– Батько якийсь дивний весь час ходить.
– Чому?
– Не знаю. Запитую, що трапилося, нічого каже, не знаю, перевестися сюди, чи що? Що ж він сам тут…
– А Він що каже?
– Та відмахується, каже не треба. Мати з Іспанії пише, кличе мене. А як я його кину, та й навчання у мене…
–Як вона там влаштувалася?
–Та нормально. Тамара Василівна ніде не пропаде!
– Яка Тамара Василівна? У тебе ж маму Олена звуть начебто!
– Ну так, Олена. Це її бабусю так звали. От вона дивувала часом людей. Кинула була чоловіка з двома дітьми і поїхала з коханцем за кордон. А через три роки, як ніби нічого й не було повернулася назад.
Дід тоді з роботи прийшов, а Тамара стоїть борщ, варить біля плити. Привіталася так, ніби зранку бачились. Ще двадцять п’ять років прожили разом.
– І що не стало її?
– Та прямо не стало! Заміж вийшла!
– Ха–ха–ха–ха.
– Ну, за того, з яким за кордон їхала була.
– А чого ж втекла від нього тоді назад?
– Дружина у нього приїхала… І нашу бабусю вигнала!
– Ну Юля, ти мене й насмішила!
– Ну так, а що? Так і було. Ось і матуся моя в неї вся пішла… В матір свою…
…Дівчата лежали на березі, в тихому місці.
Юля приїхала на вихідні додому, а Таня живе у їхньому містечку, вивчилася, працює.
– Тетянко, а поїхали в Київ, га?
– Що я там робитиму? Тут все моє життя, батьки, коханий чоловік…
– Щз–о–о?! Що це ще за новини, про які я, твоя найближча подруга, дізнаюся в останню чергу?! Давай кажи хто він?! Приїжджий?!
– Чому приїжджий?
– А то я тебе не знаю, ти з місцевими хлопцями не зустрічатимешся!
– А може буду? – лукаво сміється Таня.
– Ну давай, розповідай!
– Та що мені хоч розповідати?
– Все! Я хочу знати усі найпотаємніші подробиці!
Юля почала лоскотати Таню, дівчата засміялися, поборсалися на піску, а потім побігли у воду.
– Він красивий цей твій… коханий?
– Для мене найкрасивіший!
– Он як? Значить таки коханий? Так–так…
Тетяна почервоніла і пірнула у воду.
– Тетянко, а ти нас познайомиш?!
– Пізніше…
– Не бійся, я не відведу!
– А я не боюся, знаю, що не відведеш!
– Дякую тобі, подруго. За довіру! Я не підведу, я рада за тебе!
Дівчата лягли на пісок регочучи.
– Ех, навіть їхати не хочеться, так добре вдома.
–Так не їдь. Залишайся. Ромчик про тебе питав.
– Я не можу в мене навчання та й робота, та й…
Юля нахилилася до вуха подруги і щось палко зашепотіла.
– Та ти що–о–о, вітаю. А батьку ти казала?
– Ні ще, не знаю, як сказати…
– Ну так і скажи – тату, я виходжу заміж!
– Та він все мене маленькою вважає, доведеться говорити, звісно…
Провалявшись години зо три на піску, дівчата побрели додому.
– Знаєш, мені здається, у батька з’явилася жінка.
– З чого ти це взяла?
– Ну розумієш, ось я приїжджаю, а в нього чисто в хаті. Ні, у нього і так чисто, а тут затишок прямо. Якісь дрібниці, ледь помітні оку, але я помітила…
– Ти проти?
– Та ти що? Я була б рада. Уявляєш, він ще не старий, а все один. Вже три роки. Мати там за кордоном скаче, а він…
– Може сподівається, що твоя мама повернеться?
– Ні–і–і, це точно був останній раз.
–А–а–а, зрозуміло.
Так і не сказала Юля татові, що закохалася шалено і заміж збирається, що він такий… Такий… У–у–ух який!
І Юля поїхала назад в Київ…
…Приїхала вона додому через місяць. Батька про свій приїзд не попереджала, навіть Таня не знала…
Та тому що цей Дмитро… Та ну його! Вона ще заміж за нього збиралася, а він звичайний гультяй виявився!
