– Розлучаємось, Вадиме, без варіантів.
– Ти ж сама через тиждень прибіжиш до мене і проситимеш, щоб я повернувся.
– Не лести собі!
Лариса посміхнулася, вкотре дивуючись самовпевненості чоловіка.
Вадим з юності відрізнявся зашкалюючим рівнем самозакоханості і часто переоцінював свої можливості.
За це, мабуть, Лариса і обрала його собі в чоловіки, менш впевненого в собі чоловіка вона навряд чи визнала б гідним варіантом.
Нині ця самовпевненість Вадима дратувала Ларису. Трохи більше години тому вона повернулася додому і стала свідком сцени, яка перекреслила залишки тепла та ніжності до чоловіка, на яких останнім часом тримався їхній шлюб.
Історія була банальна. Лариса, як у поганому анекдоті, повернулася додому з відрядження трохи раніше. Вирішила влаштувати чоловікові сюрприз, не підозрюючи про те, який подарунок приготував для неї Вадим.
У їхньому затишному гніздечку була молода незнайомка, яка після приходу Лариси жваво втекла, кутаючись у простирадло під оплески Лариси. Дружина, яка приїхала так невчасно, не знайшла нічого кращого, окрім як поаплодувати своєму нахабному чоловікові, який примудрився притягнути в їхнє подружнє ложе іншу жінку.
– Лариса?! – Вадим округлив очі. – Чому не попередила, що повернешся сьогодні?! Ти казала, що в п’ятницю приїдеш!
Ларисі стало смішно, навіть сльози на очах виступили, правда, невідомо, чи від сміху чи від усвідомлення краху їхнього сімейного життя.
– Мені що, треба звітувати перед тобою? – запитала Лариса.
Вадим, крехтячи і продовжуючи щось бурчати, почав квапливо збирати розкидані по всьому ліжку шкірки від мандаринів.
Лариса оглянула кімнату і побачила свічки, що стояли на журнальному столику, два келихи і вазу з фруктами. Романтичну обстановку було порушено поверненням дружини з відрядження.
Молоденька брюнетка, чиє імʼя Лариса так і не встигла дізнатися, вже втекла з квартири, на ходу вдягаючи пальто і застібаючи осінні чобітки. Їх Лариса встигла помітити ще на вході до квартири.
Що ж, довелося усвідомити неминуче: чоловік приємно проводив дозвілля з іншою жінкою, причому робив це нахабно і самовпевнено, прямо вдома, не перейнявшись підбором номера в готелі. Вадим насупився і втік у вітальню, там сів на диван і почав чекати на вердикт обманутої дружини.
– Розлучаємося, – спокійним голосом промовила Лариса.
Вона сама була здивована спокоєм, що панував усередині неї, ніби все, що сталося, було просто уривком з безглуздої мильної опери, а не частиною її життя.
– Навіщо розлучатися? – запитав Вадим. – Будь-яку, помилку свою я визнаю. Навіщо ж так категорично?
Лариса присіла на дивані віддалік від чоловіка і уважно подивилася в його хитре обличчя.
– Це ж не вперше, Вадиме. І не востаннє. Я не хочу бути з рогами, вони мені не пасують.
Вадим знизав плечима:
– Добре, хай буде по-твоєму. Я благати тебе не збираюся, в ногах повзати теж не буду. Прожили сім років і досить. Добре, що дітей нема.
Лариса несподівано засміялася:
– А ось тут ти не зовсім маєш рацію. Тут невелика проблемка, любий. Буквально за день до повернення із відрядження я зробила тест на вагітність. Я чекаю дитину! Хотіла зробити тобі сюрприз, але ти випередив мене зі своїм.
Обличчя Вадима витяглося. Він дивився на Ларису, не кліпаючи, і на його обличчі відбивалися і прикрість, і щось на кшталт радості, і цілковите нерозуміння.
– Це не вплине на моє рішення, – відразу попередила чоловіка Лариса, – я подаю на розлучення.
Того ж вечора Вадим, зібравши свої речі у дві дорожні сумки, і поїхав з квартири, де вони жили з Ларисою в останні два роки. Це житло Лариса обставляла самостійно: зрештою вони з Вадимом змогли дозволити собі простору трикімнатну квартиру, без жодних кредитів і боргів перед родичами. У цій квартирі Лариса сподівалася прожити решту життя разом із Вадимом, тільки тоді вона ще не уявляла, чим закінчиться вся ця подружня епопея.
