– Вітю, а решта грошей де? Що ти мені тицяєш ось ці ось 5 тисяч, яку діру я ними закривати повинна?
У нас двоє дітей, Вітю! Двоє!
І продукти беруться не з повітря, та й за світло з газом і водою, як і раніше, треба платити.
І це я ще мовчу про те, що Славку потрібна нова куртка, а Софійка на осінь кросівки не купила.
– Ой, все, не діставай мене. Скільки було, стільки й приніс.
Якщо ти така розумна – йди і сама зароби. А мені ось цим «мало, давай ще» дорікати не треба.
Я тобі не банкомат, між іншим.
Чоловік явно недавно погульбанив.
– І не треба так дивитися на мене! Я працююча людина, маю право посидіти з хлопцями!
А ти тільки й робиш, що пиляєш. Теж мені, надійна дружина.
Ось розлучуся я з тобою, скажу, щоб із квартири моєї виїжджала – і що ти тоді робитимеш, га?
Що замовкла? Розумієш, за чий рахунок живеш?
Отож бо.
Мовчала Лариса не тому, що розуміла, за чий рахунок живе, і кому повинна дякувати за ось цю подачку.
А те, що примудрилася незрозуміло яким чином зв’язатися з таким чоловіком… І нічого ж не віщувало біди, зовсім нічого!
У першому декреті Віктор був найрозумнішим і найнадійнішим чоловіком.
Лариса, звичайно, теж не нахабніла і вночі втомленого на роботі чоловіка не будила, щоб відправити його в магазин по манго прямо зараз і негайно.
Але в розумних межах свої прохання висловлювала, і Віктор їх виконував.
А якщо не було можливості щось зробити – то вони це обговорювали і разом шукали рішення, як заведено у нормальних сім’ях.
А ось після народження сина Віктора як підмінили: він став щодня після роботи пропадати в кафе, постійно розповідав про якихось правильних друзів, ну і звичайно – незрозуміло куди витрачав більшу частину зарплати.
Куди – воно й зрозуміло: на погульбанити і на закусити друзям-товаришам.
Але Лариса зрозуміти не могла, як можна було спокійно гульбанити, знаючи, що у твоїх дітей, про яких ти так мріяв і на народженні яких наполягав, ти цими своїми походами по шинках забираєш найнеобхідніше!
– Я не знаю, що робити, мамо, – плакала жінка у слухавку, розповідаючи про чергову витівку чоловіка. – Я більше так не можу.
Не можу це терпіти, не можу дивитися на нього щоразу, не можу чекати цих подачок і розраховувати, як прожити на ось ці ось копійки.
– А ти не розраховуй. Повертайся додому, дочко.
Дітей бери, розлучайся з цим, нехай він і далі гульбанить.
Аліменти якісь будеш отримувати.
Може, навіть більше буде, аніж він тобі зараз на всю сім’ю дає, – не стала відмовляти матір.
Лариса схлипнула й пообіцяла, що так і зробить.
Наступного дня вона зібрала речі, взяла дітей і поїхала, залишивши ті самі злощасні 5 тисяч на тумбочці із запискою: «Ні в чому собі не відмовляй».
Вдома її зустріла тепла, сімейна атмосфера затишку, тепла й спокою. Вона вже й забула, що буває інакше.
Мама, правда, трохи сварилася, коли дізналася, що ця ось вся дичина відбувається в житті доньки вже не перший місяць, але їй чомусь розповіли про це тільки вчора.
– Ларисо, я ж тебе наче розумною дівчинкою ростила! Чого ти так довго чекала? Треба було одразу після першої ж витівки такої збиратися і їхати до нас.
Або хоча б грошей попросила б – не відмовила б я доньці й рідним онукам.
Що там у Софійки, кросівок немає? Купимо завтра. І Куртку Славку, і тобі пальто, а то це щось у тебе зовсім не дуже.
– Ось, значить, як?! – галасував у слухавку чоловік, коли додзвонився до Лариси. – На батьківські подачки мене проміняла?!
Вони перед тобою грошима помахали – ти й купилася, одразу й чоловіка продала, і всі свої клятви забула.
– Ти їх перший забув! – обурилася Лариса. – Прогуляв всю зарплату, в дім копійки приносив, ще ними ж мене й дорікав.
– А що ти думала, будеш у мене на шиї сидіти? Подивимося, чи надовго твоїх батьків вистачить твою лінь терпіти.
Це яку ж лінь, цікаво, він, бідний терпів? Таку лінь, коли приходиш додому на все готове, а на тебе чекає накритий стіл і обід із трьох страв?
Таку лінь, коли ти всі вихідні лежиш на дивані, а дружина з двома дітьми мотається то на базар, то якісь інші «домашні» справи вирішує?
Коли дружина постійно миє–пере–прасує так, що квартира нагадує цукерочку, а всі знайомі, які приходять у гості, нахвалюють хазяйновитість і чистоту?
Ну то все, бідний і нещасний, більше терпіти тобі не доведеться!
Все це Лариса висловила колишньому чоловікові, після чого почала збирати речі. Ні, щоб повернутися додому і стати навколішки з проханням прийняти її назад, зрозуміти й пробачити, як прогнозував Віктор.
Мама просто запропонувала поїхати відпочити на два тижні. Вона взяла на роботі відпустку, а Лариса давно мріяла побувати на базі відпочинку.
