Іван прийшов із роботи, вдома зустріла дружина знову чимось незадоволена.
– Ну що знову сталося? – роздратовано спитав Іван.
– А то ти не знаєш? – З викликом відповіла Жанна. – Знову твоя мама приходила. Їй зайнятися нічим, чи що? Приходить із самого ранку і бурчить, бурчить, бурчить до вечора. Я нічого не вмію, все не так роблю. Син наш її дратує, недолюблює бабуся його. Все намагається перевиховати.
– Ну що ти вигадуєш? Єдиного онука від єдиного сина не любить? Так бути такого не може! Я не можу мамі сказати, щоби не приходила. Вона мене одна виховувала. Так, їй нудно одній жити, от і приходить до нас. Це ж не тільки твоя квартира, а моя теж. Тож доведеться закрити очі.
– Не хочу, не буду. Ти хочеш, щоб ми із сином переїхали до моїх батьків за багато кілометрів? Ти розумієш, що тоді ти не побачиш сина?
– Не треба говорити таке! – вигукнув у гніві Іван і пішов з дому, гримнувши дверима.
Він ходив вечірнім містом і роздумував, що робити: «Як дружину заспокоїти? Як вона не розуміє, що мати – це моє життя. Мама багато мені віддала, багато чим знехнувала, щоб я здобув освіту, щоб у мене в житті все склалося. Не можу я матір образити. Це Жанна просто взяла та поїхала від своїх батьків і не дбала про них. Взагалі не розумію, як можна не бачити мами щодня. Мама – це ж мама!
Іван і сам не помітив, як прийшов до будинку матері. Подивився у вікна, на кухні світилося світло, значить, мама вечеряє або посуд миє. І тут Іван згадав, що він голодний. Адже так і не повечеряв удома, дружина одразу влаштувала сварку.
Мама зраділа, побачивши сина на порозі:
– Проходь, проходь, мій хороший. Щось сталося?
– Нічого страшного, з Жанною посварився. Заспокоюся, додому піду.
– Правильно, що прийшов. Хто, крім матусі, тебе ще пошкодує? Ти голодний? Ну, звичайно, твоя дружина тільки сваритися і може. Сідай, я тебе нагодую.
– Мамо, не треба так про Жанну, вона гарна, – безсило відповів Іван матері.
– Гарна, гарна, поки зубами до стіни спить, – іронічно посміхнулася мати. – Сідай за стіл, все холоне. Ти сьогодні в мене ночуй, нехай твоя дружина охолоне. Завтра сама вибачатиметься, кому вона ще потрібна.
– Ма-ма! – роздратовано промовив Іван.
– Все, все, не буду більше про твою принцесу. Їж давай і спати лягай, завтра на роботу. До мене зараз сусідка прийде, ти ж не будеш наші плітки слухати, – мати погладила Івана по голові і поцілувала в маківку.
Іван усміхнувся: «Як у дитинстві».
Після вечері Іван увімкнув телевізор і ліг на диван. Такого умиротворення він не відчував давно. Коли мама зазирнула до кімнати, Іван уже спав. Вона пошепки запитала: «Сину, ти спиш?»
Іван не відповів, не хотілося порушувати умиротворення. Мати вимкнула телевізор і пішла на кухню.
Мати своїм приходом прогнала дрімоту, спати Іванові перехотілося. В голову знову лізли думки про дружину, про її претензії. Іван сам не помітив, як почав прислухатися до розмови на кухні.
– Ще трохи дотисну, і він зовсім піде від неї, – Іван почув уривок маминих слів.
– Як ти так можеш? – Здивувалася сусідка. – Там же дитина, твій онук, між іншим.
– Це ще треба перевірити, чи він мій онук. Схожий на матір, та й характер у матусю: упертий, примхливий, елементарних слів не розуміє. Я сина виховувала не для якихось там жінок. Розлучиться і житиме зі мною. Нехай гуляє, але одружуватися більше не дозволю. Розлучаться, квартиру поділять. Вона виплатить Іванові його частину квартири. Ми на ці гроші з’їздимо кудись за кордон, відпочинемо. Навіщо йому квартира, якщо я маю трикімнатну. Йому ж і дістанеться, – замріяно сказала мати.
І тут Іван не витримав, увірвався до кухні:
– Мамо, як ти можеш? Я думав, ти мені щастя бажаєш. Не вірив Жанні. А ти, а ти, – у Івана підступив ком, він не міг підібрати слів, щоб висловити матері все, що відчуває.
– Сину, ти підслуховував? – незворушно сказала мама. – Я й бажаю тобі щастя. А щасливий ти можеш бути лише поряд зі мною. Ну вистачить, пограв у весілля і вистачить.
Що ще говорила мати, Іван не чув, він швидко одягнувся і побіг додому вибачатися перед дружиною.