– Ого, скільки ж тут роботи! – Іра оглядала квартиру, завалену мотлохом.
– Нічого, мамо, я домовився. Завтра під’їдуть вантажники, усе вивезуть на звалище. А потім уже обговоримо майбутній інтер’єр.
– Який ти в мене заповзятливий став, Семене. Що б я без тебе робила!
Іра обійняла сина. Хлопцю тільки двадцять років, а він уже став міцною опорою для сорокап’ятирічної матері. Значить, у житті вона все зробила правильно.
– Синку, я з ремонтом допоможу. І руками, і грошима. Але обставлятимеш сам.
– З чого б це?
– Роби одразу так, як подобається. Тобі тут жити.
– Справді? Невже відпустиш кровиночку в самостійне життя?
Іра засміялася… Звісно, відпустить. Син уже дорослий, настав час жити своєю головою. Та й їй не завадить вільний простір, щоб налагодити особисте життя.
– Може, на сьогодні закінчимо? Мене друзі на футбол покликали.
– Добре, біжи, а я ще звільню шафу у коридорі.
– Буду пізно, – вже на сходах гукнув Семен.
Розбір старого мотлоху зайняв більше часу, аніж планувала Іра. Краще продовжити завтра. Як тільки вона про це подумала, пролунав гучний і наполегливий стукіт у двері.
– Ага, я так і думала, що ти тут від мене ховаєшся!
На порозі стояла Тетяна, молодша сестра Ірини.
– По-перше – ховатися мені нема чого, – Іра спробувала перегородити сестрі дорогу, але та буквально заскочила у квартиру. – По-друге – тебе ніхто не запрошував.
– А могла б і запросити! Цапнула квартирку, то хоч на новосілля б покликала.
– Нічого я не «цапнула». Все згідно із документами.
– Цим уже займаються. Незабаром дізнаємося, за якими документами ти виявилася одноосібною спадкоємицею квартири тітки.
– Ну, дізнавайся. Твої проблеми.
– Я тебе попередила! Або вирішуємо питання по-доброму, або – нарікай на себе!
– І що ж ти тоді зробиш?
– Я розповім Семенові, чому насправді його тато пішов.
– Ой, і мене просвіти тоді!
– Думаєш, синок зрадіє, коли дізнається, що ти його нагуляла? І що чоловік від тебе тому пішов – не захотів ростити чужу дитину. З твоєї вини Семен переживав стільки років.
– Не смій відкривати рота…
– А то що?
Нахабно посміхнувшись, Тетяна, ніби наголошуючи на серйозності своїх намірів, перекинула вішалку в коридорі.
Та зачепила старе дзеркало з потемнілою від часу бронзовою рамою.
Під дзвін скла, Таня гордо вийшла з квартири – правда буде на її боці!
Іра важко зітхнула і почала збирати шматки дзеркала.
Іра, наче маленька дитина, заплакала. Але не через дзеркало, а від глибокої образи в душі…
Сестри-погодки Іра і Таня змагалися з самого дитинства. Левова частка уваги батьків завжди діставалася молодшій Тетянці. І скільки б Іра не намагалася, їй не вдавалося заслужити їхню похвалу.
Але згодом Іра – підтягнута спортивна блондинка з волошковими очима, чудовим почуттям гумору та добрим серцем – почала вигідно виділятися на тлі повненької та примхливої сестри якщо не в очах батьків, то в очах оточуючих. Хлопці так вилися навколо Іри.
Це злило Таню. Вона ж була татова принцеса, мамина радість, а тепер Ірина перетягує на себе увагу. З якого такого права?
Щоразу, коли Тетяна викривала вже свого залицяльника в надмірній увазі до сестри – влаштовувала огидну і бурхливу сцену ревнощів.
Їй би зрозуміти, що сварки тільки відлякували чоловіків, і потенційні наречені бігли, виблискуючи п’ятами, після першої ж сварки. Але у своїх невдачах простіше було звинувачувати Іру, а не себе.
У результаті заздрість перетворилася на ворожість. Але… Не взаємну. Ірина не відчувала почуттів у відповідь ні позитивних, ні негативних. Вона з дитинства жила з образою на батьків та сестру і давно зрозуміла, що любові від них краще взагалі не чекати – її там немає. Все пройшло… Залишилася лише байдужість.
А потім у її житті з’явився Павлик. Це було кохання з першого погляду. Сильне та взаємне. За пів року знайомства він зробив пропозицію. Іра погодилася і привела знайомитись із ріднею. Фатальна помилка.
