– А чому ти мені про це говориш тільки зараз? – насупилась Катерина, дивлячись на свого коханого.
– Я й сам не знав! – сказав Микола. – Борис зателефонував і сказав, що ввечері вони з дружиною прийдуть у гості. Зайчику, ти ж приготуєш щось смачненьке?
– Якщо встигну. Давай бігом у магазин, а я на кухню! – отак за відпрацьованим сценарієм проходив їхній суботній вечір.
Останнім часом таке повторювалося дуже часто! І говорив Микола про гостей завжди в останній момент!
То Борис, то Мишко, то Юрко…
І ці гуляння тривали допізна, після чого молодій господині доводилося потім все прибирати.
На цей раз все було, як завжди.
– Миколо, якщо ти мені знову скажеш про гостей майже перед їхнім приходом, то розбиратися будеш сам, – казала Катя, ставлячи курочку в духовку і повертаючись до салату. – Більше терміново накривати на стіл я не буду.
– Катю, та я сам дізнався тільки зараз! – винувато виправдовувався молодий чоловік.
– Міг би й сказати, що ми зайняті.
– Але ж ми не зайняті і це мої друзі! – насупився Микола.
– Тоді й готуватимеш сам своїм друзям! – заявила Катерина, вручаючи йому хліб, який треба було нарізати. – Допомагай давай.
Неохоче, але чоловік зайнявся ділом.
Борис із Таєю прийшли не з порожніми руками і вечір пройшов досить приємно.
– Катю, дякую за запрошення! Так душевно посиділи і так було смачно! – щиро подякувала Катерині гостя, коли допомагала прибирати зі столу.
– Посиділи і справді добре! – усміхнулася Катя, приховуючи здивування.
Поговоривши ще трохи, гості зазбиралися додому.
Микола був задоволений вечором і щиро запрошував друзів знову, на що, звісно, отримав згоду.
– Бачиш, Катю? Добре ж посиділи! – зачинивши за гостями двері, звернувся він до своєї нареченої.
Вони жили разом уже рік і приблизно місяць тому Микола зробив Каті пропозицію, на що та відповіла згодою.
– Ага. Тільки ти не казав, що хочеш запросити друзів. І не спитав, чи готова я провести вечір на кухні! – нервово відповіла йому Катерина.
– Ну, що ти починаєш? Нормально ж все було! – обурився чоловік.
– Як не дивно, так, – погодилася молода жінка. – Тільки я вже тобі все сказала. Ще раз таке повториться – готуєш сам! Будь ласка, про всі зміни, які стосуються і мене, говори заздалегідь!
– Подивимося, – відвертаючись, тихенько пробурмотів Микола, от тільки Катерина його все ж таки почула, але вирішила промовчати.
Якщо він її не зрозумів, то сам винен!
Тиждень вони жили спокійно, але Катя з острахом чекала на вихідні.
– Миколо, давай у суботу на ковзанку сходимо, чи що? – запропонувала вона йому в четвер. – Незабаром новий рік, а ми так ніде й не були.
– Давай у суботу й вирішимо! – відмахнувся чоловік.
– Гаразд! Май на увазі, що я в будь-якому випадку я туди поїду! – попередила Катя.
– Угу, – не вникаючи в сказане, відповів Микола, дивлячись у телефон.
Знизавши плечима, молода жінка взяла книгу і вирушила в кімнату.
Вона ж його попередила! А як не почув, то сам винен!
Настала субота.
– Миколо, ми на ковзанку їдемо? – запитала Катя у чоловіка під час обіду.
– Давай увечері? Там дітлахи зараз, нормально не покататися, – попросив Микола.
– Добре! – не стала вона сперечатися. — Але ж увечері точно поїдемо?
– Подивимося.
– Катрусю, накривай на стіл! До нас їдуть Славко з Олексієм, – годині о п’ятій схаменувся Микола, який сидів до цього в телефоні. – Катю?
Відповіддю йому була тиша…
Обійшовши квартиру, він з подивом зрозумів, що… Каті ніде немає!
– Катю, а ти де? – зателефонував він їй.
– На ковзанку поїхала, з Лізою. Я ж тебе попередила!
