-Як платіж прострочений? Ви щось плутаєте, немає в нас ніяких кредитів… Так, Мельник, так, наша адреса, але… Скільки? Не може такого бути. А на чиє ім’я кредит оформлений? – дивувалася Юлія.
-На Ігоря Андрійовича Мельника, – відповіли їй.
-Так, це мій чоловік, але як він міг? І навіщо? – зовсім розгубилася жінка.
-Співчуваю, – голос співрозмовника пом’якшав. – Але правила одні для всіх: терміни пропущені, сьогодні нагадування, а потім інші заходи.
Юля не пам’ятала, як пройшла до кімнати і як опинилася перед комп’ютером: мабуть, здивування від звістки дало знати про себе. Ні, треба все ж таки спочатку самій розібратися, звідки взявся цей борг.
Кредитної карти у чоловіка вона ніколи не бачила, виходить, що гроші взяті не на сім’ю. Та що ж відбувається? Про роботу довелося забути, бо думки крутилися лише довкола дивної розмови. Юля ледь дочекалася приходу Ігоря додому:
– Для кого гроші? Хто тебе просив взяти кредит?!
– Не встиг, все-таки подзвонили, – з розпачем пробурчав чоловік. І, зрозумівши, що проговорився, накинувся на дружину. – Ну чому дивишся? Мамі гроші, мамі. Вона просила допомогти, одна живе…
-І куди ж їй така сума? Ми меншими обходимося, хоча обидва працюємо?
-На відпочинок, ясно?
-Куди ж вона зібралася: В Арабські Емірати чи на Сейшели?
-Мама мене одна ростила, має право. А від тебе такого не чекав…
І насупившись, Ігор пройшов у кімнату, демонстративно сів у крісло і відвернувся до стіни. Він так робив завжди, коли треба було ображався на дружину. Але тепер спектакль «а-ля ображена дитина» бажаних результатів не приносив.
Юля просто не почала розмовляти. Свекрухи в її сімейному житті було, як кажуть, забагато. Віра Павлівна любила просити. І почала вона з моменту знайомства із обраницею сина. Щойно побачивши сережки у вухах дівчини, одразу в захопленні сплеснула руками і поцікавилася, чи справжнє каміння чи так, біжутерія?
Дізнавшись, що Юля не носить підробок, одразу заохала:
-І навіщо такі гроші викидати? Краще б додому, що корисне купили…
-Та це подарунок, – Юля була неприємно вражена подібною реакцією.
-А, ну тоді добре, – моментально заспокоїлася тоді ще майбутня свекруха.
Через тиждень Ігор зніяковіло попросив Юлю більше сережки не одягати, коли вони підуть до мами. Та, бачите, надто засмучена, що вона не має такої прикраси, а купити їй аналогічні син не може.
Ще тоді з’явилися думки про дивність такої поведінки. Але закохана Юля постаралася відігнати неприємні роздуми. А потім було весілля. Віра Павлівна блищала: стильне вбрання, чудовий подарунок. І лише за місяць невістка випадково дізналася, що все було куплено Ігорем. А якщо ні, то мама відмовлялася з’являтися на весіллі сина.
А потім пішло: то мати попросить новий телевізор, як у подруги, то їй фен життєво необхідний, такий же як у сестри, то оплата послуг салону краси, а ще процедур… І все негайно, терміново. А інакше… Віра моментально починала плакати, скаржитися на самопочуття, як тільки розуміла, що бажане випливає з рук. Ігор не міг винести маминих сліз і мчав виконувати всі її забаганки:
– Це ж мама … Як можна!
Однак у нього тепер також була родина. І саме на її утримання коштів бракувало. Дружина дивувалась: як так виходить, що обидва працюють, заробляють дуже навіть непогано, а не вистачає на найнеобхідніше? На всі питання дружини Ігор лише руками розводив:
-Мабуть, Юля, ти просто не навчилася ще бюджет домашній вести. От у мами б моєї повчитися тобі…
Та тільки вчитися у свекрухи Юля не бажала: з першої хвилини їхні стосунки не склалися. Надто вже добре знайомий виявився подібний типаж «матусь» нареченій, а потім і дружині Івана Мельника. І триматися від подібних натур вона воліла якомога далі.
І ось остання крапля: мати потребувала сплатити відпочинок. І сума, яку взяв в кредит заради свекрухи син, здивувала дружину. На ці гроші можна було не лише оплатити одразу три внески за іпотеку, а ще й обставити квартиру зовсім не дешевими меблями, придбати техніку. А того, що залишилося з лишком, вистачило на святкування з приводу придбання. І не де-небудь, а у найкращому міському ресторані.