Щоправда, поїхати вони збиралися разом із Віктором і плани будували саме після першого декрету, але потім жінка завагітніла знову і…
Мрії залишились мріями. Але зараз, схоже, вдасться втілити їх у життя.
– Це ти спеціально вирішила мене отак образити? Показати, так, як тобі добре без мене і радісно, що ти аж по курортах гасаєш!
Що, мабуть, собі вже й нового мужика знайшла?!
Вона не блокувала майбутнього колишнього чоловіка тільки тому, що зв’язок міг знадобитися під час процесу розлучення.
Але слова про мужика Ларису навіть насмішили. Бо ж саме бігаючи вдвох із матір’ю за двома дітьми можна познайомитися із чоловіком, а як же ж!
І саме в місця, призначені «для сімейного відпочинку» так і їдуть неодружені або хоча б розлучені чоловіки її ж віку. Ніяк інакше, звісно ж!
Чим далі йшов процес розлучення, тим сильніше Лариса розуміла: правильно вона зробила, що пішла.
Тому що у Віктора в голові крутилося якесь своє кіно. І в цьому фільмі участі брати в головній ролі Лариса точно не хотіла.
– Та мати її проти мене налаштувала, – запевняв суддю Віктор. – Я ж нормальний мужик, не сварюся, не гульбаню, копійку в дім приношу.
– Саме так, що копійку приносиш.
– Ну звісно, мати в тебе багата, по курортах тебе катає. Де мені на неї рівнятися!
– Він мені у день зарплати приніс 5 тисяч. На два тижні. На всю сім’ю з двома дітьми на продукти, комуналку й інші витрати, – пояснила судді Лариса, ледь стримуючись, щоб не розплакатися.
Віктор тим часом продовжував наговорювати на матір Лариси і впритул не сприйняв коректне зауваження судді про те, що з його доходами 5 тисяч – справді маленька сума.
І що призначені аліменти перевищуватимуть цю суму вдвічі.
– Як удвічі? Ви що, без штанів мене лишити хочете? Та це ж третина моєї зарплати, з якої радості я повинен її ось так брати – і їй віддавати?
Мати багата, нехай її й утримує!
– Не має значення, яку суму отримує мати вашої майбутньої колишньої дружини. І, до речі, не матиме значення і її власний дохід.
Аліменти стягуються на користь неповнолітніх громадян, які залишаються під опікою одного з батьків.
Ви на себе опіку брати не збираєтеся, як я зрозуміла.
– А навіщо мені ці витрати? Між іншим, дітей виховувати – це жіночий обов’язок. Ось хай вона й виконує його.
– Вона й виконуватиме. А ви – платитимете аліменти у визначеному законом порядку.
– Та це ж нечувано! Просто нечувано! Ось нащо їй мої гроші, прогуляє все і навіть не помітить! – обурювався Віктор.
Але його вже ніхто особливо не слухав і не хотів слухати.
У житті дітей чоловік не з’являвся майже п’ять років. А потім зненацька виник на порозі квартири, яку винаймала Лариса.
Як знайшов адресу – одному Богові відомо, але жінка припускала, що йому підказав хтось зі спільних знайомих.
– Ларисо, ти це… Давай почнемо все спочатку? Не можу я більше сам все це вивозити, – почав з порога, далі за який Лариса його не пустила, зізнаватися Віктор. – Ми любили один одного, так ніколи не пізно почати все спочатку.
– Кхм… – пролунав за спиною Лариси звук, що відразу пояснив, що в квартирі вона не одна.
Ні, можливо, були ще діти, але вони в цей час вже мали спати, але чоловічий грубуватий голос жодному з них точно належати не міг.
Перевівши погляд за спину Лариси, Віктор побілів. Він побачив там здорового мужика в одних шортах, який з цікавістю дивився на несподіваного гостя.
– Ти що це… Ти що – з ним… – дійшло до Віктора. – Та ти…
– Так-так, Вітю, на тебе ніхто не чекає і не чекав, – заспівала Лариса. – А тепер іди і не псуй романтичний вечір. Даремно я, чи що, дітей до мами відправила?
– Ах, до мами відправила. Може, тобі цього ось теж мама засватала?
– Давай ти мою маму знову у всьому звинуватиш у під’їзді? У нас там вечеря охолоне.
– І десерт, – підморгнув чоловік. – Ти б ішов сам по-доброму, бо я й вивести можу…
Так, цей міг. Можливо, саме тому Віктор вважав за краще добровільно залишити її квартиру і вже за її межами написати довге сварливе повідомлення.
Тільки відправивши його, він зрозумів, що адресат його заблокував. Ах ти ж…
– Та як ти посміла? – прошипів Віктор.
Після чого вирушив до добре знайомого кафе, щоб обговорити з друзями підлість і брехливість жіночої натури.
Бо він для своєї дружини все робив! Не гульбанив багато, не сварився, копійку в дім приносив! А вона взяла – і на материні грошенята повелася!
Та ще й мужика собі знайти посміла! Правильно друзі говорили – жінки невдячні! А він ще помиритися хотів! Та в житті більше не прийде до неї.
Приходив насправді ще кілька разів. Але Лариса так і не перестала бути невдячною, а потім взагалі переїхала.
А нової адреси Віктору знайти не вдалося. Так і живе, розповідаючи про свій невдалий досвід сімейного життя і звинувачуючи у всьому то колишню дружину, то її матір, але ніколи – ту людину, яка щодня відображається в забризканому дзеркалі його холостяцького житла…