– Так? Гаразд, Катю, плани змінилися. До нас гості їдуть, тому повертайся додому і заскоч у магазин, тобі все одно по дорозі! – нервував Микола.
– Я на гостей не чекала!
– Але ж вони їдуть!
– То зустрінь їх сам! Посидіть нормально, відпочиньте! А я нарешті теж відпочину так, як я хочу! – запропонувала Катя.
– Ти зовсім вже? – обурився чоловік. – І як я по твоєму зараз на стіл накрию? Як зустріну? Що мені робити?
– Те саме, що я роблю постійно – важко зітхнути і зайнятися ділом. А зустрінеш – як завжди, з усією своєю гостинністю.
Завершивши розмову, Катерина вийшла з маршрутки і щиро обійняла подругу.
– Ну що, одразу кататися, чи спочатку на каву? – весело підморгнула їй Ліза.
– Кататися! Я так давно сюди хотіла, що аж не віриться, – засміялася Катя і, взявши подругу за руку, поспішила по ковзани.
Вони чудово провели час і додому молода жінка поверталася у гарному настрої.
– А ось і хазяйка завітала! – посміхався вже веселий Олексій. – Коли Микола нас запрошував у гості, то дуже вже нахвалював твої страви! Ось ми й сидимо, чекаємо, а господиня гуляє десь!
– А мені Микола казав, що друзі у нього все розуміють і ніколи до столу з порожніми руками не приходять! – усміхнулася Катерина, хитро дивлячись на чоловіка, який аж збентежився.
– Так ми й не з порожніми руками! – кивнув гість на біленьку на столі.
– Так і я не заважала вашій чоловічій компанії! Посиділи ж по-чоловічому, поспілкувалися.
– А тепер їсти хочемо!
– Я довіряю Миколі кухню. А ви як справжні друзі йому допоможете! – усміхнулася молода жінка. – А у мене сьогодні вихідний!
З цими словами вона вирушила в кімнату, відпочивати. Накаталася досхочу, як і хотіла, тому й крутитися на кухні була не в змозі.
– Катю, ти що виробляєш? – зайшов за нею слідом злий Микола. – Хіба так зустрічають гостей?
– Гості твої, а не мої, і ти сам їх запросив. А як збирався розповісти про них, як завжди, в останній момент? – в тон йому відповіла Катя.
– А ти погодилася б інакше?
– Не знаю. Я хочу хоч іноді відпочивати на вихідних і проводити час так, щоб і мені було в задоволення, а не вимушено готувати, мити, подавати тобі та твоїм друзям, – щиро зізналася вона. – І це було б чесно по відношенню до мене.
– Я тебе почув, – продовжив хмуритися Микола. – Я там варенткт купив і не знаю, як смачно їх приготувати.
Глибоко зітхнувши, Катя вийшла на кухню.
– Так, хлопці, вечеря буде, але мені потрібна допомога! – сказала вона.
– Нема питань! Що робити? – хоч як не дивно, першим зреагував Олексій.
– Разом наріжемо салат і закуски зробимо і я зварю вареники!
– О-о-о! Оце правильно! Командуй! – і Олексій перший побіг на допомогу.
Готували вони весело!
Катя командувала процесом, не забуваючи помішувати вареники, а чоловіки нарізали салат, робили канапки і з цікавістю спостерігали за тим, як готує і прикрашає все Катя.
Вийшло все смачно! І потім хлопці навіть допомогли їй прибрати зі столу, бо бачили, як вона засинає на ходу.
– Катрусю, дякую тобі велике! Я наступного разу з варениками прийду, – весело підморгнув Олексій на прощання і, міцно обійнявши друга, пішов.
– Ось бачиш? Все вийшло чудово! – гордо випнув груди Микола.
– Ага, – від душі позіхнула Катя. – А посуд помиєш – буде зовсім чудово!
Залишивши розгубленого чоловіка на кухні, вона пішла спати.
Надто насичений був день!
За тиждень був день народження батька Каті, де батьки запропонували відзначати новий рік у них.
– Славко приїжджає із дружиною і вас чекаємо! – усміхнулася Надія Михайлівна, проводжаючи гостей.
Ось тільки Микола вирішив все по-своєму!
Вранці, тридцятого грудня, їх розбудив дзвінок у двері.
Відкривати пішов сам чоловік.