Тетяна твердо вирішила зіпсувати весілля сестри. Вийшло. Була у Павлика одна слабкість – любив часом погульбанити. Це було рідко, тільки з особливих випадків, але вранці міг нічого не памʼятати.
Цим Таня і скористалася. Якраз і привід знайшовся – закохані подали заяву у ЗАГС, і за місяць їм призначили з’явитися на одруження.
Вона запропонувала ігристого за майбутню родину. Павло не відмовив… Потім і чарочку біленької за щасливе спільне життя підняв. Прокинувся з Тетяною в одному ліжку…
Іра зраду… Пробачила. Знала, хто справді винен у тому, що трапилося.
Але за два дні до весілля Тетяна заявила, що вагітна.
Далі все, як у тумані. Ірина спішно зібрала речі і поїхала до іншого міста до подруги дитинства. Вона не хотіла бачити ні сестру, ні нареченого.
Було тяжко. І по орендованих квартирах поневірялася, і за кожну роботу, навіть найнеприємнішу, бралася. Жила бідно. А потім усе якось почало налагоджуватися. Іра непогано влаштувалася, вийшла заміж. Сильної любові до чоловіка не відчувала, але дуже цінувала його турботу та увагу. Нехай без взаємної пристрасті, проте все стабільно.
Лише тихе сімейне щастя порушило сумну новину: пригода на дорозі забрала життя батьків Ірини.
Довелося їхати до рідного міста, де її знову накрило хвилею спогадів. Все, що ховалося в глибині душі цілих п’ять років, вирвалося на волю.
На порозі батьківського дому її зустрів Павлик. Зовсім не змінився: скуйовджене кучеряве волосся, легка щетина і блакитні очі. Від одного погляду серце вистрибувало з грудей.
Павлик тримав на руках однорічну дитину. Мабуть, уже друга… Першому близько п’яти має бути. Шкода, що Ірі ніяк не вдається стати мамою.
– Доброго дня, – Іра відчувала себе п’ятнадцятирічної закоханою дівчинкою. – Павло. А де ж старша… Дитина?
Тільки зараз вона зрозуміла, що не знає, народився у неї племінник чи племінниця.
– Яка старша дитина? – у кімнаті з’явилася Тетяна, одягнена якось не з нагоди яскраво. – У нас тільки одна Софійка.
– Ти ж…
Іра замовкла. Як же ж вправно її обманули! Змусили поїхати, відмовитися від кохання. Що може бути банальніше?
Павлик винувато опустив очі, наче прочитав її думки. Чому він не зв’язався з Ірою раніше? Чому не розкрив обман?
Пізніше дізнається – він намагався, шукав… Але кохана ховалась від усіх. Щоб уникнути минулого і звільнитися від сумних спогадів.
Іра хотіла поїхати одразу після поминок. Але розділення спадщини затяглося – найшла коса на камінь, тут уже Іра не збиралася так просто поступатися Тетяні. Годі вже! У результаті батьківську квартиру довелося розміняти, а решту майна продати. Щоб кожна із сестер отримала рівно половину.
Ірина вирішила залишитися у рідному місті. Чому вона має знову тікати? Чоловік працював віддалено і був не проти змінити обстановку.
Через рік у пари з’явився довгоочікуваний синочок. Здавалося б, усе налагодилося. Живи та й радуйся.
Але коли Семену виповнилося десять чоловік пішов із сім’ї. Пішов по англійськи.
Семен дуже тяжко пережив зраду батька, звинувачував себе і матір. Іра намагалася розмовляти із сином сама, потім відвела до психолога. Марно. Довгих сім років він не міг прийняти і зрозуміти, чому раптом став непотрібним власному татові. Потім змирився. Мабуть, переріс. І нарешті підпустив до себе маму, відкрився.
Іра стала другом для сина і безмірно цим пишалася. Сварки та закиди залишилися в минулому. А тепер ця нахабна Таня хоче зруйнувати і без того хибну ідилію… Не цього разу!
Ірина з самого ранку пурхала на кухні. Тяжка жіноча доля – готувати святковий обід на восьме березня.
У двері подзвонили. Дзвонили наполегливо. Іра знала, хто прийшов. І була готова до цього візиту.
– Що, сестричко, обдумала мої слова? – на порозі стояла Таня. – Готова ділити квартиру тітки? Чи все таки мені поговорити з Семеном?