– Ти не зможеш без нього жити, – запевняла Ларису її подруга, – адже ти з двадцяти років з ним пліч-о-пліч живеш, сім років офіційно чоловік і дружина! Ну як ти собі уявляєш життя без свого Вадима?
– Довго і щасливо, – озвалася впевнена у своїх словах Лариса.
У перші два тижні вона й справді відчувала, що щаслива. Вона не шкодувала про своє рішення, спокійно подала на розлучення, Вадим був не проти розлучитися офіційно. Квартиру, звичайно, він залишив вагітній дружині, на це житло чоловік не претендував, повернувшись начебто до матері.
Лариса намагалася не дізнаватись про те, з ким і як жив її колишній чоловік. Робила це вона не тому, що їй було все одно, а тому, що Лариса боялася дізнатися, що Вадим міг жити щасливо разом зі своєю молодою і пишногрудою брюнеткою.
Всюди Ларису оточували щасливі парочки. У парках, магазинах, на вулицях міста, у лікарнях. Скрізь Лариса бачила молодих і не дуже молодих людей, які цілуються, обіймаються і іншим чином проявляють свої романтичні почуття. А ще Лариса сумувала за Вадимом, тим самим, що зухвалим чином зрадив їй і навіть не вибачився за свій вчинок.
Найдивнішим було ще й те, що Лариса, незважаючи на своє делікатне становище, продовжувала привертати до себе увагу сторонніх чоловіків. На роботі чоловіки, які дізналися про розлучення Лариси (одинокі і не дуже), тут же взялися приділяти їй свою увагу: квіти, цукерки, компліменти.
– Набридли! – повторювала Лариса, ставлячи черговий букет у вазу, і з жалем викидаючи висохлі квіти у смітник.
Повертаючись якось увечері додому, Лариса зустрілася у ліфті зі своїм новим сусідом. Його імені жінка не знала, бачила симпатичного чоловіка три рази від сили і єдине, що знала про нього, це те, що жив він поверхом вище.
– Давайте я вам допоможу, – запропонував він, поглядаючи на два важкі пакети в руках Лариси, – незручно спостерігати за тим, як тендітна жінка тягне на собі таке важке.
Лариса не стала відмовлятися: її турбувала голова і спина, а ще дуже хотілося якнайшвидше з’їсти плавлений сирок, що лежав на самому дні пакета.
– Дякую, – біля своїх дверей Лариса багатозначно глянула на сусіда і простягла руки до пакетів.
– Давайте я занесу пакети в квартиру, – він був наполегливий.
– Вибачте, але я незнайомих чоловіків у дім не впускаю, – озвалася вона і спробувала взяти пакети з чоловічих рук, але де там.
– Мене звуть Ігор, – сказав він, даючи зрозуміти, що не такий він і незнайомий.
Лариса поступилася. Вона впустила Ігоря в квартиру, втомлено вмостилася на стільчику на кухні і дозволила чоловікові розкласти продукти по полицях.
– Ви недавно живете одна? – спитав Ігор, а Лариса аж оторопіла, здивована таким прямим запитанням.
– З чого ви взяли, що я живу сама? – хмикнула вона.
Ігор розсміявся і простягнув Ларисі плавлений сирок:
– Я дуже спостережливий. Раніше я бачив вас з чоловіком, швидше за все вашим чоловіком, але вже кілька тижнів його немає в полі мого зору. На пальці у вас немає обручки, а машин у дворі не дві, а одна. Я правий?
Лариса, відкривши рота, взяла з руки Ігоря сирок.
– Ви – детектив?
Ігор посміхнувся:
– Ні. Я спостережливий, говорю ж.
– І чи давно ви спостерігаєте за мною?
– Порівняно нещодавно. Як щодо вечері? Який ресторан вам до смаку?
Ларисі стало смішно. Цей Ігор чимось нагадав їй Вадима – такий самий самовпевнений і зухвалий. Що ж, нехай потішить своє самолюбство доти, доки вона не приголомшить його новиною про вагітність. Термін її підходив до двадцяти двох тижнів і, одягаючись з розумом, можна було ще досить довго приховувати животик, що випирає.
Від походу в ресторан Лариса відмовлятися не стала: їй хотілося влаштувати сусідові і довести йому, що вона теж не промах. Домовилися на п’ятницю, і о сьомій вечора в її двері подзвонили.
– Ви дуже пунктуальний, – Лариса вийшла з квартири, прикривши за собою двері.
– Не люблю змушувати жінок чекати, вважаю це проявом поганого виховання.