– Братику, привіт! – почувся дзвінкий голос Марини, сестри Миколи. – Ви спите чи що? Оце так! Скоро Мишко приїде з Христиною, а ви!
– Привіт, Марино! – вийшла до них і Катя.
– Привіт, соня! Ой ви такі молодці, що вирішили відзначити новий рік у вас! Це так зручно! – не замовкала дівчина.
– Новий рік у нас? – спохмурніла молода жінка, остаточно прокидаючись і розуміючи, що Микола знову не порадився з нею і, незважаючи на запрошення батьків Каті, зробив все по-своєму!
– Ну, так! Микола ще в понеділок зателефонував і запросив нас до вас! Ой… – замовкла Марина, дивлячись на злу Катю і винувато поглядаючи у бік брата. – Хіба ти не знала? А Микола сказав, що це твоя ідея…
– Ні, Маринко, все нормально. Якщо Микола вирішив, то відзначайте тут.
– Я допоможу тобі, – невпевнено запропонувала дівчина. – Ну, на стіл накрити…
– Ой, це до Миколи. Я сьогодні до батьків поїду. У мене брат здалеку приїжджає із дружиною, ми обіцяли з ними свято зустріти, – сумно посміхнулася Катя. – Але я спокійно поїду сама.
– Але ж це сімейне свято! – обурився чоловік.
– Мабуть, я не належу до твоєї родини, раз всі в курсі твоїх планів, окрім мене.
– Це не так!
– Неважливо. Там також моя сім’я. Ходімо снідати? – змінила тему молода жінка.
– Катю, ти чого? – підійшов до нареченої на кухню Микола, поки Марина влаштовувалась у кімнаті.
– Ти знову ставиш мене перед фактом? А як же я? Моя думка тебе взагалі не цікавить? – занервувала Катя. – Ти постійно влаштовуєш тут балаган, не питаючи, хочу я цього чи ні!
– Взагалі-то це моя квартира… – нагадав Микола.
– Точно! А я тут служниця, – сказала Катя. – Я тебе почула, Миколо.
Відповісти що-небудь він не встиг, до них приєдналася Марина.
Катя тепло посміхнулася їй і почала накривати на стіл.
Насправді, родина у Миколи була хороша, та й не винуваті вони, адже це ж їх запросили.
От тільки Катя дізналася про це знову в останній момент!
Після сніданку жінка вирушила збирати сумку, доки Микола спілкувався з сестрою.
– Катю, а ти куди? – здивувався чоловік.
– До батьків, – знизала вона плечима, викочуючи з кімнати величезну валізу.
– А як же ж гості? А стіл? І чого їхати сьогодні, якщо можна це зробити завтра ввечері? – хмурився Микола.
– Тому що завтра буде складніше поїхати і дорожче, та й мамі допомогти треба. Славко ж сьогодні ввечері приїжджає, – посміхаючись, відповіла Катя і, швидко попрощавшись з усіма, поспішила на вулицю, де на неї вже чекало таксі.
– Дівчино, як ви все це дотягли? – здивувався веселий водій, завантажуючи в багажник величезну валізу і значну сумку.
– На емоціях! – хмикнула Катя і тільки в машині дала волю сльозам.
На щастя, вже сьогодні були скрізь затори і до батьків вона приїхала, встигнувши заспокоїтися.
– Доню, що трапилося? – мама здивовано дивилася на те, як Катя затягує речі в квартиру.
– Приймете назад? – винувато подивилася вона на батьків.
– Звісно! Твоя кімната на тебе чекає, – кивнула мама.
– А як же ж весілля? Передумали? Що він зробив? – заметушився батько. – Я йому зараз…
– Тату, почекай, – зупинила його Катерина. – Я зараз вам все розповім!
Батьки дивилися на Катю не розуміючи, що це таке робиться.
– Виходить, він ще не в курсі? – після обіду й після розповіді дочки, вже веселіше запитав Дмитро Олександрович. – І коли ти йому все розкажеш?
– Першого числа. Він дізнається про все в останній момент! – сумно посміхнулася Катя.
– Гаразд. Не час сумувати! Їдемо по подарунки, а потім вечерю готуватимемо, – підвелася з-за столу Надія Михайлівна.
