Віра та Іван одружилися відразу після навчання. Роботу знайшли. Квартирку зняли. Добре жили. Батьки Віри іноді підкидали їм із села картоплі та інших гостинців. Іноді Іван їздив із тестем на рибалку. Тесть місця знав, і риба була в них завжди. Іван і сестрі свіжої рибки підкидав, а іноді й картоплі мішок. Вони не мають, а поділитися не шкода. В одному місті живуть.
В Івана родичів багато. Хтось теж у місті, а хтось і поїхав. Усі знали, що Іван з Вірою добре живуть, гроші на квартиру збирають. Кожен міг попросити в борг у них, гроші були завжди. Тільки от іноді віддавати не поспішали, а просили ще. Іван гроші давав. Хоч і не вчасно, та повертали.
Через п’ять років після їхнього весілля тестя не стало. Мати сама з господарством не справлялася. Вирішено було залишити лише город та декілька курочок. Віра з Іваном приїжджали та займалися городом. На рибалку вже не вистачало часу. Сестра образилася, рибки свіжої треба, а брат не ловить. Та й картоплі міг би мішок привезти, а не щастить.
Завод, на якому Іван працював, розорився. І не один, багато підприємств стали. Віра працювала у школі, але зарплатню затримували. Знімати квартиру та жити у місті стало дорого. Вся їхня родина переїхала у село. Усі заощадження вони вирішили вкласти у господарство матері Віри. У будинку вже був потрібний ремонт. На решту грошей Іван купив поросяток, курчаток та кроликів. Теща в міру сил допомагала йому, але більшість порадою, як господарство доглядати.
А тим часом сестра Івана розбагатіла. Її чоловік зайнявся якимсь бізнесом, гроші у них текли рікою. Іван розумів, що вони займаються не зовсім законними справами. Та й деякі інші його родичі, які раніше гроші в нього позичали, теж добре влаштувалися.
Якось Івану знадобилися гроші. Занедужала теща. Треба було їхати на обстеження, а грошей не було. Начебто й сума невелика, але не знайшлося, а їхати терміново треба. А в тещі нікого більше немає, тільки Віра, Іван, та їхнє двоє маленьких дітей. Звернувся до рідні, у борг просив. Усі кому колись допомагав – відмовили, навіть сестра. Ще й посміялися, колись давав, а тепер просить. “Гроші в обороті, шукайте в іншому місці. Чим віддавати будеш, якщо немаєш зараз”
Подзвонив брат двоюрідний. Сам зателефонував.
– Іване, тут чутки дійшли, що гроші тобі потрібні. Я ж тобі винен.
– Сергію, ти мені не винен. Ти в мене ніколи не займав.
– Пам’ятаєш, я був студентом. До вас на вечерю бігав, а ви мене годували та ще з собою давали. Говори, скільки треба, можеш не повертати.
– Та ти що! Я поверну.
– Розберемося.
– Ну дякую. А ти що теж розбагатів, як усі наші?
– Ні. Я з таким не зв’язуюсь.
Гроші знайшлися звідки не чекали. Тещі поставили на ноги. Все почало налагоджуватися. Господарство розширили. Все добре стало. З’явилися гроші.
Сергій став у гості приїжджати. Зовсім небагатим він виявився. Сім’я від зарплати до зарплати жила. Добре, що жити було де. Іван борг йому віддав. Та й гостинці з села іноді сам привозив. Сергій все намагався гроші йому дати за гостинці, але Іван ніколи не брав.
– Ти мені допоміг у скрутний момент. Може ще у нагоді один одному станем.
Поступово й у Сергія все налагодилося. Сім’ями дружать. У гості їздять. На рибалку вибираються місцями, які ще тесть Івана йому показав.
А от всі родичі, що швидко розбагатіли, чомусь розорилися. Не вийшов їхній бізнес, та ще й винні залишилися, кредити всі доходи забирають.
Сестра Івана у гості приїжджала. Носом покрутила, подивилась як брат живе. Грошей просила кредити закрити. Багато.
Але Іван будинок новий будує, гроші потрібні, відмовив. Він свого часу набагато менше у неї просив, але не дали. Образилася сестра на відмову, поїхала навіть гостинці не взяла, які Іван їй давав.
‐ Не потрібно мені! – тільки й сказала вона.
Тепер навіть не дзвонить. Та й інші теж не дзвонять. А раніше усі спілкувалися.
Найближчим виявився Сергій. Хоч і двоюрідні вони брати, але живуть як рідні.