим наодинці.
– У тебе що – роман з Олексієм? – Почала здогадуватися Людмила.
– Ти що, ні звісно, – почервоніла Лариса. – Просто друзі.
Вони справді були просто друзі, але Ларисі Олексій подобався все більше й більше, а розмови стали відвертішими, навіть перейшли на «ти». Олексій розповів, що розлучився з дружиною через його постійну зайнятість.
– Я ж казав, що я хазяїн свого слова? Так от і на роботі я такий же – обов’язковий, якщо потрібно працювати до ночі, то я це робитиму і від свого не відступлюся. А дружина цього не розуміла, тож довелося розлучитися.
– Я ніколи не зустрічала таких чоловіків, як ти! – із захопленням казала Лариса.
Навіть додому не хотілося йти, там знову все те саме – похмурі вечори, дратуючий чоловік.
До речі, він знову оббризкав зубною пастою дзеркало у ванній і не протер його! А ще ці шкарпетки!
Ну невже так важко кинути їх у кошик для одягу, а не покласти їх зверху на кришку?!
У шафі полиця зламалася, руки в нього не доходять зробити, тільки обіцяє. Щодня доводиться казати!
– Ларисо, ти тільки мої якісь гріхи помічаєш, свої ж не бачиш. На спинці стільця чий одяг висить? Всі полиці у ванній завалені якимись кремами та гелями, якими ти навіть не користуєшся, а гроші витрачаєш, мені пінку для гоління нема куди поставити!
Шкарпетки я кидаю на кришку, бо запхати вже нікуди – коли ти востаннє прала? А тобі нічого пояснити навіть не можна – весь час репетуєш і огризаєшся, навіть на Оленку!
Ну ось найшла коса на камінь! Почалася сварка, після якої Лариса зробила поспішне рішення – негайно забрати дочку та піти до мами.
Ігор розгубився, навіть намагався зупинити Ларису, але вона від свого не відступала.
– Ти що зовсім,чи що? – запитала в неї мати. – Їсть Ігор не так, як тобі подобається, шкарпетки кидає! Та твій батько ці шкарпетки навіть до пралки не доносив, по кутках кидав, я особливо й уваги не звертала. А розлучилися ми через його коханку! Ігор, я впевнена, не гуляє, і з дружками по кафе не вештається, добре заробляє, що тобі ще потрібно?
– Не знаю, дратує!
Хіба мамі можна було розповісти, що є чоловіки цікавіші, які на роботу надягають білу сорочку? І ті, хто тримає своє чоловіче слово, а не «сніданками годує». Хіба вона могла розповісти їй про Олексія? Та мама б за голову взялася, незважаючи на те, що цей чоловік просто друг.
Ось знову вони разом із Олексієм обідають. Лариса йому розповіла, що вона пішла до мами від набридлого їй чоловіка. Сама не може розібратися – чи вона правильно зробила. Хотілося б почути думку Олексія.
– Звісно, правильно зробила! Ось, ти теж хазяйка свого слова – наважилася і зробила!
Ігор дзвонив часто – то благав Ларису повернутись, то знову сварився.
Лариса стала замислюватися про розлучення, тим більше Олексій почав доглядати за нею: підвозив на машині з роботи до будинку, навіть намагався вручити букет троянд, але Лариса не взяла – ну як вона це мамі пояснить?!
– Добре, я поставлю їх у себе вдома, а ти завтра до мене в гості прийдеш, на них помилуєшся, ти згодна? Даю слово чоловіка – ти станеш моєю жінкою, а можливо навіть дружиною. Ну, як життя повернеться. Ти згодна?
Ох, як схвилювали Ларису його слова! Вона кивнула головою і вийшла з машини. Вже наступного дня Лариса збрехала мамі, що йде до подружки на дівочу вечірку, але сама прийшла за вказаною адресою – в гості до Олексія.
Вона уявляла, як він, хвилюючись, готує романтичну вечерю, розставляє на столі свічки, а сам одягнений у той самий костюм із білою сорочкою.
– Ну, привіт, – Олексій відчинив двері.
На ньому був домашній халат, а ноги взуті в домашні капці. У кімнаті не було романтичної вечері, на столі стояли троянди, а у скляній вазі – гірка мандаринів.
Ігристе фужери і все. Лариса сіла на диван, Олексій на крісло. Він витяг босі ноги в капцях.
Ларисі це не сподобалося – вся солідність Олексія зникла без сліду.
Він скинув один і поворушив пальцями, щоб розім’яти їх. Ларисі чомусь стало неприємно: абсолютно чужий чоловік сидить у банному халаті з босими ногами, ворушить пальцями.
Зрозуміло, на що він одразу розраховував, але це абсолютна неповага до Лариси – от так ось, на першому ж побаченні. Захотілося втекти, що вона одразу й зробила.
– Що не так? – запитав у неї в коридорі Олексій. – Я ж дав слово, що ти станеш моєю жінкою.
– Сам дав, сам узяв, забери його, воно мені не потрібне.
Вночі Лариса крутилася в ліжку, втім, як і весь цей тиждень. Вона зрозуміла, чого їй так не вистачає, щоб заснути – Ігоря, такого рідного для неї. Це вже сила звички.
Чомусь згадалася нога Олексія. А у Ігоря ноги гарні. І його улюблений светр, у якому він ходить на роботу, такий м’який та симпатичний, не те, що ця ділова оболонка у вигляді білої сорочки та костюма.
І взагалі, Лариса скучила без Ігоря, дуже скучила, захотілося в його обійми. Мама права – чого їй не вистачало? Ох, яка ж вона недолуга! Наче й ніякої зради не було, навіть жодного поцілунку, а соромно як, навіть перед самою собою! Як хочеться до чоловіка!
– Ларисо, ти куди на ніч? – сонна мама вийшла в коридор.
– Я до чоловіка! Вже таксі викликала! Оленка нехай завтра побуде в тебе, все одно неділя.
Вдома тихо. Ігор спить, з головою накрившись ковдрою – це теж одна з його звичок. Незрозуміло, чому це Ларису теж дратувало – людина спить так, як їй зручно.
На кухні порівняно чисто, у відрі для сміття – яєчна шкаралупа, коробки та пакети від напівфабрикатів. Якось шкода стало Ігоря. Вона сіла з ним поряд на ліжко, він прокинувся.
– Пробач мені, Ігорю, не знаю, що на мене найшло. Давай мириться?
Ігор спочатку хмурився, чи то спросоння, чи то від залишків образи.
– Та й ти мене вибач! Я тут багато думав. З цим краном затягнув, а поличку вже зробив.
– Та ну його той кран і ту полицю!
Звісно ж, подружжя помирилося. Згодом Лариса довго не могла пробачити себе за все – і за сварки, які вона влаштовувала на рівному місці, і за Олексія, що навіть подивилася в його бік.
Що то було за таке наслання? Вона навчилася заплющувати очі на ці дрібниці, а Ігор став уважніший до неї.
І їсть Ігор дуже навіть правильно – ретельно прожовуючи їжу, ну а якщо сьорбає чай, то для нього це смачно.
Те, що він не хазяїн свого слова – це навіть добре.
Принципові та безкомпромісні чоловіки набагато гірші характером.
З Олексієм Лариса більше не спілкувалася – він так само обідав сам у кафе, а потім їхня фірма переїхала в іншу будівлю…