– А чому я весь час маю перевіряти телефон, якщо я зустрічаюся з друзями?
– Та тому що я хвилююсь!
– Але ж це твої проблеми! Я тобі двадцять разів уже сказав, що прийду, як насвяткуюся!
От і все – хіба не зрозуміло?
То була розмова сліпого з глухим. Адже кожен, хто сперечається, вважав свого опонента нерозумним, бо йому все було ясно!
Лізі було ясно, що так люблячі чоловіки не роблять! Дружина хвилюється, а він, бачте, біленьку до ранку десь смакує!
Ну, невже так важко зателефонувати, спитати, як вона там одна, сказати, що теж сумує?
Що, хіба для цього потрібно докладати безліч зусиль? Чи дзвінок коштує неймовірно дорого?
Ні! Тоді – чому? Винятково через якісь принципи?
А Костянтину теж було ясно, що дружина просто вередує: – Хочу, щоб подзвонив! І все!
Але навіщо? Всі сидять, розмовляють і так, смакують ту саму біленьку! І ніхто нікому не дзвонить!
І тут він – зі своїми дзвінками, під час яких і говорити нема про що!
Тільки тому, що все це його Лізі спало на думку? Вибач-посунься, люба моя!
А якщо наступного разу вона захоче чогось ще? Адже, як то кажуть, немає межі досконалості!
І, в результаті, виникло те саме нерозуміння сторін. Коли вони ці самі сторони вже не тільки не хочуть розуміти один одного, але навіть не намагаються до кінця вислухати:
– Що ти взагалі можеш мені сказати? Так, ти, людина, яка до ранку сидить у компанії таких же гульвіс?!
– А сама ти, можна подумати?! Ти взагалі сховайся зі своїм кулінарним коледжем!
Одна назва – кухар-кондитер, а жодного торта ще нормального не спекла.
Ну все: повалилися кісточки доміно. Ой, повалилися…
І життя він їй занапастив, виявляється! А вона щодня його нервує!
Ось тепер, через дрібницю – зустріч в якісь віки з друзями! – влаштувала справжню сварку!
В результаті розлючений чоловік знову завалився спати, а засмучена дружина пішла на кухню пити каву, думати про свою тяжку долю і шкодувати молоде та зіпсоване життя.
А все – після вчорашньої зустрічі Костянтина зі шкільними друзями. Ліза, як відчувала, не хотіла пускати чоловіка на цю зустріч.
А як не пустити? Які навести аргументи проти?
То ж!
– Тільки не пізно, Костянтине! Пообіцяй мені, що не пізно!
– Ну, як я тобі пообіцяю, Лізо? Як піде!
– Але не до перших півнів ви там будете гульбанити!
– Ох, може, й до третіх! – глибокодумно сказав чоловік. – Мало, як карти ляжуть!
– Це до якої ж години? – здивувалася дружина. – Не до ранку?
– Ну, – ухильно сказав Костянтин. – Ми ж так рідко бачимося, як розмова піде!
Може, затягнеться за північ! Новин у кожного багато назбиралося!
– Але ти мені, таки, подзвони, якщо затримаєшся! Я на тебе чекатиму до одинадцятої.
А потім дзвони. Домовились?
– Ти мене не чекай – лягай!
– У сенсі не чекати? Я ляжу, звичайно. Але ж чекати не перестану!
А ти подзвони – познач свою позицію!
– Яку позицію, Лізо? Не мороч голову мені і собі – не чекай на мене!
Коли прийду, тоді прийду! А ти лягай і спи спокійно!
І на цій райдужній ноті чоловік пішов на довгоочікувану зустріч із друзями, про яку говорив уже давно.
Об одинадцятій ніхто Лізі не подзвонив. І потім теж. Близько дванадцятої вона написала чоловікові СМС: “Коли ти прийдеш?”
Знову нічого.
О першій ночі дівчина, яка крутилася в ліжку, відправила чергове СМС з тим же ж питанням і уявним проханням відповісти.
Знову нічого.
Варіантів мовчання було купа.
Перший – чоловік нагулявся і вже спить. Там же ж, де й гульбанив.
Але Костянтин не дуже любив біленьку і зазвичай до такого стану не гуляв.
Варіант другий: з ним щось трапилося дорогою додому. І коханий перебуває у лікарні чи ще де.
Ну ні: цього просто не могло бути! Він же ж поїхав без машини й обіцяв викликати таксі! Значить ні!
І останнє: він її ігнорує. Ось це вже, як кажуть, мало місце!
Мабуть, всі ці розмови про третіх півнів зовсім не були нісенітницею, як вона спочатку подумала…
Дівчина провела майже безсонну ніч, забуваючись на кілька хвилин тривожним сном: це вже були не жарти.
На годиннику була шоста ранку з копійками, коли з’явився Костянтин.
Ліза була досить розумною дівчиною і розуміла, що «з’ясовування» стосунків о шостій ранку тільки посилить ситуацію. І тому прикинулася, що спить.
А «веселий» Костянтин ліг, в чому був, на диван і захропів.
На щастя, кімнати у них були окремі.
Чоловік встав ближче до обіду. Ліза чекала вибачень, але їх чомусь не було.
А вони мали бути: вона ж через нього майже не спала всю ніч!
Невже не зрозуміло, що людина хвилюється? І чому б хоча б один раз не перевірити телефон?
– А чому я маю перевіряти телефон? Сказав же, що насвяткуюсь і прийду! Увімкни розум – хіба не ясно?
І цікава полеміка поступово переросла в сварку.
– Ось і все! – сумно думала Ліза, помішуючи каву, що охолола. – Напевно, треба розлучатися!