– Почекай, давай обговоримо все спокійно. Проходь. І поклич Павла, що він там у машині один сидить? Розмова буде довгою…
Спокійний тон Ірини втішив Тетяну: «Ага! Зараз на все погодиться!». З виглядом переможниці вона пішла за сестрою.
– Таню, я не хочу сваритися.
– Звісно! Чого сваритися? Тишком-нишком квартирку захопила, ділитися не хочеш!
– Послухай. Наша тітка два роки лежала. Ти ніколи її не відвідала і не запропонувала свою допомогу. Тягар ліг на мене. Ти не думаєш, що я заслужила на цю квартиру?
– Не думаю! Сама їй нав’язалася, запудрила мізки. А може, ти допомогла їй піти?
Он як? Сестра вирішила тиснути до кінця. Ну гаразд, сама напросилася.
– Які нісенітниці… Таню, ну не перегинай! Тітка подарувала мені квартиру ще за життя. Не хотіла, щоб ми знову щось ділили. Я була повноправною хазяйкою задовго до її відходу. І закон на моєму боці.
– Закон! – пирхнула Тетяна і жбурнула чашку на підлогу. – Що мені твій закон? Давай ділися! Або я все скажу твоєму синочку все!
– Що у вас тут відбувається? – Семен прибіг на галас.
– Ну що? Останній шанс… – сказала Тетяна.
Але цього разу Ірина не збиралася тікати.
– Якщо вже вирішила – доводь справу до кінця!
– Добре. Дорогий племіннику, мені треба сказати щось дуже важливе. Твоя мати багато років брехала. Людина, яку ти все життя вважав своїм батьком, тобі ніхто. Наша тиха Іринка стрибнула в ліжко до чужого мужика, завагітніла. А коли твій псевдо-тато дізнався про це, то вважав за краще сховатися в невідомому напрямку.
– Мамо, це правда?
– Так, Семене. Так і є. А ось і твій справжній батько. Знайомся.
У дверях з’явився Павло. Все такий же кучерявий, неголений… Тільки зі зморшками навколо блакитних очей.
– Що? – Тетяна ахнула. – Тато? Що ти верзеш?!
Павло обійняв Іру.
– Я справді батько Семена. Ми коханці вже понад двадцять років.
– Двадцять років?!
– Саме так. З того моменту, як вона з’явилася на поминках батьків, ми не розлучалися. Я хотів піти від тебе ще тоді. Але Іринка заборонила. Думала, що наша дочка переживатиме.
– Ти мене обманював двадцять років? – Тетяна хапалася то за серце, то за голову – як це раптом таке сталося?
– Ти перша почала. Обманом на собі одружила, розлучила з Ірою. Вигадувала мільйон історій… Потім сама забувала, що вигадувала… Я терпів. Не бачив сенсу щось міняти. А коли побачив Іру – наче пелена з очей спала. І ми тут поговорили… Я подаю на розлучення. Жаль, раніше цього не зробив.
– Знаєш, Таню… – Іра сказала ці слова з нотками жалю, хоча насправді почуття сестри її зовсім не турбували. – Ти ж сама винна. Затіяла гру з квартирою тітки, лякати мене надумала. Ну, якщо хотіла правду, то отримуй до кінця.
– Ви, ви… Я вам ще покажу! – Тетяна вискочила з квартири.
– А я все знав, мамо, – зовсім без емоцій сказав Семен.
Несподівана реакція…
– Знав, що в тебе коханець був. Зі школи прийшов якось раніше, а там ви в кімнаті… Зрозумів, що це через тебе батько пішов, сердився…
– Семене, він пішов, бо зустрів іншу жінку. Про Павлика не знав. Може, відчував, але точно не знав. Йому я вже потім розповіла, щоб він спокійно будував нове життя і не озирався на мене. Вибач, що так все вийшло.
– Та розбирайтеся самі, – Семен поцілував матір у щоку і міцно потис руку Павлові. – У мене тепер своє життя. Я, може, теж скоро одружуся!
І не збрехав.
Через пів року привів у дім дружину. Ірі вибір сина не дуже сподобався, але про це вона ніколи не скаже.
Нехай сам вчиться на помилках.
Павло намагався домовитися з Тетяною про мирне розлучення, але не вдалося.
Довелося подавати заяву. Тільки Іру не турбували формальності.
Павлик поряд – більше нічого й не треба.
Значить, все вона в житті зробила правильно…