Прикро Юлі було, ох як прикро. От і приїхала татові поплакатися… Та й Тетянці…
Юля відчинила двері своїм ключем. Був пізній вечір.
– Батько, мабуть, лежить, футбол свій дивиться, – подумала вона. – І тут я зараз зайду несподівано!
Юля посміхнулася, тихо зачинила двері і зайшла у велику кімнату.
– Хм, дивно, – подумала дівчина. – Нікого нема… – Та–а–ту! – гукнула вона.
Батько раптом вискочив з меншої кімнати і ошелешено глянув на Юлю.
– Доню… Ти… Звідки… – бурмотів він.
– Тату, ти що не радий, що я приїхала? – здивувалась Юля.
– Радий, ти що… Звісно радий… – ніяково сказав батько.
– Олежику, принеси водички, будь ласка, – раптом почувся жіночий голосок.
Юля аж оторопіла від несподіванки. Батько застиг на місці.
Дівчина повільно пройшла в кімнату батька, зазирнула всередину і ахнула.
На ліжку лежала в нічній сорочці…
– Таня? – повільно як у сні сказала Юля. – А ти чого тут?
– Юлю, дочко, я зараз все поясню, розумієш…
– Поясниш? Поясниш? Та що тут пояснювати ця безсовісна стрибнула в ліжко дорослого чоловіка, майже старого…
– Юлю, я не старий! Мені сорок три роки.
– А хто ж ти, тату?
– Юля, заспокойся, ми з Оле… Твоїм татом любимо один одного… Ми…
– Любите? Любите? Та ти… Та тобі тільки від нього і треба що…
– Що Юля? Що мені від нього треба? Гроші може? Чи діаманти? Ти егоїстка Юлю…
– Я егоїстка?
– Так, ти…
– Дівчатка, Тетянко, може…
– Ти поїхала, покинула його, не питала, як тато живе, згадувала лише тоді, коли тобі треба було!
Ти приїжджаєш, виливаєш на батька купу своїх проблем і їдеш окрилена – як же, тато любить свою принцесу.
Навіть не поцікавишся, а як він решту часу один живе, чим дихає?
І зараз ти не просто так приїхала, у тебе щось сталося, адже так?
Все, я спати, мені рано вставати на роботу!
– Спати? Ти збиралася врятувати? А ну геть звідси, – Юля кинулася в спальню, батько перехопив її і витяг з кімнати.
– Юля, доню, заспокойся. Так, я люблю Тетяну, так, ми живемо разом. Більш того ми одружені вже два місяці. А ти не знаєш, що відбувається у твоїх близьких, як ти кажеш людей…
– Та я тобі, та ти… Як одружені?!
Тато зачинив двері у спальню і повів дочку на кухню.
Вони про щось розмовляли, Юля плакала, благала його схаменутися, виставити Таню.
– Тату, – пустила останній аргумент у хід Юля. – А якщо мама повернеться?
Батько похитав головою.
– Все доню, все, мене це більше не турбує…
– А як же я? Я тепер не потрібна тобі? Зовсім так? У тебе є твоя Таня…
– Що за дурниці ти кажеш доню? Таня моя дружина, моя кохана жінка, а ти моя дочка…
– Тату, я не можу, не можу бути з нею в одному приміщення. Нехай вона піде, будь ласка, поки я тут, тату, нехай піде. А потім, коли я приїду, вона знову прийде.
Тату, я чесно обіцяю, більше не приїжджатиму без попередження, але нехай вона піде, будь ласка.
– Юлю, припини. Тетяна моя дружина і тут господиня, вона нікуди не піде. Ми й так ховалися, коли ти приїжджала, досить.
– Так? Ти отак значить татку, зрадник і ця… Ця… зрадниця! Іди, дай пройти!
– Юля, Юля, та що таке, ти куди?
– Яка різниця, живи зі своєю молодою дружиною, мені тут нема місця.
Юля вибігла на вулицю, якщо чесно, вона чекала, що тато побіжить слідом, обійме її, виставить цю нахабну Таньку зі свого ліжка, квартири, життя і вони знову заживуть, як раніше.
І її тато знову стане тільки її.
– Та вона все життя мені заздрила що тато у мене такий гарний, тихоня!
Юля посиділа на лавці, чекаючи на тата, вона навіть промову приготувала пафосну.