Лариса знизала плечима. Ігор здавався їй дивним, надто гарним він виглядав для того, щоб бути таким насправді. Лариса не планувала нічого серйозного, розуміючи, що у її становищі може максимум просто поїсти та повеселитися.
Ігор виявився дуже цікавим співрозмовником. Доречно жартував, розповідав про своє життя без прикрас, дуже мило залицявся до Лариси. Вона вже навіть шкодувала про те, що вирішила пожартувати з нього і приховати правду про своє делікатне становище.
– Я розлучений уже пів року, – навіщось сказав Ларисі Ігор, – але за стосунками я не женуся. Досить простого спілкування із приємною мені жінкою.
До них підійшов офіціант:
– Чи можу вам запропонувати нашу фірмову страву? А до неї ми маємо чудовий напій.
– Не варто турбуватися, – зупинив юнака Ігор, – я за кермом, а дівчині не можна.
Лариса рота відкрила від здивування. Ігор усміхнувся і жестом випровадив офіціанта.
– Не дивіться так на мене, Ларисо! – Ігор картинно надув губи. – І взагалі вже пропоную перейти на «ти».
– Згодна, – коротко відповіла вона, – але… як ти здогадався?
– Я ж говорю, що дуже спостережливий. А ти дуже гарна!
Лариса почервоніла, відчуваючи, як почервоніли її щоки. Залишок вечора вона провела у незрозумілому стані: їй було і приємно, і дивно, і дуже добре. Давно вона не ходила на побачення, а з Вадимом у ресторані востаннє була років зо три тому.
Дорогою додому Лариса задрімала. Прокинулася від телефону, що наполегливо вібрував у кишені пальто. Це була колишня свекруха:
– Вадима забрала “швидка”. Він у лікарні. Ларисочко, приїжджай!
Серце Лариси підстрибнуло і опустилося вниз. При думці про те, що з Вадимом могло статися щось непоправне, Ларисі стало не по собі.
– Ти можеш відвезти мене до міської лікарні? – невпевнено спитала вона. – Якщо тобі незручно, я доїду на таксі.
– Звичайно, відвезу, – озвався Ігор, вмикаючи поворотник, – що трапилося?
– З чоловіком щось трапилося, – видала вона і відразу поправила себе, – з колишнім чоловіком.
Ігор не ставив зайвих питань. Привіз Ларису до лікарні, а вона, не попрощавшись, влетіла у приймальне відділення.
Свекруха зустріла її на першому поверсі, разом вони піднялися нагору. Лариса застигла як укопана, побачивши на лавці біля лікарняної стіни, знайому дівчину. Ту саму брюнетку, що була в її подружньому ліжку.
– Вона була з ним? – навіщось спитала Лариса.
Свекруха кивнула і опустила очі. За дві години у коридор вийшов лікар.
– Вадим Сергійович отямився, – сказав він, – пройти до нього може одна людина.
Три жінки одночасно встали, але лікар зробив знак рукою:
– Лише одна людина. Вадим Сергійович просив Аліну. Хто з вас Аліна?
Ларисі стало гидко. Відчуття власної наївності пересилило бажання залишатися в лікарні і далі дізнаватись про самопочуття колишнього чоловіка. Нехай дитину вона й чекала від Вадима, сама вона була йому давно не потрібна. На відміну від молодої та жвавої Аліни.
Вийшовши на ґанок, Лариса зненацька схлипнула. Було соромно за свій порив, що вона приїхала до лікарні, Лариса вже сто разів пошкодувала. Потрібно було викликати таксі, а тут ще дощ полив – холодний і гидкий, такий же, як і відчуття всередині Лариси.
Несподівано біля неї зупинилася машина. То був Ігор!
– Сідай, а то змокнеш, – гукнув він Ларисі, намагаючись перекричати дощ, що розійшовся не на жарт.
Лариса шмигнула в машину, де було тепло, сухо і так затишно. Чоловік, який дивився на неї, вже не був схожий на самовпевненого самця, яким спочатку здавався Ларисі.
– Ти чекав мене дві з лишком години? – здивовано спитала вона.
– Звичайно, не міг же ж я кинути вагітну жінку посеред ночі без машини та можливості добратися додому цілим і неушкодженим.
Лариса посміхнулася:
– Тоді поїхали додому. Я хочу чаю і плавлений сирок. У тебе є? Чи підемо пити чай до мене?
Ігор засміявся і торкнувся руки Лариси:
– У мене вдома є два види сирків! А знаєш чому? Тому що я – спостережливий!