– Ну, може все й на краще! Давайте я вас відвезу? Я ж маю я побалувати своїх дівчат? – усміхнувся чоловік.
Щоправда, сидячи в заторі на в’їзді в торговий центр, він уже не був таким веселим, але все ж таки задумане вони купили.
Наступного дня Микола вже зранку дзвонив до Каті.
– Катю, може, ти приїдеш нам допомогти? Батьки ввечері будуть, до столу, разом із дядьком Петром, його дружиною та дітьми. А ми нічого не встигаємо! – нервував чоловік.
– Миколо, не можу! Самі не встигаємо. У нас тут стільки гостей буде! Ого-го… – ще потягуючись у ліжку, охала Катя. – Все, не можу говорити! Бувай.
– От же ж хитра! – захоплено дивилася Марійка на це все.
– А що? Бігти й готувати для його родини? Сам заварив це все, хай сам і розбирається! – хмикнула Катя. – Йдемо снідати?
– Ходімо! Там мама пиріжків вже напекла, Славко від запаху прокинувся і вже за столом, – посміхнулася невістка.
І дівчата поспішили на кухню, де всі вже були в зборі і галасливо планували день.
Микола весь день дзвонив Каті з усілякими питаннями, але відсутності речей нареченої він того дня так і не помітив!
До вечора Катя вимкнула звук на телефоні і насолоджувалася спілкуванням з близькими, допомагаючи мамі зі святковим столом, татові з гірляндами, які вони примудрилися купити вдень, на прогулянці, і була щаслива!
Всі разом вони зустріли новий рік, потім ходили на ялинку, на центральну площу, а потім, коли батьки лягли спати, вони втрьох пили гарячий, трав’яний чай із тортом і розмовляли про все на світі, насолоджуючись спілкуванням та зустріччю.
– Знаєш, Катю, а я тебе розумію, – несподівано заявила Марія. – Якби Славко так само ставив мене перед фактом, не зважаючи на мою думку, то я теж пішла б.
– Марійко, ти чого? – розгубилася Катерина, дивлячись у повні сліз очі невістки.
– Вона останніми днями дивує! – обіймаючи дружину і злякано дивлячись на сестру, прошепотів Славко.
– Так? – задумливо дивилася вона на Марію, яка плакала.
А вранці вручила невістці тест на вагітність.
– Та ну? – відмахнулася та.
– Ну, так! – хитро посміхнулася жінка.
Виявилось, що так!
І знову було у них свято.
– Катю, коли ти повернешся? – зателефонував їй Микола ближче до вечора.
– Ніколи.
– У сенсі? Нас батьки сьогодні чекають у гості. – занервував чоловік. – Вони й так образилися, що тебе вчора не було.
– По-перше, з новим роком тебе, Миколо! – усміхнулася Катя. – А по-друге, я нікуди не поїду!
– І чому я про це дізнаюся тільки зараз? – розізлився Микола.
– Вчуся у тебе. Все казати тобі в останній момент.
– Але ж вони хотіли обговорити весілля! – сказав чоловік.
– А весілля не буде, – хмикнула Катя.
– Як ти могла все вирішити за нас? І коли тільки ти встигла? Чому я не знаю? – нервував Микола.
– Ти ж за нас все вирішуєш? Ось і я вирішила. Позавчора, коли від тебе з речами їхала. Але ж тобі було не до цього! Ти ж рідних зустрічав! – сказала жінка. – Скажи спасибі, що не в ЗАГСі про це сказала, в останній момент, як завжди робиш це ти. Але ти маєш рацію. Так справді простіше! Зібрала свої речі, поїхала і все, а тебе перед фактом поставила.
– Як зібрала речі? – чути було, як Микола перевіряє шафи. – Ти жартуєш?
– Ні.
– Все ж нормально було?
– Ага. Особливо у тебе. А як у мене – тебе це не хвилювало, – важко зітхнула Катя. – Гаразд, мені ніколи. Щастя тобі, у твоїй квартирі, із самим собою…
Катя завершила розмову, розуміючи, що буде важко.
Кохає? Так! Сумує? Дуже! Але тільки не хоче вона бути тією, про яку згадують в останній момент!
Час лікує, як то кажуть?
Зустріне вона ще свою людину, яка зважатиме на її думку!