Але тато не вийшов, а незабаром світло у батьківській квартирі згасло.
Юля ще почекала і зрозуміла, що батько не вийде, вона заплакала, по–дитячому, зі схлипуваннями, але ніхто її не втішив, і по голівці не погладив.
Юля дістала телефон і набрала номер.
Ромко відповів відразу, наче чекав її дзвінка.
– Ти де? Ти плачеш? Стій там, я зараз.
Додому Юля все ж таки прийшла, вранці, ні тата, ні Тані вже не було.
Юля поїхала, написавши на цілий листок гнівне повідомлення про те, які вони зрадники і як вона їх не любить.
Залишила лист на кухонному столі.
Звісно, Юля потім помирилася з татом.
Таню вона так і не вибачила.
Вона приїжджала додому, бачилася з Романом, Тетяну демонстративно ігнорувала, як нова дружина батька не старалася, Юля не помічала її, просто дивилася повз.
Так тривало досить довго, рік, а то й більше.
Юля ловила на собі погляд своєї мачухи, ну так, треба це визнати, за законом Таня мачуха для Юлі, дівчина знала, що Таня сумує за нею, Юля, якщо чесно теж сумувала за подругою, але за тією старою Тетянкою, а не цією новою.
Юля все частіше почала приїжджати, вона собі боялася зізнатися, що хоче бачити Романа завжди, хоче бути в тата і Тані.
Так, з приходом Тані у них з’явився затишок, тато помолодшав, ходить щасливий.
Юля вдавала, що не помічає округлий живіт Тані. З подругою–мачухою вони ледве двома словами перекинулися.
Якось Юля довго не приїжджала і цього разу вона їхала з чудовим настроєм – Роман зробив пропозицію.
Треба Тетяні сказати майнула думка, майнула і згасла…
Тата вдома не було, здається, нікого вдома не було.
Юля роздяглася, пройшла на кухню, як раптом їй здалося що хтось пищить.
Перевірила нікого.
Знову цей звук.
Вона зазирнула у батьківську кімнату – нікого. А ні… Тетяна лежала біля ліжка…
– Тобі що недобре?
Таня похитала головою.
– Тату дзвонила? Може мені зателефонувати?
Знову похитала головою.
– Ну дивись, я пропонувала.
Юля розвернулася, щоб піти, як раптом Таня видала протяжний звук. Дівчина повернула голову і побачила повні страху очі подруги.
– Таню! – Юля підбігла і стала на коліна. – Що? Що треба зробити? Таня? О, Боже. Я зараз, Тетянко, я зараз, ти не покидай мене добре?
– Юля… Почалося… Швидку… Годину тому… Чекаю…
– Алло, швидка, ви що там взагалі? Тут жінка народжує!
– Алло, Роман… Рома, Ромчику, виручай, Таня народжує. Яка, яка наша… Не можу дочекатися, Ромчику.
– Алло, тат… Тату… Тільки спокійно. Таня народжує. Тату, все добре, все добре…
– Та що вони так довго!
Вони з’явилися всі разом – тато з Романом, безглуздо метушилися, лікарі швидкої швидко поклали на ноші Таню, вона не відпускала руку Юлі.
Таня дивилася на Юлю зі сльозами на очах.
– Мені поїхати з тобою?
Таня кивнула.
– Звичайно, звичайно, поїду. Ти моя хороша…
Все закінчилося швидко.
– Дівчинка, дівчинка у вас…
– Дякую, – шепоче Таня.
– Що мені дякувати, це он сестрі спасибі кажи, молодець вона, – лікар підняла великий палець вгору.
– Я не сестра, – втомлено сказала Юля. – Вона мені не сестра, он моя сестра лежить, а вона мені мачуха… Мама.
– Ого. І таке буває…
– Виявляється так.
– Вибач мені, Таню, – казала Юля.
– І ти мене пробач.
– Та добре тебе за що?
– А мені здалося, чи ти сказала, що заміж виходиш?
– Ні, не здалося.
Увечері Таня сиділа з татом на кухні.
– Пробач мені, тату. То мати тобі нерви тріпала, то я… І дякую тобі!
– За що донечко?
– За сестричку, звісно і… За мачуху. Вона в мене найкраща в світі!