І справа була зовсім не в приході чоловіка о шостій ранку.
А в тій самій неповазі, яка прозирала в його поведінці: адже він цілком свідомо проігнорував прохання дружини!
І це сталося не вперше. І взагалі, Лізу багато що перестало влаштовувати.
Так, претензій у дівчини до чоловіка накопичилася сила-силенна. І найголовніша – не регулярне виконання подружніх обов’язків: а вони були одружені лише два неповні роки.
Як же це? Вона від цього не ухилялася, і голова в неї ніколи не боліла.
А ось Костянтин чомусь цим нехтував. Чи цьому було якесь інше пояснення?
Так, він згадував, що вона його нервує!
У цих словах явно бачилася близькість Костянтина до улюбленої матусі – свекрухи Лізи: це був її улюблений вираз, а він був Костянтин – це був «мамин хвостик»!
Тому, насамперед – мама, а дружина потім!
Але це ще можна було пережити. І Ліза зовсім не нервувала чоловіка! Адже за час спільного життя він би про це сказав!
А це випливло тільки сьогодні – під час сварки.
То чому тоді діється таке з цим боргом, який вже виріс до значних розмірів?!
Це питання було явно насущним і залишалося відкритим.
Другим пунктом була відсутність грошей. Точніше, не повна відсутність, а їхня недостатня кількість: роботою себе чоловік не обтяжував.
І, загалом, Лізу це до сьогодні якось не напружувало: ну, так, заробляє мало. Але ж їм вистачає!
До того ж, вона приносить у спільний бюджет достатньо: основна робота і підробітки онлайн.
Так, можна сміятися з її кулінарних талантів, але ці самі кулінарні курси приносили непоганий дохід!
Тому сьогоднішня згадка про торт була просто неповагою.
Та й гарного торта чоловік явно не заслужив.
Крім того, вони зовсім перестали проводити години дозвілля разом. Так, як раніше.
Таке відчуття, що вона взагалі Костянтина перестала цікавити. І не лише, як жінка.
Тому що всі спільні проведення часу закінчилися: жодних переглядів фільмів, прогулянок і розмов, як раніше – вони навіть їсти стали поодинці.
І це – подружнє життя?
А ще чоловік став говорити дивні слова. Начебто, спочатку було необразливо і не дуже зачіпало: – Ой, я й не знав, що ти така вухатенька!
А далі все почало набирати обертів: – Так, наїла ти боки, кондитерка. А таку спідницю з твоїми ногами вдягати не можна! Куди намалювала такі стрілки – у тебе з ними очі дивні!
І все стосувалося її зовнішності, а це був заборонений прийом. До того ж, сам Костянтин теж – не Ален Делон… Але ж вона мовчить!
І раніше ж йому те саме дуже подобалося: і ноги, і вуха, і очі, і її одяг, і думки.
То що тепер? Розлюбив? Виходило, що розлюбив.
Бо ж коли любиш, розчулюють навіть недоліки, а коли ні – дратують навіть переваги.
Ну, що – розлучення і дівоче прізвище. Добре, що дітей поки що не народили: не так буде важко.
І коли чоловік, який остаточно виспався, встав, дівчина озвучила свої думки.
– Через таку дрібницю – не брав телефон – розлучатися? – непідробно здивувався Костянтин, який був у блаженному невіданні щодо своєї поведінки.
– Це не дрібниця, а твоє до мене ставлення. Тому, давай, збирайся – ти йдеш до мами, – сказала Ліза, не опускаючись до докладних пояснень: все одно не зрозуміє…
– Та ти зовсім вже! – несподівано сказав чоловік. – Причому, взагалі – недарма вуха відстовбурчилися: розумні думки тиснуть!
І вона ще сумнівалася щодо розлучення!
А Костянтин зрозумів, що його безбідне і сите життя закінчилося: квартира була Лізи. І більшість сімейного бюджету теж…
Але ще чіплявся за останнє: адже Ліза весь цей час терпіла його витівки, може, й зараз йому вдасться «запудрити» їй мізки?
І чоловік додав:
– Дати тобі адресу психолога, Лізочко?
Мовляв, бачиш – я не серджусь, навіть називаю тебе ласкаво – Лізочка! Ну, давай – визнавай, що була неправа! І, нарешті, підемо обідати!
– Собі залиш: скоро тобі знадобиться!
Даю тобі пів години: збирай манатки і вали! – тоном, що не віщує нічого доброго, сказала дружина.
Це було несподівано та дуже грубо: раніше вона так не розмовляла.
Так, треба, мабуть, було вчора зателефонувати. І чому він цього не зробив? А хто його знає – не зробив та й не зробив!
– Жартуєш? – чоловік, все ще, намагався досягти, хоча б, нестійкої рівноваги…
– Ні, приколююся! Тобі цього хотілося б?
Ні, всі приколи та жарти скінчилися, мій любий.
Іди шукай собі гарну та вмілу дружину, яка не буде вас з мамою нервувати.
А з мене досить.
– Та я жартував!
– Ось разом із мамою тепер і посмієтеся! А я не жартую! Усе!
І Ліза пішла в кімнату: вони розмовляли на кухні.
Костянтин довго тупцював, збираючи речі і чекаючи, що його попросять залишитися.
Не попросили…
…А Ліза наступного дня зробила коротку стрижку.
Так, як радять розумні психологи: якщо хочеш розпочати нове життя, зміни імідж.
І вона дівчині дуже пасує. І, до того ж, зовсім затуляє вуха. Які, якщо чесно, справді не дуже…