– Ти думаєш, твоя мама зрадіє, що в неї буде ще один онук? Думаю, не варто говорити це на її ювілеї.
– Добре. Скажімо пізніше, але дуже затягувати також не треба. Тоді мама образилася що ми довго приховували.
– Довго? Сім тижнів це довго? Зараз теж майже сім тижнів.
– То я не зрозумів. Скажемо чи ні?
– Я й сама не розумію. Давай глянемо за обставинами.
Рита та Олег чекали на другу дитину. Стать була ще не відома, але Рита відчувала, що знову буде хлопчик.
Її смакові уподобання змінилися так само як за першої вагітності п’ять років тому. Олег радів. Але чи зрадіє його мати? З першою дитиною особливої радості бабусі він не помітив.
Його сестра Ольга тоді народила доньку на два тижні раніше, ніж народився їхній син. Звичайно мати кинулася допомагати дочці. Весь вільний час присвячувався їм. Все було для першої внучки, вбрання, колиски, ліжечка, ходунки… А для онука нічого не діставалося.
Справляйтеся самі. Та й потім їхньому синові мало чого дарували. Добре, що були ще бабуся та дід, батьки Рити. Вони допомагали, приїжджали, хоч і жили в сусідньому місті, а не поряд. Коли Денису виповнився рік, його батьки купили квартиру. Не стало дідуся Рити, і всі його заощадження отримала вона. На квартиру не вистачало лише невеликої суми, яку взяли у кредит. Батьки тоді залишили собі лише будинок у селі.
***
Свій п’ятдесяти п’ятирічний ювілей Катерина Дмитрівна святкувала вдома. Колег вона не стала запрошувати, та й не було там таких, з ким вона б не сварилася. Характер у неї був складний, а тому для них накрити фуршет в офісі.
Вдома зібралися сім’ї дочки, сина, брат Катерини з сім’єю, її сестра з новим чоловіком, племінники. Родичів чоловіка Катерина не вважала за потрібне запросити. День народження її, отже, і вирішує вона. Свекруха також не дочекалася запрошення. Загалом гостей було п’ятнадцять людей разом із дітьми.
Стіл був шикарний, щось вона приготувала сама, але в основному це було замовлення в сусідньому ресторані, страви, звичайно, видала за свої. Рита це одразу помітила. Ні, її не каламутило побачивши їжу, просто вона віддавала перевагу певним продуктам.
Потім були тости, вітання, подарунки.
– Мамо, моя кохана. Ми приготували тобі ще один подарунок. Він особливий. Скоро ти будеш ще раз бабусею. Дуже сподіваюся, що зараз буде хлопчик. – сказала наприкінці свого привітання Ольга.
– Ось це подарунок так подарунок. Найкращий. Дякую, доню! Дякую, люба.
Олег і Рита переглянулися, мабуть, саме час сказати. Тим більше настала їхня черга вітати.
– Мамо, з ювілеєм тебе рідна. Нехай онуки тебе не старять. Ти ще молода, життєрадісна. Здоров’я тобі та довголіття. Візьми наш подарунок. – Олег передав їй оксамитову коробочку із золотими сережками, які мама сама і обрала раніше. – І у нас також є ще один подарунок. Ми теж чекаємо на дитину, і ти будеш бабусею ще раз.
– Що? Ще один онук? Навіщо?
– Ти про що, мамо? Як це навіщо?
Всі гості затихли. Реакція Катерини Дмитрівни їм здалася як мінімум дивною.
– Ви мене здивували. Твоя сестра вагітна, вони мають іпотеку, їй потрібна допомога. Це вам добре, квартира є і кредиту вже немає.
– Мамо, зараз твоє свято. Може, не варто продовжувати зараз. Поговоримо про це згодом, але це нічого не змінить.
– Якщо вже почали, то давай все відразу поставимо на свої місця. – Катерина не звертала увагу на присутність гостей. – Все свято мені зіпсували!
Хтось із гостей свиснув, решта затихла. Не чути стало навіть дітей, які сиділи за окремим столом та їли торт. Вони мало що розуміли, але зрозуміли, що іменинниця не в дусі.
– Що означає – зіпсували? Ти не рада?
– Чому тут радіти. Термін який? Ще не пізно? У вас все є, кредит закрили, допомагатимеш сестрі з іпотекою. І ще? У вас речі від Дениса залишилися? Ми чекаємо на хлопчика, так що чекаємо на все, що у вас збереглося. Ти мене зрозумів?
Рита підійшла до сина, він вже поїв і встиг вийти з-за столу. Свекрусі вона нічого не сказала, навіщо псувати свої нерви. А та все ще сварилася. Олег намагався їй відповідати, але потім вийшов за дружиною.
– Ходімо одягатися, синку. Ми йдемо.
– Ти мала рацію, не варто було сьогодні повідомляти. Звичайно це нічого б не змінило, але такого сорому перед гостями вдалося б уникнути.
– Осоромилися не ми.
– Я розумію. Вона ще свариться. Виставила нас якимись… навіть не знаю, як і сказати.
– Розумні зрозуміють правильно.
– Зрозуміють. Але для нас цей концерт ще триватиме завтра та післязавтра.
– Не триватиме. Все й так уже зіпсовано. А зараз тортика дуже хочеться.
– Тобі принести? Може, краще в магазин зайдемо?
– Я сама. Там на дитячому столі є чисті тарілки.
Рита взяла пристойний шматок тортика, обрала де більше крему.
– Ви пішли, от і йдіть, подумайте. А торт постав на місце, на винос нічого не буде! Гості ще сидять.
– А я й не збиралася нічого виносити. Вагітні жінки непередбачувані, знаєте, забаганки з’являються так раптово. Ось тортика захотілося, а тепер апетит зник. Тепер я хочу зовсім іншого. Бажаю солодкого життя. З ювілеєм! – з останніми словами торт із тарілки перекочував на обличчя ювілярки. – Дякую за частування, ми йдемо.
Катерина Дмитрівна так і лишилася стояти, гості швидко розійшлися.
– Отримала за свою промову? Так тобі і треба. – сказав їй чоловік.
***
– Ти як до цього здогадалася? – сміючись, спитав Олег дружину.
– Вагітні жінки непередбачувані, особливо коли справа стосується їхніх дітей. Сподіваюся, ти не проти?
– Ні. Все гаразд. Тобі можна все. Тортика?
– Ні, дякую, у нас вдома є тістечка в холодильнику. Цього буде достатньо.
Надворі їх наздогнав дядько Олега.
– Молодець, дівчинко. Молодець. Не чекав. Моя сестра отримала по заслугах. Я дуже радий, що так все вийшло. Колись вона і мене діставала, просила допомагати їй. Потім ми з нею посварилися, довго не спілкувалися. Її запрошення на ювілей було для мене несподіванкою. Порадували ви мене. Все, мені час, сім’я чекає. Щастя вам.
***
Мати Олега образилася. Вона навіть синові не дзвонила, про народження онука він їй написав, але відповіді не отримав. Образилася і його сестра. За матір та за неотриману допомогу. Ну то й що? Легше буде жити.