Літо цього року видалося особливо спекотним. Повітря було настільки густим і важким, що здавалося, його можна було б відчути на дотик. Олена повільно йшла вузькою вулицею до свого будинку, який розташовувався в старому районі міста. Плями тіні від дерев, які якимось дивом вижили в цій міській спеці, рятували від сонця, але не давали відчуття прохолоди.
Вже вранці Олена відчувала напругу. День був надто дивним, надто довгим. Іноді так буває: начебто все як завжди, але з’являється передчуття, і немов якась тиха тривога розтікається по тілу.
Олена звернула в тінистий провулок. Шум міста залишився позаду, десь вдалині гримнуло. Сонце ще світило, але на горизонті з’явилися хмари. У повітрі пахло землею та електрикою, як це буває перед грозою.
Олена поспішила до хати. Коли вона вже була біля під’їзду, їй назустріч зробила крок жінка років тридцяти.
Погляд незнайомки був сповнений рішучості. Кілька секунд жінки дивилися одна на одну мовчки.
– Ви, мабуть, Олена Мельник? – Невпевнено запитала жінка, перериваючи незручне мовчання.
– Так, це я. – Олена випросталася і спокійно глянула на незнайомку, хоча в голові зашуміло від хвилювання. – Чим можу допомогти?
Молода жінка нервово озирнулася навколо, перш ніж заговорити.
– Мене звуть Лариса. Це складно… – її голос був тихий, але твердий. – Я зустрічаюся з вашим чоловіком – Юрієм. Ми разом уже три роки.
Олена застигла. В душі все стислося, голос застряг десь у горлі. Вона намагалася знайти якісь слова, але не могла.
– У нас є син – Ігор, – продовжила Лариса. – Йому два роки.
Олена почула те, що сказала жінка, але не зовсім зрозуміла, чого вона хоче від неї. Звичний світ раптом розколовся, звуки наче зникли. Їй захотілося втекти, сховатися від почуттів, що заповнили її.
Небо тим часом продовжувало змінюватися, хмари насунули ще щільніше, закриваючи останні промені сонця. Здавалося, що небо ось-ось піде гроза.
Голос Олени трохи здригнувся, але вона зуміла зберегти спокій:
– Три роки? А чому ви прийшли саме зараз?
– Я не могла більше приховувати це. Я втомилася жити в таємниці, відповіла Лариса. – До того ж Юрій просив мене почекати, доки вашій молодшій дочці не виповниться вісімнадцять.
– Щоби аліменти не платити? – засміялася Олена.
– Ні, щоб розлучатися не через суд. Юрій сказав, що не хоче соромитися перед знайомими.
– Тобто він хоче зберегти обличчя? – Запитала Олена. – Ну, хай спробує.
Олена обійшла Ларису, як оминають стовп, що несподівано виник на шляху, і зникла в під’їзді.
Вона поки що сама не розуміла, чого в ній більше – образи, злості чи розчарування. Звичайно, жінка розуміла, що їхня сім’я вже давно не та, якою була на початку їхнього спільного життя.
Юрій, якого вона покохала багато років тому, поступово став іншим.
Але Олена досі вважала його за порядну людину. Вона могла чекати від нього чого завгодно, тільки не зради. Виявляється, вона помилялася.
Коли чоловік прийшов додому з роботи, Олена зустріла його мовчки. Вона навіть не повернула голови у його бік. Сиділа в кріслі перед телевізором, вдаючи, ніби уважно дивиться на екран.
Юрій перевдягся, вимив руки і заглянув на кухню. Там було чисто, на плиті нічого – ні каструлі, ні сковорідки.
– А що у нас сьогодні на вечерю? – поцікавився чоловік.
– А на вечерю у нас сьогодні великий сюрприз! – відповіла Олена.
– Олено, що сталося? Ти сьогодні якась не така…
Вона глянула на нього, посміхнулась і тихо сказала:
— Я, любий, така сама, як і була, а ось ти дуже змінився. Той веселий хлопець Юрко, за якого я колись вийшла заміж і якому народила двох дітей, не завжди робив правильно, бувало, що він косячив, і сильно. Але він завжди був чесним та порядним.
Юра дивився на неї з великим подивом.
– Гаразд, щоб далі не тримати інтригу, я тобі скажу: півтори години тому до мене приходила твоя Лариса, – повідомила Олена.
– Яка Лариса? – Юрій спробував зобразити здивування, але актор із нього був поганий.
– Та, до якої ти протягом трьох років бігав, коли обманював мене, що затримуєшся на роботі чи їдеш у відрядження. Та, що народила від тебе дитину. Та на яку ти витрачав премії, яких, за твоїми словами, тебе регулярно позбавляли. І та, якій ти обіцяв, що розлучишся зі мною, як тільки Соні виповниться вісімнадцять.
Юрій знітився, опустивши погляд. Він знав, що цей момент неминуче настане, але сподівався, що вдасться його уникнути.
– Ми останні роки живемо як сусіди, Юро, – продовжила Олена. – Я втомилася від цього. А тепер ще ця зрада. Ми розлучаємося – так буде краще для нас обох.
Юрій мовчав. Усередині нього боролися два голоси. З одного боку, йому дуже подобалася Лариса – вона така молода, свіжа, лагідна. Він приходив до неї двічі на тиждень, вона завжди була в гарному настрої, зустрічала його з усмішкою. Лариса годувала його вечерею, потім Юрій деякий час грав із сином, Лариса укладала дитину спати, і в них були ще цілих дві години. А якщо вдавалося обманути дружину про відрядження, то набагато більше.
Але Юрій, хоч і запевняв Ларису, що після повноліття доньки розлучиться із дружиною, насправді не збирався цього робити.
Тому що була й інша сторона: він побоювався змін, йому не хотілося відмовлятися від комфортного життя, яке створила Олена.
— Олено, — нарешті сказав він, — я не хочу йти. За стільки років ми звикли одне до одного. Так, у нас були складності, але…
— Юра, — зупинила його Олена, — комфорт не може бути основою щастя. Я, поки чекала на тебе, вже подала заяву на розлучення.
Юрій цього, звісно, не очікував. Він припускав усе: звинувачення, сльози, сварки. Але це не.
Тиша в кімнаті була приголомшливою. Юрій дивився на дружину з таким виразом, наче бачив її вперше. Вона не приховувала всі ті переживання, які відчувала, але плакати і просити його залишитися не збиралася.
Цієї ночі жоден з них не міг заснути. Кожен розмірковував про те, що принесе їм майбутнє, про те, як це складно почати все з чистого аркуша.
Олена думала про те, як їй зібрати воєдино своє життя, що розлетілося на уламки за один день.
Юрій розумів, що колишнього життя, яке вони з Оленою вибудовували роками, більше немає. А що йому вдасться збудувати з Ларисою, ще невідомо.
Але між ними була велика різниця: Олена достеменно знала, що вона впорається, навіть якщо на це піде багато часу.
А Юрія майбутні зміни чомусь хвилювали…