Схоже, Ігор не збирається змінювати звичний устрій: мамі все і завжди. Але і з цим Юля готова була змиритися, все ж це мама, сама б заради своєї на багато пішла. Але так, навіть не сказавши ні слова… А якби що трапилося? На кому б залишився цей кредит? На ній! А свекруха знову ні до чого.
Мабуть, настав час серйозно поговорити із чоловіком. Час вибирати, хто для нього важливіший. Ну, або хоча б нехай пояснює мамі, що апетити варто стримати. Але розмови не вийшло: Ігор образився, звинувачуючи дружину в байдужості та меркантильності:
-Я ж оплатив той борг, заплачу все, а ти дістала вже! Та скільки можна! Так, мама не бажає дешевих санаторій, їй потрібно за першим класом. Але ж так і треба! Вона мені життя дала і все для мене робила! А я їй відпочинок не можу забезпечити?
-А нічого, що її хотіли нам не по кишені? Може, їй це варто пояснити?
-Краще я тобі поясню: мама – це свята людина…
Юля зрозуміла: у їхньому житті нічого Ігор міняти не планує. А те, що Віра ревнує сина до дружини, Юля і так чудово розуміла: адже мама щодня дзвонила, просила Ігорчика приїхати до неї, а то вона так скучила… І син кидав усе і мчав на протилежний кінець міста: мама ж просить !
Після вчорашньої сварки сімʼя Мельників вирушили на роботу, так і не помирившись. А ближче до обіду Юля відчула себе дуже погано.
Схвильовані її виглядом колеги наполягли на поїздці до лікаря. А там жінка дізналася, що чекає на малюка. І як було не поділитись такою новиною з майбутнім татом? До речі, передчувала Юля якраз вагомий привід переглянути бюджет.
Проте раділа майбутня мама передчасно. Ігор голосив, що не розраховував на таке. Він просив дружину почекати з малюком і наполягав на процедурі. А потім почала надзвонювати і свекруха. Тільки на відміну від сина вона не просила, а вимагала:
-Не Бажаю я ставати бабусею! Це ти чого надумала? Прив’язати мого сина до себе дитиною? Навряд, все одно Ігор піде, не втримаєш…
-Куди піде? З чого ви взяли?
-Я мати, сина свого знаю. Він давно вже шукає, куди б піти подалі від такої, як ти. Так що зроби як він каже, бо аліментів все одно не дочекаєшся.
Юля відчула, як світло блимає перед очима. Вона прийшла до себе вже в палаті.
-Юля, прокинулася нарешті, – почула вона знайомий голос. Розплющивши очі, жінка побачила медика, що сидить поруч, сусідку свекрухи.
-Ой, Ганно Євгенівно, – ледве змогла промовити Юля. – Не знала, що ви тут працюєте…
-І добре б не знати і далі, – посміхнулася та, – Думали, доведеться вибирати, ти чи малюк.
-Що?!
-Та Заспокойся, в порядку все. Тільки скажи мені, що сталося, що тебе так скосило?
Почувши історію, жінка спохмурніла. А потім дала Юлі пораду:
-Кидай цю сімейку, Ігоря не змінити, а його матуся завжди виводитиме всіх його обраниць. Вона ж упевнена, що син їй завдячує всім. Віра чоловіка зі світу зжила: просила і просила все в нього, і той просто не витримав. А син весь у батька, поперек матері не піде.
-Але він одружився …
-Якщо чесно, не розумію, як зважився. Знала б ти, скільки дівчат від нього втекло після першого візиту до Віри! Загалом, вирішуй. До речі, а що Ігор про батьківство думає?
Вислухавши відповідь Юлії, Ганна пробурмотіла під ніс щось неприємне на адресу маминого синочка. І ніби це було чарівні слова, після яких Юля й ухвалила рішення. Вона впорається сама. А Ігор, схоже, вибір уже зробив, сам того не підозрюючи.
На розлучення Юля подала, щойно вийшла на роботу. Ігор не наполягав на збереженні шлюбу. Про те, що маля вдалося зберегти, дружина також нічого йому говорити не стала.
…. З моменту набуття свободи пройшов рік. Юля з донькою спокійно ходила сквером поруч із будинком.
-Треба ж, яка зустріч – почула вона не забутий ще голос, – Чому не даєш мені бачитися з онукою?
-Тому що це не ваша онука, – спокійно відповіла Юля. Та дитина… Вона, як і радили Ви з Ігорем, не народився. А це моя і тільки моя дівчинка. Так, бабуся в неї вже є.
-Та, як ти…
-Смію. А Вам що, так необхідний статус бабусі? Так в чому проблема? Знайдіть сину відповідний варіант.
Юля йшла з усмішкою на губах, не слухаючи які неслися їй услід слова. Вона розуміла, що вчасно залишила залежного чоловіка від мами і свекруху, що втратила відчуття міри в минулому. І все зробила абсолютно правильно.