З Юлею таке рідко бувало, але вона проспала роботу.
Дякувати коту, він сів біля неї і почав нявчати, бо в вчасно не отримав своєї ранкової порції корму.
Юля одним оком сердито глянула на нього, мовляв, спати заважаєш, а другим – на будильник.
-О, Боже! – вигукнула вона і скочила з ліжка.
Вона вже мала виходити з дому, а не спати.
Юля блискавично зробила ранкові процедури, нафарбувала одне око, а тут кіт ще плутається під ногами.
Забігла на кухню, насипала корм, увімкнула чайник, одразу ж вимкнула.
Ні не встигне.
Одяглася на швидкоруч, добре, що вчора блузку попрасувала і викликала таксі.
Тут їй зателефонувала мама, дізнатися, чи прийде вона у суботу до батька на ювілей?
Поки розмовляла з мамою, вийшла з під’їзду і одразу ж під’їхала машина. Вона ще здивувалася, що так швидко прибуло таксі, попрощалася з мамою і сіла в машину, не подивившись на номер.
Водій, молодий чоловік приємної зовнішності, привітно посміхнувся їй.
-Все, поїхали, – рішуче сказала вона, зручніше влаштовуючись на задньому сидінні.
-Ну поїхали, – відповів водій. – Ви, мабуть, на роботу проспали, спізнюєтеся? Не хвилюйтеся, поїдемо дворами, без заторів.
-Чому ви вирішили, що проспала, та ще й запізнююся? – здивувалась Юлія.
-А у вас тільки одне око нафарбоване…
Юля глянула в дзеркало і ахнула!
Дійсно одне око підвести забула. Вона аж почервоніла від сорому.
Це вона побігла коту корм давати, потім одразу почала одягатися, розчесувалась на ходу, навіть у дзеркало не подивилася, у неї було неслухняне волосся, як би не вкладала, все одно лягало по-своєму.
Водій справді домчав її швидко, і в неї навіть залишався час забігти в туалет на першому поверсі і підфарбуватися.
Коли вона розраховувалася, водій раптом відмовився від оплати, сказав, що це подарунок від фірми, а вона його перший пасажир і дав свою візитку:
-Коли потрібний буде транспорт, дзвоніть, домчу куди забажаєте!
-Дякую вам велике, ви справді мене виручили!
Вона привела себе в порядок і піднялася до відділу. Нікого. Євгенія, подруга та колежанка, що сиділа через стіл від неї, ще не прийшла, і Юлька зраділа, що вона сьогодні перша.
Тут на очі їй потрапила візитка, кинута на стіл.
Юля глянула на неї і оторопіла від здивування!
«Технічний директор будівельної компанії Вадим Леонідович…» – прочитала вона.
Вона була приголомшена. То її що, не таксист підвозив? Вона виходить у чужу машину сіла? Ось це так, Господи, соромно як, що людина про неї подумала!
А їй же ж передзвонював диспетчер таксі, що машина чекає, а вона відповіла: “Дякую, я вже їду.”
Увійшла Євгенія і побачивши зовсім ошелешену Юлю, запитала:
-Що в тебе сталося? В тебе такий дивний вигляд.
-Та нічого такого…
Вона розповіла приятельці про те, що трапилося з нею, з самого ранку. Євгенія реготала до сліз.
-Юлю, ну ти даєш! Оце так. Та ще й з одним нафарбованим оком. Ой, не можу, зараз лусну від сміху. Дай мені його візитку подивитися.
Нічого собі, технічний директор фірми тебе підвозив. Він тепер зобов’язаний на тобі одружитися, тому що бачив твою натуральну красу.
-Ага, прямо завтра. Гаразд, все, давай працювати. Більше його ніколи не побачу.
-І дзвонити йому не будеш?
-Звісно, ні, навіщо?
-Даремно. До речі, він хоч симпатичний?
-Так, приємний чоловік і усмішка у нього така відкрита.
-Я б на твоєму місці зателефонувала.
-Все, відчепись.
…У п’ятницю ввечері, коли вона вийшла з офісу і збиралася йти на автобус, біля неї знову зупинилася машина.
То був він, Вадим Леонідович. Вона одразу ж його впізнала і почервоніла. Він вийшов із машини, привітався.
-Ви мені так і не подзвонили, і я ось вирішив відвідати свою випадкову пасажирку і дізнатися нарешті, як її звуть.
-Мене звуть Юля. Хочу у вас попросити вибачення, я тоді справді спізнювалася і влипла у такий конфуз.
-Ви знаєте, Юля, а мені сподобалася та ранкова пригода. Може, повторимо, тільки тепер із роботи додому вас довезу. До речі, мені все одно у ваш будинок треба, там мій старший брат на п’ятому поверсі живе.
Вона знизала плечима, а тим часом з офісу вибігла Євгенія і, побачивши цю картину, сказала:
-Ну от, все чудово й склалося. Бувайте, гарного вам вечора.
-Дякую, добра дівчино. І вам гарних вихідних. Ну що, Юлю, поїхали?
-Ну поїхали…
Ось того вечора випадкове непорозуміння й переросло в прекрасні стосунки, які вони навесні й підтвердили шлюбом!
Ось вам і випадковість, яка не була випадковістю…